Ухвала

від 18.04.2007 по справі 11/587-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/587-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 18.04.07 р.          № 11/587-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.

 при секретарі:          

 За участю представників:

 від позивача - Красько О.В. – дов. №27 від 23.02.2007р.;

 від відповідача - Перепелюк О.В. – дов. №8294/9/10 від 06.11.2006р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2006

 у справі № 11/587-А  (Євсіков О.О.)

 за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський холодокомбінат"

 до           Державної податкової інспекції у Подільському районі

 про          визнання недійсними податкових вимог

 Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2007р. змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у наступному складі: головуючий суддя Лосєв А.М., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових вимог  Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва №1/713 від 10.03.2006р.  та №2/1007 від 26.04.2006р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що суми податкових зобов'язань, визначені в деклараціях з податку на додану вартість та в розрахунках земельного податку, сплачені позивачем до бюджету у встановленні законом строки шляхом подання платіжних доручень до АКБ “Інтерконтинентбанк”. Тому твердження відповідача про існування у позивача податкової заборгованості є необґрунтованим і підстави для направлення спірних податкових вимог відсутні.

Відповідач заперечує проти позову та зазначає, що платіжні доручення, подані позивачем до АКБ «Інтерконтинентбанк» на сплату податкових зобов'язань, не можуть вважатися такими, що подані у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки були подані до неплатоспроможного банку, а тому така сплата не може вважатись сплатою до бюджетів та державних цільових фондів.

Постановою Господарського суду міста Києва від 14.12.2006р. у справі №11/587-А позовні вимоги було задоволено, визнано недійсними податкові вимоги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва  №1/713 від 10.03.2006р. та  №2/1007 від 26.04.2006р.

Не погоджуючись із зазначеною Постановою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із заявою про апеляційне оскарження №9882/9/10-007 від 19.12.2006р. та апеляційною скаргою №24/9/10-007 від 10.01.2007р., в якій просить скасувати Постанову Господарського суду міста Києва у справі №11/587-А від 14.12.2006р. та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва було призначено до розгляду у судовому засіданні 11.04.2007р.

14.03.2007р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу б/н від 14.03.2007р.

06.04.2007р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 04.04.2007р.

У судовому засіданні 11.04.2007р. представником відповідача було заявлено усне клопотання про витребування у позивача доказів щодо створення Дирекції Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський холодокомбінат», призначення Генерального директора товариства та обсягу його повноважень.

У судовому засіданні 11.04.2007р. на підставі ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України було оголошено перерву до 18.04.2007р.

18.04.2007р. представником позивача на вимогу суду була надана Довідка вх.№84 від 16.04.2007р., в якій викладені відомості щодо створення Дирекції Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський холодокомбінат», призначення Генерального директора товариства та обсягу його повноважень. В додатку до  довідки надано копії протоколів зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський холодокомбінат» від  01.03.2004р. та від 29.01.2007р.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.04.2007р. надав суду копію Постанови Правління Національного банку України №127 від 03.04.2006р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного комерційного банку «Інтерконтинентбанк» (м. Київ)», обґрунтовуючи її неподання при розгляді справи у суді першої інстанції тим, що на момент вирішення справи в Господарському суді міста Києва відповідач не знав про існування даної постанови, але просить суд апеляційної інстанції надати належну оцінку вказаній Постанові Національного банку України.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 14.12.2006р. у справі №11/587-А, прийнявши нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.  

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в її задоволенні і залишити без змін Постанову Господарського суду міста Києва від 14.12.2006р. у справі №11/587-А як таку, що прийнята з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно з податковим розрахунком земельного податку на 2005 рік, позивач визначив суму податкового зобов'язання по земельному податку у загальному розмірі 122 148,75 грн., в тому числі рівними частинами за звітні місяці по 10 179,06 грн. Зокрема, сума податкового зобов'язання по земельному податку за вересень 2005р. була сплачена позивачем шляхом подання до АКБ “Інерконтинентбанк” платіжного доручення №793 від 06.10.2005р. на суму 10 179,06 грн.

В деклараціях з податку на додану вартість позивач визначив суму податкового зобов'язання, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за вересень 2005р. у розмірі             51 365,00 грн., за жовтень 2005р. у розмірі 22 207,00 грн. Вказані суми податку на додану вартість були сплачені позивачем шляхом подання до АКБ “Інтерконтинетбанк” платіжних доручень №833 від 19.10.2005р. на суму 51 365,00 грн. та №834 від 03.11.2005р. на суму           18 000,00 грн. та №920 від 23.11.2006р. на суму 4 207,00 грн. до АКБ “Енергобанк”.

Постановою Правління Національного банку України №360 від 03.10.2005р. «Про призначення тимчасової адміністрації в АКБ “Інтерконтинентбанк” за недотримання Банком нормативів щодо розміру регулятивного капіталу та інших нормативів» було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 03.10.2005р. до 03.04.2006р.

Відповідно до п.9 вищевказаної Постанови, Прес-службі Національного банку України (З.А. Гавриленко) протягом трьох робочих днів після призначення тимчасового адміністратора АКБ «Інтерконтинентбанк» доручено опублікувати в газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» інформацію про призначення тимчасового адміністратора АКБ «Інтерконтинентбанк» строком на 1 рік - з 03.10.2005р. до 03.10.2006р., та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 03.10.2005р. до 03.04.2006р.

З матеріалів справи вбачається, що АКБ “Інтерконтинентбанк” не були перераховані до бюджету грошові кошти за платіжними дорученнями, поданими позивачем. Відповідач у запереченнях на позов та в апеляційній скарзі зазначає, що позивачу було відомо про Постанову Правління Національного банку України №360 від 03.10.2005р., але при цьому подано платіжні доручення до АКБ "Інтерконтинентбанк", в якому було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У зв'язку з вищенаведеним, відповідач зазначає, що платіжні доручення, подані позивачем до АКБ “Інтерконтинетбанк” по сплаті податкових зобов'язань, визначених в деклараціях з податку на додану вартість та податковому розрахунку земельного податку, не можуть вважатись такими, що подані відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки подані до неплатоспроможного банку. Тому вищезазначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та по земельному податку позивачем в повному обсязі і у встановлені строки погашені не були, що призвело до виникнення податкової заборгованості, сума якої станом на 10.03.2006р. становила 76 274,24 грн.

З метою погашення суми податкової заборгованості, 10.03.2006р. Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва було прийнято першу податкову вимогу №1/713 на загальну суму 76 274,24 грн. (з них: 69 301,48 грн. - податок на додану вартість, 6 972,76 грн. - земельний податок), а 26.04.2006р. - другу податкову вимогу №2/1007 на суму 12 101,65 грн. податку на додану вартість (з них: 11 549,28 грн. – основний платіж, 552,37 грн. – пеня).

Суд вважає такий висновок відповідача помилковим,  з наступних підстав.

Згідно з п.1.11 ст. 1 Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000р. (із змінами та доповненнями), податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до пп.4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Пунктом 5.1 ст. 5 вищевказаного Закону встановлено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно з пп.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами”, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Статтею 17 Закону України “Про плату за землю” встановлено, що податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість та по земельному податку були узгоджені самостійно відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до пп.6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк (абз. “а” підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”).

Друга податкова вимога надсилається не раніше тридцятого календарного дня від дня вручення першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки (абзац “б” підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

При розгляді справи судом було встановлено, що позивач сплатив суми податкових зобов'язань за вищевказаними епізодами в установлені законом строки шляхом подання до банківської установи (АКБ “Інтерконтинентбанк”) відповідних платіжних доручень. Але АКБ “Інтерконтинентбанк” не виконав своїх зобов'язань по перерахуванню грошових коштів до бюджету згідно платіжних доручень №793 від 06.10.2005р., №833 від 19.10.2005р. та №834 від 03.11.2005р., поданих позивачем. Саме з посиланням на відсутність факту  перерахування (надходження) до бюджету вказаних коштів, відповідач стверджує про існування податкової заборгованості позивача. Проте, факт прийняття АКБ “Інтерконтинентбанк” до виконання платіжних доручень, наданих позивачем, підтверджується платіжними дорученнями та листом головного бухгалтера АКБ “Інтерконтинентбанк” Зарожевського С.В. на ім'я генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Київський холодокомбінат” Сарновського І.І. №10.1-16/95 від 13.01.2006р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень-жовтень 2005р. в строк, встановлений пп.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а суму податкового зобов'язання по земельному податку за вересень 2005р. - в межах строку, передбаченого ст. 17 Закону України “Про плату за землю”.

Отже, зважаючи на те, що позивач не порушував встановлені законодавством строки щодо подання податкових декларацій, податкових розрахунків та платіжних доручень до банківської установи на сплату узгоджених податкових зобов'язань, підстави для надіслання йому податкових вимог відсутні.

Підпунктом 16.5.1 пункту 16.5 ст. 16 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Згідно з пп.16.5.3 п.16.5 ст. 16 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування.

Пунктом 1.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р. визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України (далі за текстом – Інструкція).

Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків (п.1.2 Інструкції).

          Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними (п.1.3 Інструкції).

Відповідно до п.1.12 Інструкції, банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний:

узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком;

надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку" (додаток 23);

ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Згідно з п.1.13, ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:

меморіального ордера (додаток 1);

платіжного доручення (додаток 2);

платіжної вимоги-доручення (додаток 3);

платіжної вимоги (додаток 4);

розрахункового чека (додатки 5 та 6);

          акредитива (додаток 7).

Згідно з п.1.15 вищевказаної Інструкції, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

За несвоєчасне списання/зарахування коштів з/на рахунків/и клієнтів банки несуть відповідальність згідно із законодавством України та укладеними договорами.

Згідно з пп.16.5.3 п.16.5. ст. 16 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”, у разі якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача  підстав для виставлення позивачу оскаржуваних податкових вимог, якими його попереджено про виникнення негативних фактичних та правових наслідків для платника податків через несплату податкового зобов'язання, оскільки матеріалами справи підтверджено та, зокрема, не заперечується відповідачем, що позивач у встановлені законодавством строки подав до банківської установи платіжні доручення на сплату відповідних сум податків (обов'язкових платежів).

Щодо посилання відповідача на постанову Правління Національного банку України №360 від 03.10.2005р. «Про призначення тимчасової адміністрації в АКБ “Інтерконтинентбанк” за недотримання Банком нормативів щодо розміру регулятивного капіталу та інших нормативів» як на підставу виставлення позивачеві спірних податкових вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121-ІІІ від 07.12.2000р. (із змінами та доповненнями), цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Підстави та порядок призначення тимчасової адміністрації банку встановлені Главою 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» та зі змісту вищезазначеної Постанови №360 від 03.10.2005р., призначення тимчасової адміністрації банку - це процедура не ліквідації банківської установи (яка регулюються іншим розділом вказаного закону - Главою 16, ст. ст. 87-98), а законодавчо визначена спеціальна окрема процедура банківського нагляду, спрямована на забезпечення схоронності капіталів та активів банку, вжиття заходів з приведення його діяльності у відповідність до вимог чинного законодавства, відновлення його платоспроможності, стабілізації діяльності банку, усунення наявних порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану банку.

Частиною 1 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дійсно передбачено, що з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Проте, ч.4 ст. 85 вказаного Закону визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів, на який посилається відповідач, не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, до   адміністративного   суду   має   право  звернутися  з адміністративним позовом особа,  яка вважає, що порушено її права, свободи  чи  інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових вимог.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові вимоги не ґрунтуються на законодавстві України та мають бути визнані недійсними.

Враховуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку, що Постанову Господарського суду міста Києва від 14.12.2006р. у справі №11/587-А прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

В ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва задоволенню не підлягає.

Оскільки, відповідач (апелянт) звільнений від сплати державного мита, отже судових витрат при поданні апеляційної скарги не поніс, то відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати за розгляд апеляційної скарги не стягуються.  

Керуючись п.6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 94, 150, 156, 195, 198, 200, 205, 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення, а Постанову Господарського суду міста Києва від 14.12.2006р. у справі №11/587-А – без змін.

2. Справу №11/587-А повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку

 Головуючий суддя          Лосєв  А.М.

 Судді

           Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.