Рішення

від 23.04.2014 по справі 188/93/14-ц

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/93/14-ц

Провадження № 2/188/143/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Петропавлівський районний суд у складі головуючого судді Бурди П.О.

при секретарі Хандрига Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка справу за позовом селянського (фермерського) господарства (С(Ф)Г) «Еврика» до Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 про визнання факту володіння та права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство (С(Ф)Г) «Еврика» (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області (далі - відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) про визнання факту володіння та права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позову позивач вказує, що в процесі реформування КСП «Ленінець» згідно з рішенням загальних зборів членів КСП (співвласників його майна) від 16.12.2000 року по акту прийому- передачі від 19.03.2001 року позивачу було передано рухоме і нерухоме майно загальною вартістю 335 672,29 грн., або 5,78% пайового фонду КСП „Ленінець".

Позивач стверджує, що передачу здійснював відповідач 2, якому це майно, як уповноваженому співвласників, було передано в управління.

Позивач зазначає далі, що на протязі лютого і березня 2011 року він по договорам купівлі-продажу та актах прийому-передачі вищевказане майно придбав у власність, сплативши колишнім власникам майнових паїв 335 672,29 грн., що підтверджується письмовими договорами купівлі-продажу та актами прийому-передачі і видатковими касовими ордерами, а також свідоцтвом №706 про право власності на майновий пай від 01.06.2011 року, виданим в установленому законодавством порядку Дмитрівською сільською радою. Було придбано в тому числі таке нерухоме майно: пункт тех.обслуговування вартістю 12 000 грн.., кузня вартістю 12 000 грн., будинок механізатора вартістю 30 000 грн., навіс вартістю 120 000 грн., трансформатор вартістю 1 000 грн.

Посилаючись на те, що суб'єкт права колективної власності КСП „Ленінець" ліквідовано і здійснено передачу в натурі рухомого і нерухомого майна позивачу, позивач вважає, що відбувся передбачений ст.367 ЦКУ поділ майна, що є у спільній частковій власності і позивач набув право власності на це майно, тому що в такому разі право спільної власності припиняється відповідно до ч.2 ст.367 ЦК України.

Позивач вказує, що наразі, в зв'язку з відсутністю первинних правовстановлюючих документів (проект, технічний паспорт забудови, акт прийому в експлуатацію, тощо) неможливо зареєструвати право власності в установленому законодавством порядку.

При цьому, за твердженням позивача, факт володіння позивачем цим майном ніким не заперечується і не ставиться під сумнів.

Посилаючись на норми статей 328, 334, 367 ЦК України позивач просить суд:

- визнати факт володіння на праві власності за С(Ф)Г «Еврика» на нерухоме майно: пункт тех.обслуговування вартістю 12 000 грн.., кузня вартістю 12 000 грн., будинок механізатора вартістю 30 000 грн., навіс вартістю 120 000 грн., трансформатор вартістю 1 000 грн.;

- визнати за С(Ф)Г «Еврика» право власності на нерухоме майно: пункт тех.обслуговування, кузня, будинок механізатора, навіс, трансформатор.

Представник позивача надав до суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу без участі позивача і його представника і позов задовольнити.

Відповідач 1 надав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу без участі його представника і позов визнав, просив надіслати копію рішення.

Відповідач 2 надав до суду письмову заяву, в якій просив суд розглянути справу без його участі.

Вивчивши надані позивачем докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов наступного.

Згідно зі ст. 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України кожна

особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 57 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На підставі наданих сторонами доказів суд встановив наступне.

Статею 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлено, що підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами власності(ч.1).

Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном (ч.2).

Відповідно до ст.9 цього Закону до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій.

Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового

внеску.

Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства(ч.1).

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства(ч.2).

У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі(ч.3).

В процесі реформування колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) „Ленінець", згідно з рішення загальних зборів членів КСП (співвласників його майна) від 16.12.2000 року, по акту прийому - передачі від 19.03.2001 року позивачу було передано рухоме і нерухоме майно, що було майновими паями членів КСП «Ленінець»як співвласників цього майна без виділу часток в натурі, що вийшли із земельними і майновими паями і передали їх позивачу, загальною вартістю 335 672,29 грн., або 5,78% пайового фонду КСП «Ленінець».

Передачу майна позивачу здійснював відповідач 2, якому це майно, як уповноваженому співвласників, було передано в управління.

Ці обставини підтверджуються копією акту прийому - передачі від 19.03.2001 року, підписаного від співвласників майна відповідачем 2, від позивача уповноваженим С(Ф)Г «Еврика» ОСОБА_3, в якому, зокрема зазначено і вказане у позові майно, що знаходилося у мехзагоні № 3: пункт тех.обслуговування вартістю 12,0 тис.грн., кузня вартістю 12,0 тис.грн., будинок механізатора вартістю 30,0 тис.грн., навіс вартістю 120,0 тис.грн., трансформатор вартістю 1,0 тис.грн..

