Рішення

від 29.06.2016 по справі 922/1349/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р.Справа № 922/1349/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Мале приватне підприємство "АТ", м. Львів до Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ТІС", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 548 403,22 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Мале приватне підприємство "АТ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС", про стягнення: 377 197,80 грн. основної заборгованості; 97 562,06 грн. пені; 11 638,87 грн. 3% річних; 62 004,49 грн. інфляційних втрат. Також позивачем заявлено до стягнення судові витрати у розмірі 8 226,05 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами № 0301 від 03 січня 2013 року та № 0401 від 04 січня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 квітня 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/1349/16 та призначено її до слухання у судовому засіданні на 23 травня 2016 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє ухвалою господарського суду Харківської області від 13 червня 2016 року до 29 червня 2016 року.

23 червня 2016 року від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. 20843 від 23 червня 2016 року) про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 377 197,80 грн. основної заборгованості; 93 285,07 грн. пені; 11 065,74 грн. 3% річних; 57 773,27 грн. інфляційних втрат.

В призначене судове засідання 29 червня 2016 року сторони своїх уповноважених представників не направили, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями з відміткою поштової установи "за закінченим терміном зберігання"; поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення; протоколом судового засідання від 13 червня 2016 року, в якому відображено відомості про явку сторін та доданими до суду документами (арк. спр. 71-75, 76, 98, 99-104).

Судом перевірено адресу відповідача: згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи відповідача: 61057, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 10, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем - копія позовної заяви з доданими до неї документами. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Так, процесуальні документи у даній справі (ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але не з'явилися у засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Суд, розглянувши питання щодо прийняття до розгляду заяви (вх. № 20843 від 23 червня 2016 року) позивача про зменшення позовних вимог, зазначає наступне.

Приписами частини 4 ст. 22 ГПК України унормоване право позивача на збільшення та зменшення розміру позовних вимог до прийняття судом рішення по справі.

У пунктах 3.10 та 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України за № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Позивач, при здійсненні відповідної процесуальної дії (в розумінні ст. 22 ГПК України), повинен додержуватись правил її вчинення, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК - залишення без розгляду відповідної заяви.

Дослідивши заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 20843 від 23 червня 2016 року) судом встановлено, що дана заява, за своєю правою природою, є заявою про часткову відмову від позовних вимог (а саме в даній заяві позивач відмовляється від нарахованих штрафних та фінансових санкцій за актами прийняття виконання робіт: № 7278 від 26.12.2014 року; № 1224 від 04.03.2015 року; № 1361 від 10.03.2015 року). Приписами ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі відмовитися від позову.

Перевіривши дану заяву на відповідність приписами ст. 22 ГПК України, судом встановлено, що вказана заява підписана уповноваженою особою; позивачем дотримано правила вчинення процесуальної дії - надано докази направлення заяви про зменшення позовних вимог на адресу відповідача.

Враховуючи вище викладене в сукупності, заява позивача про зменшення позовних вимог (вх. № 20843 від 23 червня 2016 року) підлягає прийняттю до розгляду, подальший розгляд справи здійснюватиметься з її урахуванням.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03 січня 2013 року між позивачем (експедитор, що виступає в ролі виконавця) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 0301.

Відповідно до п. 1.1 договору, замовник зобов'язується надати, а виконавець організувати перевезення автомобільним транспортом на протязі 2013 року вантажі, згідно додатково погоджених графіків і забезпечити їх доставку в пунктах призначення, а замовник зобов'язується оплатити за організацію перевезення вантажу встановлену оплату.

Ціна по кожному перевезенню вантажу, дата подачі автомобіля та маршрут обумовлюються окремими заявками, які завіряються сторонами по телефаксу і є невід'ємною частиною даного договору. Вартість наданих послуг по кожному перевезенню складається з вартості транспортних послуг сторонньої організації та вартості експедиційних послуг. Вартість експедиційних послуг виконавця визначається як різниця між ціною перевезення вантажу, вказаною в заявці, та вартістю транспортних послуг сторонньої організації, що безпосередньо виконувала транспортування (п. 2.1 договору).

Розрахунки за надані виконавцем замовнику послуги здійснюється останнім шляхом оплати рахунків, виставлених виконавцем відповідно пункту 2.1 даного договору в термін, вказаний в заявці. При неоплаті замовником транспортних послуг в термін, вказаний в заявці, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплати за кожен день прострочки оплати (п.п. 5.1, 5.2 договору).

Згідно п. 9.1 договору, даний договір вступає в силу з дня підписання і діє до 31 грудня 2013 року, після чого буде автоматично продовжуватися із року в рік. якщо жодна із сторін за 30 днів до дати закінчення дії договору не заявить про свої наміри припинити його дію. Сторони мають право розірвати даний договір без пояснення причини, повідомивши про це в письмовій формі, після чого через 30 днів договір припинить свою дію. Датою повідомлення вважається дата отримання рекомендованого листа. Припинення дії договору не звільняє сторони від остаточного виконання зобов'язань по даному договору.

Як стверджує позивач у позовній заяві на виконання умов договору складено та підписано замовлення на транспорт від 02 березня 2015 року та від 05 березня 2015 року.

04 січня 2013 року між позивачем (експедитор, що виступає в ролі виконавця) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 0401.

Відповідно до п. 1.1 договору, замовник зобов'язується надати, а виконавець організувати перевезення автомобільним транспортом на протязі 2013 року вантажі, згідно додатково погоджених графіків і забезпечити їх доставку в пунктах призначення, а замовник зобов'язується оплатити за організацію перевезення вантажу встановлену оплату.

Ціна по кожному перевезенню вантажу, дата подачі автомобіля та маршрут обумовлюються окремими заявками, які завіряються сторонами по телефаксу і є невід'ємною частиною даного договору. Вартість наданих послуг по кожному перевезенню складається з вартості транспортних послуг сторонньої організації та вартості експедиційних послуг. Вартість експедиційних послуг виконавця визначається як різниця між ціною перевезення вантажу, вказаною в заявці, та вартістю транспортних послуг сторонньої організації, що безпосередньо виконувала транспортування (п. 2.1 договору).

Розрахунки за надані виконавцем замовнику послуги здійснюється останнім шляхом оплати рахунків, виставлених виконавцем відповідно пункту 2.1 даного договору в термін, вказаний в заявці. При неоплаті замовником транспортних послуг в термін, вказаний в заявці, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплати за кожен день прострочки оплати.

Згідно п. 9.1 договору, даний договір вступає в силу з дня підписання і діє до 31 грудня 2013 року, після чого буде автоматично продовжуватися із року в рік. якщо жодна із сторін за 30 днів до дати закінчення дії договору не заявить про свої наміри припинити його дію. Сторони мають право розірвати даний договір без пояснення причини, повідомивши про це в письмовій формі, після чого через 30 днів договір припинить свою дію. Датою повідомлення вважається дата отримання рекомендованого листа. Припинення дії договору не звільняє сторони від остаточного виконання зобов'язань по даному договору.

На виконання умов спірного договору між сторонами складено та підписано замовлення: № 7278 від 15 грудня 2014 року; 7450 від 22 грудня 2014 року; № 316 від 26 січня 2015 року; № 753 від 13 лютого 2015 року; № 838 від 17 лютого 2015 року; № 1421 від 06 лютого 2015 року; № 1584 від 12 березня 2015 року; № 1968 від 23 березня 2015 року; № 1970 від 23 березня 2015 року; № 2069 від 27 березня 2015 року; № 2347 від 14 квітня 2015 року, якими погоджено, зокрема, строк на оплату.

