Рішення

від 29.06.2016 по справі 922/1698/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р.Справа № 922/1698/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків до Відділу культури та туризму Сахновщинської райдержадміністрації, смт. Сахновщина, Харківська обл. про стягнення 281228,95 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1О (довіреність № 245 від 09.02.2016р);)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 01-10/162 від 13.06.2016 р.);

ОСОБА_3 (довіреність № 37 від 13.06.2016 р.).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Відділу культури та туризму Сахновщинської райдержадміністрації, смт. Сахновщина, Харківська обл. (далі за текстом - відповідач) 249910,40 грн. - заборгованості за укладеним між сторонами договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2015/ТП-БО-419277 від 26.10.2015 р., 9931,03 грн. - інфляційних втрат, 1429,15 грн. - 3% річних, 19958,37 грн. - пені.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором щодо своєчасної та повної сплати існуючої заборгованості за спожитий природний газ.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2016 р. зазначений позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.06.2016 р.

В судовому засіданні 14.06.2016 р. судом оголошено перерву до 29.06.2016 р. в зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових документів, необхідних для розгляду справи.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 1210 від 09.06.2016 р.), в якому визнав існування в нього заборгованість перед позивачем в сумі 228407,94 грн., та просив суд позов в цій частині задовольнити, а в іншій частині позову -відмовити, зазначаючи, що заборгованість саме в такому розмірі відповідач має перед позивачем за спожитий природний газ.

Крім того, відповідач також зазначає, що він в порядку, визначеному Законом України «Про здійснення державних закупівель» намагався укласти з позивачем договір на постачання природного газу на 2016 рік, проте, станом на даний час такий договір з різних причин не укладений, що позбавило відповідача можливості сплатити на користь позивача борг за спожитий в 2016 році природний газ.

Також відповідач надав суду письмові пояснення у справі (вх. № 21008 від 29.06.2016 р.), в яких з посиланням на відсутність бюджетного фінансування на оплату пені, інфляційних та річних, та нестачу коштів на оплату заробітної плати працівникам закладів культури та сплату енергоносіїв, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних, річних та пені. А основний борг в сумі 228407,94 грн. відповідач зобов'язується сплатити до 15.07.2016 р.

До зазначених пояснень відповідач додав документи та матеріали в обґрунтування власної правової позиції.

На судове засідання 29.06.2016 р. прибули представники сторін.

Представник позивача просить суд позов задовольнити.

Представники відповідача повідомили суд, що визнають позов в частині стягнення 228407,94 грн. основного боргу, проте, просять суд відмовити позивачу в позові в частині стягнення інфляційних, річних та пені.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як постачальником, Публічним акціонерним товариством «Харківгаз», (далі за текстом - газорозподільне підприємство) та відповідачем, як споживачем, укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2015/ТП-БО-4/9277 від 26.10.2015 р. (далі за текстом - договір; а. с. 11-13), відповідно до умов якого постачальник постачає природний газ за кодом ДК 016-2010-06.20.1 газ природний скраплений або в газоподібному стані (далі - газ) споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору з урахуванням п. 1 додаткової угоди № 1 від 26.10.2015 р.; а.с. 19).

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 загальна сума вартості договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання газу споживачеві та на момент укладання договору складає 216191,37 грн., в тому числі ПДВ.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що розрахунковий період за договором становить один місяць - з 9.00 години першого дня місяця до 9.00 години першого дня наступного місяця включно.

Згідно з п. 4.6 договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем на умовах щомісячної/щодекадної 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку 3 до договору, не пізніше, ніж за три робочих дні до початку розрахункового періоду, крім оплати вартості послуг з постачання суб'єктами господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води).

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 6.2.2. договору, у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом ІV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 10.1 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання, та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України поширює свою дію на відносини в частині постачання природного газу з 01.07.2015 р., та укладається на строк до 31.12.2015 р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною за сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору здійснив поставку відповідачу природного газу в листопаді - грудні 2015 р. на загальну суму 174954,38 грн., за який останній сплатив 196456,84 грн., тобто з переплатою на суму 21502,46 грн.

Про факт наявності переплати в 2015 р. в сумі 21502,46 грн. також свідчать залучені до матеріалів справи двосторонній акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2015 р.

Разом з тим, в 2016 році позивач за відповідними актами приймання -передачі природного газу за січень-квітень 2016 р. (а. с. 20-23) здійснив на користь відповідача постачання природного газу на загальну суму 249910,40 грн.

Суд констатує, що здійснені позивачем на користь відповідача поставки за вищезгаданими актами останнім в повному обсязі не оплачені.

При цьому, оскільки матеріали справи не містять заяв будь-якої зі сторін про припинення дії договору № 2015/ТП-БО-4/9277 від 26.10.2015 р. або перегляд його умов, даний договір за змістом п. 10.1. цього договору вважається продовженим на кожний наступний, 2016 рік. Тобто всі здійснені в січні-квітні 2016 року поставки за відповідними актами вважаються такими, що були проведені в рамках договору № 2015/ТП-БО-4/9277 від 26.10.2015 р.

