Постанова

від 29.06.2016 по справі 910/3741/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа№ 910/3741/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Кулачко Т.М., довіреність №04/01/16-1 від 04.01.2016 року,

від відповідача 1 - не з'явилися,

від відповідача 2 - не з'явилися,

розглядає апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року

у справі №910/3741/16 (суддя О.С. Комарова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична", м. Київ,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро", Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Ведильці,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс", м. Київ

про стягнення заборгованості 126 579,73 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" про стягнення заборгованості 126 579,73 грн.

Через відділ діловодства суду 30.09.2016 року від представника позивача надійшла а заява про зменшення позовних вимог № 29/03/16-2 від 29 березня 2016 року, яка була долучена судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 05.04.2016 року від представника позивача надійшла заява № 05/04/16-1 від 05 квітня 2016 року про відкликання заяви про зменшення позовних вимог № 29/03/16-2 від 29 березня 2016 року та про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача-1 суми основного боргу в розмірі 60 000, 00 грн., яка була долучена судом першої інстанції до матеріалів справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" в частині стягнення грошових коштів в розмірі 60 000,00 грн. припинено.

Позовні вимоги в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" суми основного боргу в розмірі 100,00 грн. задоволено повністю.

Присуджено до солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" основного боргу - 100,00 грн.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" грошові кошти: основного боргу - 39 900, 00 грн., пені - 24 803,11 грн, 3% річних - 1 698,04 грн., судовий збір - 1 896,01 грн. та витрат на правову допомогу - 9993,78 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року по справі №910/3741/16 в частині стягнення основного боргу - 39 900, 00 грн., пені - 24 803, 11 грн. та витрат на правову допомогу - 2 000, 00 грн. Припинити провадження в частині стягнення 5 000, 00 грн. основного боргу. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" грошові кошти: основного боргу - 34 900, 00 грн., пені - 2 480, 00 грн., 3% річних - 1 698, 04 грн., судовий збір - 1 896, 01 грн. та витрати на правову допомогу - 2 000, 00 грн. В решті позовних вимог, щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 року у справі №910/3741/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Агрикова О.В. (доповідач), судді: Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 08.06.2016 року.

23.05.2016 року через канцелярію суду від відповідача 1 до суду надійшло пояснення по справі.

07.06.2016 року через канцелярію суду від відповідача 2 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

08.06.2016 року через канцелярію суду позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 08.06.2016 року представник позивача надав усні пояснення та відповів на запитання суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 року розгляд справи відкладено на 29.06.2016 року.

У зв'язку з перебуванням судді Рудченка С.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Рудченка С.Г. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року у справі №910/3237/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Михальська Ю.Б., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року у справі №910/3741/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Агрикова О.В. (доповідач), судді: Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) вказану апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.

Представник позивача у судовому засіданні 29.06.2016 року просив відмовити в задоволенні поданої позивачем апеляційної скарги.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання не з`явились.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 не з'явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач 1 та відповідач 2 були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 24.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" було укладено договір на постачання природного газу №Г24/09-1.(а.с. 20-25)

Відповідно до п. 1.1. цього договору постачальник зобов'язується надавати у власність покупцю природний газ (надалі - газ), а покупець зобов'язується оплачувати вартість прийнятого обсягу газу, на умовах цього договору.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві закріплюються щомісячними актами приймання-передачі газу, в яких визначається фактичний обсяг спожитого газу і які підписуються повноважними представниками постачальника і покупця. Підстави для підписання акту приймання-передачі газу між постачальником та покупцем є написаний акт прийому-передачі послуг з транспортування газу повноваженими особами покупця та підприємства, що здійснювало транспортування та облік газу для покупця. (п. 3.2 Договору).