Як стверджує позивач, він свої зобов’язання за договором № 0301 від 03 січня 2013 року та договором № 0401 від 04 січня 2013 року виконав в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами прийняття виконаних робіт, які підписано та скріплено печатками сторін за - договором № 0301 від 03 січня 2013 року: № 1224 від 04 березня 2015 року на суму 8 700,00 грн.; № 1361 від 10 березня 2016 року на суму 6 000,00 грн.; договором № 0401 від 04 січня 2016 року: № 7278 від 26 грудня 2014 року на суму 57 810,00 грн.; № 7450 від 26 грудня 2014 року на суму 16 000,00 грн.; № 316 від 09 лютого 2015 року на суму 57 092,00 грн.; № 753 від 20 лютого 2015 року на суму 15 500,00 грн.; № 838 від 23 лютого 2015 року на суму 15 500,00 грн.; № 1421 від 13 березня 2015 року на суму 17 000,00 грн.; № 1584 від 18 березня 2015 року на суму 21 500,00 грн.; № 1968 від 26 березня 2015 року на суму 17 500,00 грн.; № 1970 від 08 квітня 2015 року на суму 76 347,90 грн.; № 2069 від 06 квітня 2015 року на суму 76 347,90 грн.; № 2347 від 17 квітня 2015 року на суму 17 900,00 грн.; № 2887 від 19 травня 2015 року на суму 14 500,00 грн.; № 3591 від 02 липня 2015 року на суму 14 500,00 грн. та копіями СМR, які наявні в матеріалах справи. Однак відповідач, в порушення умов спірних договорів, не сплатив своєчасно та в повному обсязі вартість отриманих послуг з перевезення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За статтями 909 ЦК України та 307 ГК України, яка є аналогічною вказаній статті ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.ч. 1.2 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання (п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р.).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги малого приватного підприємства "АТ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" заборгованості за надані послуги з перевезення, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем свої зобов'язань за договором № 0401 від 04 січня 2013 року у розмірі 362 497,80 грн. у обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як зазначено вище в даному рішенні суду, позивач посилається також на неналежне виконання відповідачем умов договору № 0301 від 03 січня 2013 року щодо сплати вартості отриманих послуг за перевезення за актами прийняття виконаних робіт № 1224 від 04 березня 2015 року на суму 8 700,00 грн. та № 1361 від 10 березня 2016 року на суму 6 000 грн., а в цілому 14 700,00 грн. Розглянувши позов в даній частині позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем дійсно було надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги, які останній замовляв згідно замовлень на транспорт від 02 березня 2015 року і від 05 березня 2015 року, та які були надані позивачем відповідачу; даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийняття виконаних робіт № 1224 від 04 березня 2015 року та № 1361 від 10 березня 2015 року, втім ані - у вказаних замовленнях, ані - у даних актах немає жодного посилання на договір № 0301 від 03 січня 2013 року. Тобто, позивач хибно вважає, що дані послуги були надані відповідачу саме в межах дії договору № 0301 від 03 січня 2013 року, так як, фактично ці послуги були надані відповідачу шляхом прийняття позивачем до виконання вказаних вище замовлень (фактично між сторонами укладено договір у спрощений спосіб), що не суперечить вимогам ч. 1 ст. 181 ГПК України. Дослідивши замовлення на транспорт від 02 та 05 березня 2015 року, судом встановлено, що в даних замовленнях сторонами не погоджено строк на оплату наданих послуг, а відповідно до приписів ч. ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, то боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, втім в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази звернення до відповідача з вимогою про сплату вартості наданих послуг (наданих відповідачу згідно актів прийняття виконаних робіт № 1224 від 04 березня 2015 року та № 1361 від 10 березня 2015 року), відповідно й строк на оплату вартості наданих послуг згідно спірних актів у відповідача перед позивачем не настав.

Враховуючи вище викладене в сукупності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 14 700,00 грн. заборгованості. як в необґрунтованій, безпідставній та передчасно заявленій.

Крім того, з посиланням на статтю 625 ЦК України, позивачем пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 11 065,74 грн. та інфляційних втрат у розмірі 57 773,27 грн.

Розглянувши позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних ат інфляційних втрат, перевіривши їх розрахунок та періоди нарахування, суд визнав позовні вимоги в цій частині підлягаючими частковому задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що періоди нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат визначено вірно, втім при калькуляційному підрахунку розміру інфляційних втрат та 3% річних за допомогою програмно-апаратного комплексу ЛІГА-ЗАКОН, судом встановлено, що сума інфляційних втрат та 3% річних за заявлені позивачем періоди складає: інфляційні втрати у розмірі 33 667,79 грн.; 3% річних у розмірі 10 779,01 грн., що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги позивача в даній частині. В решта позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 24 105,48 грн. та 3% річних у розмірі 286,73 грн. суд відмовляє, як в безпідставно заявлених.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 93 285,07 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем пені визначено вірно згідно діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги позивача, стягнути з відповідача 93 285,07 грн. пені.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 7 503,45 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 181, 193, 230, 307 ГК України, ст.ст. 202, 205, 207, 525-526, 530, 546-551, 610, 611, 625, 909, 929 ЦК України, ст. 50 ЗУ "Про автомобільний транспорт", ст. ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТІС" (61057, м. Харків, вул. Сумська, 10, в тому числі з п/р 26003071670001 в ПАТ КБ "Євробанк", МФО 380355, код ЄДРПОУ 35917260) на користь Малого приватного підприємства "АТ" (79038, АДРЕСА_1, п/р 26005210150107 в АТ "ПроКредитБанк" в м. Києві, МФО 320984, код ЄДРПОУ 13808838) 362 497,80 грн. основної заборгованості, 93 285,07 грн. пені, 10 779,01 грн. 3% річних, 33 667,79 грн. інфляційних втрат та 7 503,45 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 01.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_1

справа № 922/1349/16