Рішення

від 22.06.2016 по справі 761/34757/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/34757/15-ц

Провадження № 2/761/2486/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Паночко О.М.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представника позивачів: ОСОБА_2,

представника відповідача - ОК «Б.І.П.»: Кобилецького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Обслуговуючого кооперативу «Б.І.П.», ОСОБА_8, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_9, третя особа - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання повернути приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2015 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивачі просять: відновити право спільної власності позивачів на допоміжне приміщення (підвал) в житловому будинку АДРЕСА_1 в м.Києві шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.01.2008 року про видачу свідоцтва про право власності на нежилі приміщення загальною площею 84,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А); визнання недійсним договору від 14.03.2008 року, укладеного між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м.Києві ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 про купівлю-продаж нежилого приміщення загальною площею 84,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А); визнання недійсним договору від 23.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про дарування нежилого приміщення загальною площею 84,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А); визнання недійсним договору від 31.05.2013 року, укладеного між ОСОБА_8 та Обслуговуючим кооперативом «Б.І.П.» про пайову участь в ОК «Б.І.П.» і розподіл персоніфікованих пайових свідоцтв №1; зобов'язати реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом видалення записів про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості за реєстраційним номером 72077280000 (нежилі приміщення загальною площею 84,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А)); зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Б.І.П.» повернути нежиле приміщення загальною площею 84,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А) законним володільцям (власникам квартир).

Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що вони є власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 в м.Києві. В липні 2013 року дізнались від ОСОБА_1 про те, що право власності на нежилі приміщення перейшло до Обслуговуючого кооперативу «Б.І.П.» та вони більше не мають доступу до вказаних приміщень.

Позивачі зазначають, що підвал, як допоміжне приміщення згідно чинного законодавства України належить на праві користування всім мешканцям будинку, а тому правочини на підставі яких було зареєстровано право власності відповідачів на спірне приміщення є недійсними і державна реєстрація такого права підлягає скасуванню.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник позивачів в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - ОК «Б.І.П.» в судовому засіданні заперечив проти задоволення заявлених вимог та пояснив, що позивачі звернулись до суду не для захисту власних порушених прав, а невизначеного кола осіб. Позивачі не мають права заявляти позов про визнання правочинів недійсними в яких стороною не був перший власник і тим більше позивачі, позивачами пропущено строк позовної давності. Водночас представник просив стягнути з позивачів витрати на правову допомогу та скасувати заходи забезпечення позову.

Відповідачі Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_8 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_9 в судове засідання не з'явились, представника не направили, хоча належним чином повідомлялись про судове засідання, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили; заперечення чи пояснення на заявлені вимоги не направили.

Третя особа - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві в судове засідання представника не направила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши думку позивача, представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 03.08.2006 року та з 26.02.1999 року зареєстрований в ній.

ОСОБА_6 з 29.06.2004 року зареєстрована в АДРЕСА_1 та є її власником на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13.05.2004 року.

ОСОБА_5 зареєстрований в АДРЕСА_2 та є її співвласником на підставі Свідоцтва про право власності від 06.05.1997 року.

ОСОБА_4 зареєстрована в АДРЕСА_3 з 01.11.1978 року та є її співвласником на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 11.01.1994 року.

14.03.2008 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м.Києві ради, як Продавцем та ОСОБА_8 який діяв від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_9, як Покупцем, був укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень з №1 по №5 групи приміщень №41 (в літ. А), що знаходяться в АДРЕСА_1 загальною площею 84,4 кв.м.

23.12.2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, як Дарувальником та ОСОБА_8, як Обдарованим, був укладений договір дарування нежилих приміщень з №1 по №5 групи приміщень №41 (в літ. А), що знаходяться в АДРЕСА_1 загальною площею 84,4 кв.м.

31.05.2013 року на підставі Договору №1 про пайову участь в ОК «Б.І.П.» і розподіл персоніфікованих пайових свідоцтв було зареєстровано право власності ОК «БІП» на нежилі приміщення з №1 по №5 групи приміщень №41 (в літ. А), що знаходяться в АДРЕСА_1 загальною площею 84,4 кв.м.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачі зазначають, що вони є співвласниками спірного приміщення.

Зміст права власності охоплює права володіння, користування і розпорядження власником своїм майном, які він здійснює на власний розсуд (статті 317, 319 Цивільного кодексу України).

Проте юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року N 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29 листопада 2001 року N 2866-III спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб'єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності - шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності - лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.