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з частковим виконанням відповідачем своїх зобов`язань по договору в зв'язку з чим просить стягнути з відповідача-1 на користь позивача 99 900, 00 грн. боргу, 24 881, 69 грн. пені, 1 698, 04 грн. 3 % річних, судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором постачання, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору, а саме п. 3.5.2. договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним місяцем, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірники акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та місцевою газорозподільною організацією, або надати обґрунтовану відмову від підписання акту, а постачальник зобов'язується до 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем повернути покупцю його акт приймання-передачі. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

У відповідності до п.5.1 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу з урахуванням ПДВ становить 7 878, 40 грн.

Згідно з умовами п. 6.1. договору сторони визначили, що оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами, в наступному порядку: до 10 числа звітного місяця - 30 % вартості обсягу газу відповідно до заявки покупця; до 20 числа звітного місяця - 30 % вартості обсягу газу відповідно до заявки покупця; до 30 числа звітного місяця - 40 % вартості обсягу газу відповідно до заявки покупця.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє в частині поставки газу з моменту підписання по 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 11.1. договору).

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов договору на постачання природного газу № Г 24/09-1 від 24.09.2015 року в період з 01.10.2015 року по 30.11.2015 року товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" було поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" природний газ на суму 504 800, 61 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, для забезпечення виконання кредитного договору на постачання природного газу № Г 24/09-1 від 24.09.2015 року, 24.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" (надалі - позивач, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" (надалі - відповідач-2, поручитель) було укладено договір часткової поруки (безоплатний). (а.с. 29-31).

Відповідно до п. 1.1. якого поручитель частково, а саме у сумі 100,00 грн. поручається перед кредитором за виконання обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро", іменований в подальшому боржник, за договором, передбаченим п. 2.1. цього договору (надалі - основний договір).

За умовами п. 1.2. договору часткової поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за основним договором з оплати поставленого природного газу, сплати відповідних штрафних санкцій за основним договором, у тому числі, але не виключно сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що дорівнює 100,00 грн. Поручитель не несе відповідальність за виконання боржником будь-яких зобов'язань за основним договором на суму, яка перевищує 100,00 грн.

В пункті 2.1. договору часткової поруки сторони визначили, що під основним договором в цьому договорі розуміють договір на постачання природного газу № Г 24/09-1 від 24.09.2015 року, 24.09.2015 року, укладений між кредитором (в основному договорі іменується "постачальник") та боржником (в основному договорі іменується "покупець").

Відповідно до п. 3.1. договору часткової поруки, поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього перед кредитором на умовах, в порядку, у строки, визначені в основному договорі, але у будь-якому випадку у сумі не більш визначеної даним договором, а саме 100,00 грн.

Однак, як зазначив позивач у позові, та що підтверджується банківською випискою про рух коштів по особовому рахунку позивача, відповідачами були порушені зобов'язання за договором на постачання природного газу № Г 24/09-1 від 24.09.2015 року та за договором часткової поруки (безоплатний) від 24.09.2015 року в частині своєчасних розрахунків за отриманий природний газ, у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів-1, 2 суму основного боргу в розмірі - 100,00 грн., стягнути з відповідача-1 на користь позивача: суму основного боргу в розмірі - 99 900,00 грн., пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі - 24 881,69 грн. та 3% річних від суми основного боргу в розмірі - 1 698,04 грн.

Відповідач у запереченнях підтвердив, що дійсно в нього перед позивачем існувала заборгованість в розмірі 100 000, 00 грн., однак після подання позивачем позову ним погашено заборгованість на суму 60 000, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ч 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору позивач в період з 01.10.2015 року по 30.11.2015 року поставив, а відповідач-1 прийняв природний газ в загальному обсязі - 64,07 тис.м3 на загальну суму - 504 800,61 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу № 63 від 31.10.2015 року та № 90 від 30.11.2015 року (а.с. 26-27).

Також, для забезпечення виконання кредитного договору на постачання природного газу № Г 24/09-1 від 24.09.2015 року, 24.09.2015 року між позивачем, як кредитором та відповідачем-2, як поручителем було укладено договір часткової поруки (безоплатний), відповідно до п. 1.1. якого поручитель частково, а саме у сумі 100,00 грн. поручається перед кредитором за виконання обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро", іменований в подальшому боржник, за договором, передбаченим п. 2.1. цього договору (надалі - основний договір).

Відповідно до вимог ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Положеннями ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Разом з цим, відповідачем-1 у процесі розгляду справи, 04.03.2016 року, 18.03.2016 року, 24.03.2016 року було перераховано на рахунок позивача грошові кошти за поставлений природний газ за договором на постачання природного газу № Г 24/09-1 від 24.09.2015 року в загальному розмірі 60 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 639 від 04.03.2016 року на суму 40 000,00 грн., № 844 від 18.03.2016 року на суму 10 000,00 грн., № 869 від 24.03.2016 року на суму 10 000,00 грн. (а.с. 98-100).

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 60 000, 00 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з підстав відсутності предмету спору у відповідній частині.

Відповідно до п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів-1, 2 на користь позивача основної заборгованості за договором на постачання природного газу № Г 24/09-1 від 24.09.2015 року та договором часткової поруки (безоплатний) від 24.09.2015 року в розмірі 40 000, 00 грн.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 пені у розмірі 24 881, 69 грн. та 3% річних у розмірі 1 698,04 грн.

Щодо стягнення суми пені, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В пункті 7.2. договору сторони погодили, що в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, в п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, при цьому, судом апеляційної інстанції також перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що розрахунок пені, поданий через відділ діловодства суду 30.03.2016 року, за актом прийому-передачі природного газу № 63 від 31.10.2015 року є арифметично правильним, розрахунок пені, поданий позивачем через відділ діловодства суду 30.03.2016 року, за актом прийому-передачі природного газу № 90 від 30.11.2015 року розраховано неправильно, оскільки при здійсненні його розрахунку позивачем в період часу за який здійснюється нарахування пені були включені дні часткової оплати суми заборгованості (07.12.2015 року, 18.12.2015 року, 21.12.2015 року, 05.01.2016 року, 05.02.2016 року).

Таким чином, судом першої інстанції встановлено та перевірено колегією суддів, що загальна сума пені за актами прийому-передачі природного газу № 63 від 31.10.2015 року та № 90 від 30.11.2015 року, яка підлягає стягненню з відповідач-1 становить 24 803,11 грн.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач-1 прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої існатнції, що сума 3% річних за вказаним розрахунком становить суму більше - 1739,54 грн., ніж суму, яка заявлена до стягнення у прохальній частині позовної заяви - 1698,04 грн.

В силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тому, враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду першої інстанції не надходило, а отже місцевий господарський суд був обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 1 698, 04 грн.

Крім того, позивач просить стягнути витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000, 00 грн.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статях 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та Партнери" (надалі - бюро) 26.02.2016 року було укладено договір про надання правової допомоги № 26/02/16-1. (а.с. 57).

Відповідно до п. 1.1. якого, бюро зобов'язується надавати клієнту правову допомогу (надалі - "послуги") стосовно представництва інтересів клієнта у відповідних відділах Державної виконавчої служби України, у господарських судах усіх інстанцій, а також у Верховному суді України у справі про стягнення на користь клієнта заборгованості, а також відповідних штрафних санкцій (пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних від простроченої суми боргу) за договором на постачання природного газу № Г24/09-І від " 24" вересня 2015 p., укладеного між клієнтом та ТОВ "Біокарт-Агро", ідентифікаційний код: 37198918 (надалі - "справа").

Згідно з п. 3.1 договору сторони погодили, що вартість послуг складає 1 000, 00 грн. за одну годину надання послуг.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що остаточна сума вартості наданих в рамках даного Договору послуг узгоджується сторонами у відповідному акті приймання-передачі наданих послуг з зазначенням деталізованого розрахунку погодинної вартості послуг та загальної кількістю годин обслуговування.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та Партнери" (адвокат) було підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 01.03.2016 року, а також відповідно до платіжного доручення № 563 від 01.03.2016 позивач перерахував на рахунок Адвокатського бюро "Тарас Кулачко та Партнери" грошові кошти у розмірі 10 000, 00 грн. у якості оплати за надання правової допомоги згідно договору № 26/02/16-1 від 26.02.2016. (а.с.58-59).

У матеріалах справи також міститься ордер серії КС №196355 від 01.03.2016 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5221/10, виданого на підставі рішення ради адвокатів Київської обласної від 08.10.2014 № 17 на ім'я Кулачко Тарас Миколайович та копія посвідчення адвоката на ім'я Кулачко Тарас Миколайович.(а.с.60-61).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи адвокат Кулачко Тарас Миколайович приймав участь у судових засіданнях у якості представника позивача, надавав усні пояснення та відповідні заяви.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (Пункт 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги та оригінал ордера адвоката, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про кваліфікацію зазначених товариством з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують розумність витрат на послуги адвоката та вартість почасової оплати послуг адвоката.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, та зважаючи на результати вирішення спору у даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги в апеляційній скарзі в частині зменшення розміру стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000, 00 грн. підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви апелянта, про припинення провадження у справі у зв`язку з частковим виконанням відповідачем зобов'язання за договором постачання природного газу №Г24/09-1 від 24.09.2015 року, доказами чого надано платіжні доручення №1140 від 13.04.2016 року та №1296 від 16.05.2016 року, колегія суддів зазначає, що вищезазначені обставини виникли після винесення рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року, а тому не могли бути відомі суду першої інстанції на момент винесення рішення.

Щодо тверджень скаржника, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того, що суд першої інстанції у порушення вимог законодавства не врахував матеріальне становище та не зменшив розмір штрафних санкцій у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Дослідивши подані сторонами докази, колегія суддів встановила, що відповідач не надав суду доказів, що знаходиться у важкому матеріальному стані та те, що даний випадок не є винятковим, тому твердження апелянта, що суд першої інстанції у порушення вимог законодавства не врахував матеріальне становище та не зменшив розмір штрафних санкцій колегією суддів відхилено.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського міста Києва від 05.04.2016 року підлягає зміні з урахуванням обставин викладених в мотивувальній частині рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні на підставі ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року у справі №910/3741/16.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року у справі №910/3741/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року у справі №910/3741/16 змінити частково в частині стягнення витрат на правову допомогу.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року у справі №910/3741/16 викласти в наступній редакції:

" 1. Провадження у справі № 910/3741/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" в частині стягнення грошових коштів в розмірі 60 000,00 грн. - припинити.

2. Позовні вимоги в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" суми основного боргу в розмірі 100,00 грн. задовольнити повністю.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" (ЄДРПОУ 37198918, адреса: 15542, Чернігівська обл., Чернігівський район, село Ведильці, вул. Тракторна, 19) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецько-Українська правова група "Стрікс" (код ЄДРПОУ 39729234, адреса: 01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 34А, офіс 82) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" (код ЄДРПОУ 38639040, адреса: 03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 5, офіс 604/03) основного боргу - 100,00 грн. (сто гривень) та судовий збір - 1,52 грн. (одна гривня 52 копійки).

4. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" задовольнити частково.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біокарт-Агро" (ЄДРПОУ 37198918, адреса: 15542, Чернігівська обл., Чернігівський район, село Ведильці, вул. Тракторна, 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Енергетична" (код ЄДРПОУ 38639040, адреса: 03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 5, офіс 604/03) грошові кошти: основного боргу - 39 900,00 грн. (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот гривень), пені - 24 803,11 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот три гривні 11 копійок), 3% річних - 1 698,04 грн. (одна тисяча шістсот дев'яносто вісім гривень 04 копійки), судовий збір - 1896,01 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто шість гривень 01 копійка) та витрат на правову допомогу - 5 000, 00 грн. (п`ять тисяч гривень).

6. В іншій частині позову відмовити. "

4. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Справу №910/3741/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Ю.Б. Михальська