Рішення

від 04.07.2016 по справі 904/4939/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.07.16р. Справа № 904/4939/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Фінансист" (м. Дніпропетровськ)

відповідача-2: Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" (смт. Велика Лепетиха, Великолепетиського району, Херсонської області)

про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування від 25.10.2011 (кредитний ліміт) у загальному розмірі 20 269 грн. 28 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Задорожний С.О. - заступник керівника (довіреність № 131-К-Н-О від

16.01.2015);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Фінансист" (далі - відповідач-1, поручитель) та з Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" (далі - відповідач-2, Клієнт) заборгованість за договором банківського обслуговування від 25.10.2011 (кредитний ліміт) у загальному розмірі 20 269 грн. 28 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- заборгованість за кредитом в сумі 11 950 грн. 00 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 01.03.2014 по 27.04.2016 в сумі 5 848 грн. 22 коп.;

- заборгованість зі сплати винагороди за використання ліміту в період з 01.07.2014 по 27.04.2016 в сумі 600 грн. 00 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 01.11.2014 по 27.04.2016 в сумі 1 871 грн. 06 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-2 умов договору банківського обслуговування б/№ від 25.10.2011 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, сплати відсотків за його користування, а також сплати винагороди за використання ліміту. Так, відповідно до договору відповідачу-2 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № 26003060329765, в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку позивача з відповідачем-2, що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг". Відповідач-2 за умовами договору свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 20 269 грн. 28 коп. Крім того, відповідно до договору поруки № 11025HELWS02U від 11.08.2015 відповідач-1 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-2 всіх своїх обов'язків за договором б/№ від 25.10.2011, р/р № 26003060329765.

Крім того, разом з позовною заявою позивачем було подано до суду клопотання про забезпечення позову (вх.суду 36815/16 від 10.06.2016), в якому позивач просив суд накласти арешт в межах 20 269 грн. 28 коп. на рахунок, який обліковується за відповідачем-2, а саме: 26065300318 у Великолепетиському відділенні Ощадбанку.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що заборгованість перед позивачем не погашається відповідачем-2 протягом тривалого часу, при цьому, грошові кошти, що належать відповідачу-2, ніяким чином не обтяжені та відповідач-2 має можливість вільно ними розпоряджатися. На думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказаний рахунок відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 04.07.2016.

Позивачем на виконання вимог ухвали суду від 13.06.2016 долучені до матеріалів справи додаткові докази (вх.суду 41433/16 від 04.07.2016).

У судове засідання 04.07.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.06.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 49094, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача-1, в якому містилася ухвала суду від 13.06.2016, було повернуто 22.06.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 16.06.2016 "Адресат не знайдений".

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.06.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-2 є: 74502, Херсонська область, Великолепетиський район, смт. Велика Лепетиха, вулиця Маяковського, будинок 37А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 була отримана відповідачем-2 17.06.2016 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930001516070 (7450200790619).

Суд наголошує на тому, що ухвала суду від 13.06.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача-1 за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвали суду відповідачем-1 відбулося саме з його вини. Відповідач-1 у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем-1 у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, оскільки ухвала суду від 13.06.2016 була надіслана на адреси відповідачів, які підтверджені Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.06.2016 завчасно, та не отримана відповідачем-1 внаслідок їйого недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації. В той же час, відповідач-2 ухвалу про порушення провадження у справі отримав 17.06.2016 , але протягом трьох тижнів відзиву на позов не надав, доводи позивача не спростував .

Крім того, будь-яких клопотань відповідачі-1,2 не подали .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2.

У судовому засіданні 04.07.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 04.07.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідачі жодних проплат не здійснювали, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено банківську виписку по рахунку відповідача-2. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Так, 25.10.2011 відповідач-2 звернувся до позивача із заявою про відкриття поточного рахунку та карткою із зразками підписів та відбитку печатки (далі - заява, а.с.21).

В заяві зазначено, що Банк за наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, про розмір яких банк повідомляє клієнта на свій розсуд в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та Клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір процентної ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та правилами надання банківських послуг (далі - Умови) та Тарифами банку, розміщеними в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом з даною анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування (далі - договір).

Крім того, в заяві відповідач-2 зазначив також наступне:

- підписавши дану заяву, погоджуюсь з умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку www.privatbank.ua, https://client-bank..privatbank.ua, тарифами банку, які разом із заявою та карткою зі зразками підписів та відтиском печатки складають договір банківського обслуговування ;

- відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів чи додаткових угод до даного договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по банківському обслуговуванню з клієнтом через веб-сайт банку (www.privatbank.ua, https://client-bank..privatbank.ua чи інший інтернет-/СМС-ресурс, зазначений банком).