У відповідності до ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають..

Рішенням Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року N 14-рп/2011 встановлено, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення.

Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 року по справі №4-рп/2004 встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Позивачі зазначають, що спірні приміщення є допоміжними.

Згідно з ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Водночас з документів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що спірні приміщення є нежилими приміщеннями.

Стаття 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає, що нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин

Як вбачається з довідки-характеристики виданої 19.02.2008 року КМБТІ, спірні приміщення є нежилими приміщеннями. Суду не було надано доказів, що спірні приміщення є допоміжними, а саме підвалами та використовуються для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Отже, враховуючи, що в судовому засіданні не було надано доказів, що спірні приміщення відносяться до допоміжних приміщень, судом не встановлено порушень діючого законодавства при укладенні спірних правочинів, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених вимог.

Представник відповідача ОК «Б.І.П.» в судовому засіданні просив скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 21.12.2015 року.

Частина 6 статті 154 ЦПК України передбачає, що якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

А тому, оскільки судом не встановлено підстав для задоволення заявлених вимог позивачів, суд вважає за доцільне скасувати заходи забезпечення позову.

Так як в судовому засіданні суд не встановив підстав для задоволення позовних вимог, суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п.47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення під 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги y цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року №. 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до вимог ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Граничний розмір таких витрат встановлений законом. Зазначені витрати, фактично понесені сторонами, підлягають розподілу між ними за правилами, встановленими ст.88 ЦПК України.

Судові витрати - це фактичні грошові витрати, які несуть особи, які беруть участь у справі, у зв'язку зі зверненням до суду та розглядом справи в суді.

Необхідно враховувати, що правова допомога надається не тільки в судовому засіданні, а й при виконанні окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також для надання правової допомоги вчиняються й інші дії, необхідні для розгляду справи, а саме складаються позовні заяви, ознайомлення з матеріалами справи, надаються консультації, несуться витрати у зв'язку з відрядженнями тощо.

Згідно вимог ст.56 ЦПК України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» у статті 1 визначає, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді , що визначається у відповідному судовому рішенні.

Представник відповідача надав суду копію Договору про надання правової допомоги від 07.03.2016 року, який укладено між ОК «Б.І.П.» та адвокатом Кобилецьким В.В.

Як вбачається з копії квитанції до прибуткового касового ордеру №2/03 від 07.03.2016 року, ОК «Б.І.П.» сплатив за договором 4 000,00 грн.

Як встановлено в судовому засіданні, Кобилецький В.В. надавав правову допомогу відповідачу у судових засіданнях (07.04.2016 року, 30.05.2016 року та 22.06.2016 року, загальною тривалістю 2 години), але не надавав правову допомогу під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням (їх не було) та не знайомився з матеріалами справи в суді . А тому за дві години участі в судовому засіданні можуть бути стягнуті з позивачів на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 1 102,40 грн., виходячи із місячної мінімальної заробітної плати в розмірі 1 378,00 грн., згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Крім того, оскільки позивачі не в повному обсязі сплатили судовий збір за звернення до суду із заявленими вимогами (при зверненні до суду з позовом позивачі сплатили судовий збір лише за частину позовних вимог, одну вимогу немайнового характеру) та не сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, суд вважає за необхідне стягнути з позивачів в дохід держави судовий збір в розмірі 974,40 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.526, 629, 1066-1074 ЦК України, ст.ст.3, 10,11, 57-60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Обслуговуючого кооперативу «Б.І.П.», ОСОБА_8, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_9, третя особа - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання повернути приміщення - відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі 974,40 грн., тобто по 243,60 грн. з кожного.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Обслуговуючого кооперативу "Б.І.П." витрати на правову допомогу в розмірі 1 102,40 грн. тобто по 275,60 грн. з кожного.

Скасувати забезпечення позову - заборону відчуження допоміжного приміщення - нежилі приміщення з №1 по №5 (групи приміщень №41) в літері А, загальною площею 84,4 кв.м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_1 в м. Києві, застосоване ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 21 грудня 2015 року.

Боржник - ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4

Боржник - ОСОБА_4, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5

Боржник - ОСОБА_5, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6

Боржник- ОСОБА_6, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7

Стягувач - Обслуговуючий кооператив «Б.І.П.», (код ЄДРПОУ 35894034), зареєстрований за адресою: м. Київ, вул. Соляна, буд. 70.

Строк пред'явлення до виконання один рік.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя : Н.Г.Притула