Рішення

від 30.06.2016 по справі 917/759/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 р. Справа № 917/759/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«ГолденпакВ» , вул. Білоруська, 2-а, м. Київ, 04050

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 157819, 74 грн

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1

Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомив дату складання повного тексту рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за договором поставки № 1607-1 від 16.07.2015 року у розмірі 157819, 74 грн., з яких: основний борг - 139276,84 грн.; пеня - 7679,31 грн.; штраф у розмірі 3% від суми простроченого платежу - 4178,30 грн.; інфляційні витрати - 6685,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки продукції №1607-1 від 16.07.2015 р. в частині оплати поставленої продукції.

29.06.2016 р. позивач на адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача позовні вимоги визнає частково, зокрема заперечує в частині стягнення штрафу в розмірі 3% від суми простроченого платежу та в частині стягнення інфляційних втрат.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані докази, суд, встановив:

16.07.2015 р. між сторонами було укладено Договір поставки № 1607-1 (надалі - Договір, а.с. - 21-23), згідно умов якого позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передавати у власність відповідачу поліетиленову продукцію (надалі за текстом - товар), а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати його оплату (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість відповідної партії товару встановлюються у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 3.3 Договору оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після 45 банківських днів з дати отримання покупцем товару та належним чином оформлених товаросупровідних документів (п.2.4 цього Договору).

Відповідно до п. 3.4 сума Договору становить суму вартості товару, що зазначена у всіх видаткових накладних на товар, оформлених між сторонами протягом строку дії цього Договору.

В пункті 5.2 Договору сторони погодили, що за прострочення в оплаті товару позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р. Договір автоматично подовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за 3 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону про його розірвання (п. 6.1 Договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві, він, на виконання умов договору №1607-1, згідно видаткових накладних №981 від 23.07.2015 р. на суму 166287,60 грн, №1207 від 26.08.2015 р. на суму 157989,24 грн (копії накладних в матеріалах справи - арк. справи 25, 28) передав відповідачу товар на загальну суму 324276,84грн.

Факт отримання товару відповідачем не заперечується.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, прийнявши товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу, оплатив його частково на суму 185000,00 грн, в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи по договору складає 139 276,84 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача вимогу від 17.02.2016 року №5 щодо сплати коштів у сумі 139276,84 грн. за отриманий товар (вимога та докази направлення а.с. -33-35) та акт зрівняння у двох примірниках. 03.03.2016 р. відповідачу було відправлено претензію про оплату боргу. Відповіді на претензію позивач від відповідача не отримав.

Крім того, позивач посилаючись на п. 5.1, 5.3 Договору нарахував та просить стягнути з відповідача 7679,31 грн. пені у розмірі облікової ставки НБУ, 4178,30 грн штрафу в розмірі 3% від суми простроченого платежу та 6685,29 грн. інфляційних втрат за шість місяців прострочення платежу.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 157819, 74 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 139276,84 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, видаткові накладні, яка містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") та підлягають задоволенню. Відповідач суму основного боргу визнає.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами у договорі не визначено розмір штрафу, який просить стягнути позивач, а саме розмірі 3% від суми простроченого платежу. В обґрунтування вказаної позовної вимоги позивач посилається на п. 5.1 та п.5.3 Договору згідно яких у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Пункт 5.3 в Договорі взагалі відсутній.

Суд, зазначає, що посилання позивача на відповідальність згідно чинного законодавства не є підставою для застосування штрафу у розмірі 3 % від суми простроченого платежу, позивачем також не наведені норми законодавства, які б передбачали можливість застосування даної штрафної санкції. В зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що нарахування позивачем штрафу у розмірі 3% від суми простроченого платежу України ґрунтується на довільному тлумаченні позивачем норм законодавства. За даних обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4178,30 грн. штрафу.

Судом перевірено методику розрахунку пені з використанням калькулятора ІАЦ "Ліга" та встановлено, що позивачем здійснювався розрахунок пені без розмежувань заборгованості по кожній накладній за період з 18.11.2015 р. по 26.04.2016 р. Суд здійснив власний перерахунок пені по кожній накладній окремо, та встановив, що по накладній №981 від 23.07.2015 р. строк виконання зобов'язання настав 25.09.2015 р. Враховуючи, що позивачем вказаний період нарахування пені з 18.11.2015 р. по 26.04.2016 р та беручи до уваги проплати, здійснені позивачем суд приходить до висновку, що у підстави для нарахування пені по накладній №981 від 23.07.2015 р. за період з 18.11.2015 р. по 26.04.2016 р відсутні. Таким чином, сума пені, яка нарахована позивачем у розмірі 7679,31 грн. підлягає стягненню по накладній №1207 від 26.08.2015 р. (строк виконання зобов'язання по якій настав 29.10.2015 р.), за період з 18.11.2015 р. по 26.04.2016 р. (період, зазначений позивачем). За даних обставин, позовні вимоги в частині стягнення 7679,31 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Відповідно до розділу 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач просить стягнути інфляційну складову за шість місяців прострочення без зазначення конкретного періоду за який нарахував інфляційні втрати у сумі 6685,29 грн. В розрахунку, який наведений позивачем в прохальній частині позовної заяви зазначений лише сукупний індекс інфляції, з якого не вбачається, за який період проведено нарахування. За даних обставин, у суду відсутня можливість перевірити правильність та правомірність нарахування інфляційних втрат, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, покладається на відповідача відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

Крім того, судом під час розгляду справи встановлено, що позивачем при подачі позовної заяви судовий збір сплачений у розмірі, меншому ніж це передбачено Законом України "Про судовий збір", а саме: замість 2367,30 грн (157819,74 грн х 1,5%) позивачем згідно платіжного доручення№460 від 25.04.2016 р. сплачено 2089,00 грн. Враховуючи рекомендації викладені в п. 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", суд приходить до висновку про стягнення з позивача належної до сплати суми судового збору у розмірі 278,30 грн до Державного бюджету України.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" (вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 35293993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденпак» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 2-а, код ЄДРПОУ 38727922) 139276,84 грн основного боргу, 7679,31 грн пені та 2204,35 грн. судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Голденпак» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 2-а, код ЄДРПОУ 38727922) на користь Державного бюджету України 278,30 грн судового збору

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити в задоволенні.

Повне рішення складено 01.07.2015 р.

Суддя Н.Г. Гетя