Відповідно до договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № 26003060329765.

Таким чином, між сторонами у справі укладено договір банківського обслуговування б/н від 25.10.2011, а згідно із заявою відповідач-2 взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.

Розділом 3.2.1. зазначених Умов регламентований порядок надання кредиту за послугою "Кредитний ліміт".

Кредитний ліміт стосовно цього розділу "Умов та правил надання банківських послуг" являє собою суму грошових кошів, в межах якої Банк здійснює оплату розрахункових документів Клієнта понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку. Ліміт розраховується згідно до затвердженої внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух грошових коштів по поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників, тощо (пункт 3.2.1.1.5. Умов).

Згідно з пунктами 3.2.1.1.1., 3.2.1.1.6. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт). Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта (системи Клієнт-Банк, Інтернет клієнт-банк, sms - повідомлення або інші).

Договір, а саме: обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта, набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання ліміту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за договором (пункт 3.2.1.6.1. Умов).

Пунктом 3.2.1.1.8. Умов передбачено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до Умов (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відбитку печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або в формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі ).

Відповідно до пункту 3.2.1.1.11. Умов, за сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнуління кредитного ліміту періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Період безперервного користування "кредитним лімітом на поточному рахунку" - не більш 30 днів.

Відповідно до пунктів 3.2.1.1.3, 3.2.1.2.2.5 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди. Клієнт зобов'язаний повернути кредит у строки, встановлені пунктами 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-2 з 26.10.2011 кредитний ліміт в розмірі 1 200 грн. 00 коп., з 04.02.2013 кредитний ліміт в розмірі 1 500 грн. 00 коп., з 04.03.2013 кредитний ліміт в розмірі 3 000 грн. 00 коп., з 13.03.2013 кредитний ліміт в розмірі 3 500 грн. 00 коп., з 21.06.2013 та 01.03.2014 кредитний ліміт в розмірі 12 000 грн. 00 коп., з 02.03.2014 кредитний ліміт в розмірі 11 749 грн. 31 коп., що підтверджується довідкою № 08.7.0.0.0/160527161338 від 27.05.2016 (а.с.37).

В пункті 3.2.1.4.1. Умов вказано, що за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка ). Та в цьому пункті встановлений порядок розрахунку відсотків.

Таким чином, відповідач-2, підписуючи заяву про приєднання до Умов та тарифів надання банківських послуг, надав згоду на встановлення змінюваної процентної ставки та подальшу її зміну.

Інформація про підвищення процентної ставки була розміщена на офіційному сайті позивача http://privatbank.ua та направлялася відповідачу через електронні системи Приват24.

Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У відповідності з вказаними положеннями Умов здійснювалося підвищення процентної ставки за користування кредитом.

Пунктом 3.18.4.1. Умов в редакції, діючій до 01.07.2014 було передбачено, що за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулювання дебетового сальдо в одну з дат наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулюванню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості; у випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних , починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню; у разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь - якого грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Розрахунок процентів здійснюється виходячи з 360 днів у році.

У разі порушення Клієнтом будь - якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення.

Новою редакцією Умов в пункті 3.2.1.4.1.6. визначено, що за сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнулення кредитного ліміту клієнт аграрного сектора економіки (основний вид економічної діяльності підприємства відповідає значенню з секції "А" Класифікатора видів економічної діяльності України і дана приналежність підтверджена документарно) у випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду , в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, на протязі 270 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36 % річних , починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню. У разі непогашення кредиту впродовж 270 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулюванню , починаючи з 271 -го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулюванню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань Клієнт сплачує Банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 56 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого Умовами та правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

За сумами кредиту, отриманими з 01.02.2015 для клієнтів аграрного сектору економіки (основний вид економічної діяльності підприємства відповідає значенню з секції "А" Класифікатору видів економічної діяльності України і така відповідність підтверджена документарно) період використання кредиту з моменту виникнення дебетового сальдо до даті повного погашення дебетового сальдо не повинен перевищувати 270 днів. В випадках, коли повне погашення кредиту не було виконано протягом 270 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо мало бути погашене, починаючи с 271-го дня кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта по погашенню заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 60 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