Позивач при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 2015/ТП-БО-4/9277 від 26.10.2015 р. складає 249910,40 грн., та просить її стягнути з відповідача.

Крім того, в зв'язку з прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань, позивачем нараховано до стягнення з відповідача на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства 9931,03 грн. - інфляційних втрат, 1429,15 грн. - 3% річних, 19958,37 грн. - пені. за період прострочення з 11.02.2016 р. по 16.05.2016 р.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором № 2015/ТП-БО-4/9277 від 26.10.2015 р. в сумі 228407,94 грн. підтверджується матеріалами справи, та жодною зі сторін у справі не спростовується.

Посилання позивача на те, що така заборгованість за договором № 2015/ТП-БО-4/9277 від 26.10.2015 р. станом на даний час складає 249910,40 грн. суд вважає безпідставними, оскільки, як вже було зазначено вище, станом на 31.12.2015 р. відповідач в рамках договору мав переплату в сумі 21502,46 грн., і дану переплату слід також враховувати при визначенні остаточної суми боргу.

Враховуючи викладене, а також те, що строк оплати спожитого природного газу встановлено умовами договору, і відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, та більше того, визнає факт його наявності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 228407,94 грн.

В решті позову про стягнення основного боргу слід відмовити в зв'язку з безпідставністю його заявлення до стягнення.

Стаття 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що в п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України" № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних (а. с. 25), суд приходить до висновку про те, що при його виготовленні останнім допущено певні арифметичні помилки та неточності, не враховано дійного розміру заборгованості який підлягає індексації та на яку повинні нараховуватися річні, а також не враховано рекомендацій, які містить п. 3.2. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (зокрема, нараховано інфляційні за неповний місяць прострочення, тощо).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь позивача 1247,83 грн. річних та 6506,47 грн. інфляційних за період прострочення з 11.02.2016 р. по 16.05.2016 р.

В решті позову про стягнення інфляційних та річних слід відмовити.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності,невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6.2.2. договору, у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом ІV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи те, що умовами укладеного між сторонами договору (п. 6.2.2) передбачено відповідальність відповідача за прострочення своїх зобов'язань з оплати спожитого природного газу у вигляді сплати пені, вимоги позивача про її стягнення за період прострочення з 11.02.2016 р. по 16.05.2016 р. суд визнає правомірними, проте зазначає, що її розрахунок позивачем також здійснено також з арифметичними помилками та без врахування фактичного розміру існуючої у відповідача перед позивачем заборгованості.

Однак, суд з власної ініціативи вважає за необхідне зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення виконання зобов'язань щодо сплати за договором.

За змістом п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.

Як вбачається з наданих до суду доказів, Відділ культури та туризму Сахновщинської райдержадміністрації, смт. Сахновщина, Харківська обл. є неприбутковою установою, основним завданням якої є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури, туризму, охорони культурної спадщини, в т.ч. забезпечення доступності всіх видів культурних послуг і культурної діяльності для кожного громадянина, забезпечення вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, сприяння збереженню культурної спадщини, сприяння соціальному захисту працівників установ сфери культури і туризму, тощо.

Тобто, відповідач не є організацією, метою створення якої є отримання прибутку. Фінансування останнього здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Згідно з бюджетним кошторисом установи відповідача на 2016 р., в ньому не передбачені видатки на оплату інфляційних, річних та пені.

Разом з тим, як зазначає відповідач, несплата ним заборгованості за спожитий газ мала місце через те, що між сторонами з різних причин не був укладений договір на постачання природного газу на 2016 рік в порядку, визначеному Законом України «Про публічні закупівлі», в зв'язку з чим, відповідний відділ Державного казначейства, який здійснює бюджетне обслуговування установи відповідача, відмовлявся перераховувати позивачу існуючий борг.

Разом з тим, сплата в повному обсязі заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а і можливість останнього здійснювати в подальшому покладені на нього функції.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, його можливість фактично впливати на сплату заборгованості, можливі негативні наслідки покладання на відповідача штрафних санкцій в повному обсязі, вважає за необхідне з власної ініціативи зменшити розмір пені яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 2/3 від суми, яка фактично підлягає стягненню.

За таких обставин, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 5854,97 грн., в іншій його частині слід відмовити.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 3805,91 грн. судового збору

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відділу культури та туризму Сахновщинської районної державної адміністрації (адреса: 64501, Харківська область, смт. Сахновщина, вул. Народна, 2; код ЄДРПОУ 02230773) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Харківгаз Збут» (адреса: 61004, м. Харків, вул. Москалівська, 57/59; код ЄДРПОУ: 39590621) 228407,94 грн. - основного боргу, 5854,97 грн. - пені, 1247,83 грн. - 3% річних, 6506,47 грн. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 3805,91 грн. - судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4