Протягом лютого і березня 2011 року позивач по договорам купівлі-продажу майнових паїв в загальній кількості 54 правочина вищевказане майно придбав у власність, сплативши власникам майнових паїв погоджену сторонами ціну в розмірі 100698,58 грн., що підтверджується копіями письмових договорів купівлі-продажу, актів прийому-передачі і видаткових касових ордерів, а також копією свідоцтва № 706 про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого відповідачем 1.

Як вбачається з копії технічного паспорту, виготовленого станом на 13.02.2014 року, позивач придбав в тому числі таке нерухоме майно співвласників майнових паїв, зазначене в акті прийому - передачі від 19.03.2001 року, що має вигляд окремих будівель і споруд:

1.Будинок механізатора.

2. Навіс.

3. Пункт тех.обслуговування і кузня.

4. Убиральня і літній душ.

№1Трансформатор.

Копією рішення відповідача 1 № 02 від 20.01.2014 року підтверджується, що об'єкту будинок механізатора присвоєна наступна адреса: АДРЕСА_1.

Враховуючи, що суб'єкт права власності КСП „Ленінець" ліквідовано 23.06.2003 року, що підтверджується копією листа Дніпропетровського обласного управління статистики Державного комітету статистики України від 28.07.03 року № 67/08-22/7, і здійснено передачу позивачу в натурі рухомого і нерухомого майна, то суд дійшов висновку, що відбувся передбачений ст.367 ЦК України поділ майна, яке було у спільній частковій власності і позивач набув право власності на те майно, яке купив у власників майнових паїв, тому що в такому разі право спільної часткової власності припиняється відповідно до приписів частин 1,2 ст.367 ЦК України, згідно з якими майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними (ч.1), і у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч.2).

За змістом ч.2 ст.256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, суд вбачає підстави для визнання факту законного володіння позивачем нерухомим майном, зазначеним в акті прийому - передачі від 19.03.2001 року, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, що відповідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 13.02.2014 року, має вигляд окремих будівель і споруд:

1.Будинок механізатора.

2. Навіс.

3. Пункт тех.обслуговування і кузня.

4. Убиральня і літній душ.

№1Трансформатор.

Суд вважає, що оскільки є розбіжності в найменуванні об'єктів нерухомого майна у акті прийому - передачі від 19.03.2001 року та технічному паспорті, виготовленому станом на 13.02.2014 року, має бути також частково задоволена вимога про визнання права власності позивача на нерухоме майно, зазначене в акті прийому - передачі від 19.03.2001 року, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що відповідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 13.02.2014 року, має вигляд окремих будівель і споруд:

1.Будинок механізатора.

2. Навіс.

3. Пункт тех.обслуговування і кузня.

4. Убиральня і літній душ.

№1Трансформатор.

У п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено наступне: «При вирішенні питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власностi на майно за договором, який пiдлягає нотарiальному посвiдченню, виникає у набувача з моменту такого посвiдчення або з моменту набрання законної сили рiшенням суду про визнання договору, не посвiдченого нотарiально, дiйсним. Проте, якщо права на нерухоме майно пiдлягають державнiй реєстрацiї, то право власностi у набувача виникає з дня такої реєстрацiї вiдповiдно до закону (стаття 334 ЦК ) та з урахуванням положення про дiю закону в часi на момент виникнення спiрних правовiдносин (стаття 5 ЦК).

До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем.»

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути в рівних частках документально підтверджені квитанціями банку судові витрати.

Позивач сплатив судовий збір згідно наданих ним квитанцій в розмірі 1504,60 +240,00 + 3,60 = 1748,20 гривень, а мав би сплатити згідно з ставками, встановленими в ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» та з урахуванням вимог ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно вимогу заяви у справах окремого провадження про встановлення факту та позовну вимогу майнового характеру про визнання права власності на нерухоме майно вартістю 175000 гривень в розмірі 121,80 + 1750 = 1871,80 гривень, отже недоплачену суму судового збору в розмірі 123,60 гривень слід стягнути з відповідачів в рівних частках на користь держави.

На підставі викладеного, ст.ст.328, 346, 356, 367 ЦК України, ст.ст. 8, 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», керуючись ст.ст.3,10,11,57-61,80,88,208, 212-215, 218,223,294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов селянського (фермерського) господарства «Еврика» до Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 про визнання факту володіння та права власності на нерухоме майно задовольнити частково.

Визнати факт володіння селянським (фермерським) господарством «Еврика», ідентифікаційний код юридичної особи 23021766, нерухомим майном, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, у вигляді будівель і споруд:

1.Будинок механізатора.

2. Навіс.

3. Пункт тех.обслуговування і кузня.

4. Убиральня і літній душ.

№1Трансформатор.

Визнати право власності селянського (фермерського) господарства «Еврика», ідентифікаційний код юридичної особи 23021766, на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, у вигляді будівель і споруд:

1.Будинок механізатора.

2. Навіс.

3. Пункт тех.обслуговування і кузня.

4. Убиральня і літній душ.

№1Трансформатор.

Стягнути з Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 на користь селянського (фермерського) господарства «Еврика» судові витрати в розмірі по 874 (вісімсот сімдесят чотири) гривні 10 копійок з кожного.

Стягнути з Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі по 61 (шістдесят одній) гривні 80 копійок з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя П. О. Бурда