За сумами кредиту, отриманими з 01.05.2015 для клієнтів аграрного сектору економіки (основний вид економічної діяльності підприємства відповідає значенню з секції "А" Класифікатору видів економічної діяльності України і така відповідність підтверджена документарно) період використання кредиту з моменту виникнення дебетового сальдо до даті повного погашення дебетового сальдо не повинен перевищувати 270 днів. В випадках, коли повне погашення кредиту не було виконано протягом 270 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо мало бути погашене, починаючи с 271-го дня кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта по погашенню заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 66 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

За сумами кредиту, отриманими з 01.01.2016 для клієнтів аграрного сектору економіки (основний вид економічної діяльності підприємства відповідає значенню з секції "А" Класифікатору видів економічної діяльності України і така відповідність підтверджена документарно) період використання кредиту з моменту виникнення дебетового сальдо до даті повного погашення дебетового сальдо не повинен перевищувати 270 днів. В випадках, коли повне погашення кредиту не було виконано протягом 270 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо мало бути погашене, починаючи с 271-го дня кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта по погашенню заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 64 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

За сумами кредиту, отриманими з 01.04.2016 для клієнтів аграрного сектору економіки (основний вид економічної діяльності підприємства відповідає значенню з секції "А" Класифікатору видів економічної діяльності України і така відповідність підтверджена документарно) період використання кредиту з моменту виникнення дебетового сальдо до даті повного погашення дебетового сальдо не повинен перевищувати 270 днів. В випадках, коли повне погашення кредиту не було виконано протягом 270 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо мало бути погашене, починаючи с 271-го дня кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта по погашенню заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом від суми залишку непогашеної заборгованості у розмірі зазначеному у пункті 3.2.1.4.1.2. та пункті 3.2.1.4.1.3.

Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснюється щодня, починаючи з дати утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту, на суму залишку по кредиту. День повернення кредиту до часового інтервалу нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.2.1.4.9 Умов).

Крім того, пунктом 3.2.1.4.4. встановлено обов'язок клієнта сплачувати Банку винагороду за використання ліміту відповідно до пунктів 3.2.1.1.6, 3.2.1.2.3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, яке існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами.

При перерахуванні клієнтом з поточного рахунку коштів за рахунок кредитного ліміту на будь-які рахунки, утримувачем яких є сам власник поточного рахунку, або на будь-які пластикові карти (за винятком зарахувань заробітної плати на зарплатні картки Банку), а також на погашення будь-яких кредитів, з суми кожного з проведених в рахунок кредитного ліміту перерахувань стягується комісійна винагорода в розмірі 3% від суми перерахувань. Клієнт доручає Банку списувати суми такої комісійної винагороди, що підлягають до сплати Банку, зі свого поточного рахунку (пункт 3.2.1.1.17. Умов).

Відповідно до розділу 3.2.1.2.2. Умов відповідач-2 зобов'язався: використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 3.2.1.1.1. даного розділу "Умов та правил надання банківських послуг" (пункт 3.2.1.2.2.1.); сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно пунктів 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3. (пункт 3.2.1.2.2.2.); здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 3.2.1.1.11. (пункт 3.2.1.2.2.3.); повернути кредит в строки, встановлені пунктами 3.2.1.1.10., 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17. (пункт 3.2.1.2.2.5.).

В свою чергу відповідачем-2 зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також сплати винагороди за використання ліміту у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- заборгованість за кредитом в сумі 11 950 грн. 00 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 01.03.2014 по 27.04.2016 в сумі 5 848 грн. 22 коп.;

- заборгованість зі сплати винагороди за використання ліміту в період з 01.07.2014 по 27.04.2016 в сумі 600 грн. 00 коп.

Факт кредитування поточного рахунку № 26003060329765 на підставі договору банківського обслуговування від 25.10.2011 підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з наданих позивачем банківських виписок за період з 02.05.2015 по 27.05.2016 та з 26.10.2011 по 17.06.2016 по рахунку відповідача-2, на ньому обліковуються прострочені суми.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Відповідно до статті 1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що за заявою відповідача позивачем було відкрито поточний банківський рахунок № 26003060329765, на який відповідачу-2 встановлено, зокрема, з 01.03.2014 кредитний ліміт в сумі 12 000 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що укладений правочин в частині встановлення та обслуговування кредитного ліміту за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 25.10.2011 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-2 умов договору, відповідачем-2 господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту в сумі 11 950 грн. 00 коп., сплати процентів за користування кредитом в період з 01.03.2014 по 27.04.2016 в сумі 5 848 грн. 22 коп., винагороди за використання ліміту в період з 01.07.2014 по 27.04.2016 в сумі 600 грн. 00 коп. є такими, що настали.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач-2 не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування. Також відповідачем-2 були порушені зобов'язання щодо сплати винагороди за використання ліміту.

