Постанова

від 30.06.2016 по справі 905/2855/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.06.2016 справа №905/2855/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретарі судового засідання(помічник судді) від позивача: від відповідача: розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 не з'явились не з'явились Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2016 року у справі№905/2855/15 (суддя Тоцький С.В.) за позовом: до відповідача: проТовариства з обмеженою відповідальністю В«ФеніксВ» , м.Маріуполь, Донецька область Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю В«ФеніксВ» , м. Маріуполь, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь про визнання недійсним договору №57 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 22.11.2013р (а.с. 3-5).

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.04.2016 р. по справі №905/2855/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«ФеніксВ» , м.Маріуполь, Донецька область до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область про визнання недійсним Договору №57 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 22.11.2013р. задоволено повністю(а.с. 158-161).

Не погодившись з винесеним рішенням Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №05/113 від 29.04.2016р. на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2016р. по справі №905/2855/15. Просить рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Заявником скарги надано клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги(а.с. 175-181).

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було у повному обсязі з'ясовано обставин, що мають значення для справи, мають місце невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, та були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Взагалі не взято до уваги обґрунтування правової позиції Виконавчого комітету Маріупольської міської ради. Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в спірному рішенні не правильно розтлумачено закон, а саме судом застосовані норми права, які не поширюються на дані правовідносини.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2016р. було відновлено пропущений процесуальний строк та порушене апеляційне провадження з урахуванням ухвали від 30.05.2016р. (ст.89 Господарського процесуального кодексу України) із призначенням розгляду скарги на 30.06.2016р. о 11:00.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення №02-34/3418/16 від 15.0.2016р., своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника Виконавчого комітету Маріупольської міської ради. Зазначене клопотання розглянуто судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з порушенням норм діючого законодавства, а апеляційну скаргу - такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2013 року між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (виконком) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«ФеніксВ» (розповсюджувач реклами) був укладений договір №57 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, відповідно до умов якого, на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 20.03.2013р. №128 В«Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. МаріуполяВ» виконком надає розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього договору (а.с. 9-14).

Пунктом 1.2. договору встановлено, що місця розташування рекламних засобів, які надаються виконкомом в тимчасове платне користування розповсюджувачу, зазначені в Додатку 3 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, елементів вуличного обладнання або території на відкритій місцевості у межах м. Маріуполя, перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, управління ними, в тому числі укладання договорів щодо них, здійснюються Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (п. 1.3. договору).

Розповсюджувач зовнішньої реклами на підставі п. 2.3.15 договору зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та в строки, обумовлені цим договором.

Відповідно до п.3.2. договору розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими в користування розповсюджувачу, становить 10 197,90 грн. в місяць з урахуванням розміщення соціальної реклами в період з 21.07.2010 по 26.06.2012р. відповідно до договору від 23.07.2010 №7.

Згідно п. 3.3 договору, розрахунок розміру орендної плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наведений в Додатках 1-3, який є невід'ємною частиною цього договору.

Позивач, просив визнати договір №57 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 22.11.2013р. недійсним, оскільки сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Задовольняючи позов про визнання спірного договору недійсним, господарський суд першої інстанції припустив, що за правовою природою договір №57 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 22.11.2013р. відноситься до договору оренди застосував до нього приписи Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» .

Судова колегія апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком, вважає його безпідставним, з огляду на наступне.

Положеннями ч.1 ст.143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 11 Закону України В«Про місцеве самоврядуванняВ» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

У даному випадку, між сторонами склалися правовідносини, що регулюються положеннями Закону України В«Про рекламуВ» . А тому, згідно ч.1 ст. 16 вищевказаного закону, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року передбачено, що місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Типових правил (п.3).

Відповідно п. 32 вказаних Типових правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Відтак, з огляду за зазначене, площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою), не може бути об'єктом оренди ні у контексті приписами Цивільного та Господарського кодексів, ані - Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , а отже, дія зазначеного Закону не розповсюджується й на відносини, пов'язані з тимчасовим користуванням місцями розташування рекламних засобів. А тому, посилання позивача на той факт, що за своєю правовою природою договір №57 від 22.11.2013р. є договором оренди є помилковими.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Приписами п.2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» зазначено, що крім учасників правочину (сторін за договором) позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути будь-яке підприємство, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що при укладені договору дотримані всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства.

Таким чином, з огляду на допущену судом першої інстанції помилкове застосування норм матеріального права, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування незаконного рішення з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Витрати з оплати судового збору згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2016 року у справі № 905/2855/15 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю В«ФеніксВ» , м.Маріуполь, Донецька область до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«ФеніксВ» , м.Маріуполь, Донецька область (87515, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Леніна, 1, офіс 317, код ЄДРПОУ 13516596) на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область (87500, м.Маріуполь, пр.Леніна, 70, код ЄДРПОУ 04052784) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 515,80 грн.

Доручити господарському суду Донецької області видати наказ на примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.2016р., оформивши його у відповідності до вимог ст.18 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» .

Головуючий суддя Л.Ф. Чернота

Судді О.А. Марченко

ОСОБА_3

Надруковано: 5 прим.:

1 -позивачу,

1 - відповідачу;

1-у справу;

1 -ДАГС;

1-ГСДО.