Так, судом перевірений розрахунок процентів за користування кредитом, здійснений позивачем, та встановлено, що він відповідає умовам договору, оскільки позивачем вірно застосовані річні процентні ставки станом на момент їх нарахування, а також вірно застосовані інші вихідні дані (сума ліміту, часткові оплати, періоди нарахування та ін.).

Розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам та винагороді за використання ліміту (станом на 27.04.2016, а.с.38-40), доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач-2 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 3.2.1.5.7 Умов терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю у 5 років.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення 11 950 грн. 00 коп. - заборгованості за кредитом, 5 848 грн. 22 коп. - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та 600 грн. 00 коп. заборгованості зі сплати винагороди за використання ліміту.

При цьому, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3., термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.1.1.8., 3.2.1.2.2.3., 3.2.1.2.3.4., винагороди, передбаченої пунктами 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4., 3.2.1.4.5., 3.2.1.4.6. клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (у % річних), від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 3.2.1.5.1.).

Згідно з пунктом 3.2.1.5.4 нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно бути виконано Клієнтом.

На підставі вказаного пункту кредитного договору позивач нарахував та просить стягнути пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 01.11.2014 по 27.04.2016 в сумі 1 871 грн. 06 коп.

При цьому, згідно із статтею 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статтею 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення отриманого кредиту, порушення строків сплати процентів за договором та сплати винагороди з використання ліміту, умови пунктів 3.2.1.5.1. та 3.2.1.5.4. договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором (погашення кредиту, сплати відсотків та винагороди) підлягають задоволенню в сумі 1 871 грн. 06 коп.

Крім того, приймаючи рішення, суд виходив із наступного.

Так, 11.08.2015 між відповідачем-1 (поручитель) та позивачем (кредитор) укладено договір поруки № 11025HELWS02U, предметом якого є надання поруки за виконання відповідачем-2 (боржником) всіх своїх обов'язків за договором № б/н від 25.10.2011, р/р 26003060329765 (пункт 1 договору поруки).

У пункті 8. договору поруки сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2030.

Сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за договором, встановлюється протягом 5 років (пункт 9 договору поруки).

У пункті 2 договору поруки, встановлено, що поручитель (відповідач-1) відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в кредитному договорі.

За кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 4 договору поруки).

За умовами пункту 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки).

На виконання вказаних умов договору поруки, позивач звернувся до відповідача-2 щодо виконання обов'язків за договором від 25.10.2011 з вимогою вих. № 11025HELWS02U від 14.04.2016, яка надіслана на адресу відповідача-1 25.04.2016, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та відповідною поштовою квитанцією (а.с.46-47).

Доказів виконання обов'язків за договором банківського обслуговування від 25.10.2011, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-2 перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, разом з позовною заявою позивачем було подано до суду клопотання про забезпечення позову (вх.суду 36815/16 від 10.06.2016), в якому позивач просив суд накласти арешт в межах 20 269 грн. 28 коп. на рахунок, який обліковується за відповідачем-2, а саме: 26065300318 у Великолепетиському відділенні Ощадбанку.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що заборгованість перед позивачем не погашається відповідачем-2 протягом тривалого часу, при цьому, грошові кошти, що належать відповідачу-2, ніяким чином не обтяжені та відповідач-2 має можливість вільно ними розпоряджатися. На думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказаний рахунок відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, які відповідають перед позивачем солідарно, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 66, 67, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про вжиття заходів до забезпечення позову.

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Фінансист" (49094, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32; ідентифікаційний код 35201640) та Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" (74502, Херсонська область, Великолепетиський район, смт. Велика Лепетиха, вулиця Маяковського, будинок 37А; ідентифікаційний код 22734688) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 11 950 грн. 00 коп. - заборгованості за кредитом, 5 848 грн. 22 коп. - процентів за користування кредитом, 600 грн. 00 коп. заборгованості зі сплати винагороди за використання ліміту, 1 871 грн. 06 коп. - пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Фінансист" (49094, м.Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32; ідентифікаційний код 35201640) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ідентифікаційний код 14360570) 689 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" (74502, Херсонська область, Великолепетиський район, смт. Велика Лепетиха, вулиця Маяковського, будинок 37А; ідентифікаційний код 22734688) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ідентифікаційний код 14360570) 689 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко