Рішення

від 30.06.2016 по справі 920/419/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.06.2016 Справа № 920/419/16 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/419/15

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОГОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША УНІВЕРСАЛЬНА», м. Київ,

до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання», м. Суми,

про стягнення 340979,17 грн.

та за зустрічним позовом - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання», м. Суми,

до - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОГОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША УНІВЕРСАЛЬНА», м. Київ,

про стягнення 340979,17 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Терехової А.О. за довіреністю б/н від 15.06.2016,

відповідача - Бирченка Б.В. за довіреністю № 18-49/1645 від 26.12.2015.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 322526,43 грн., яка виникла станом на 07.04.2016 року за договором № 8/1300189 від 03.09.2013 року, нараховану на підставі пункту 8.2 зазначеного договору пеню за прострочення виконання грошових зобов'язань у сумі 16126,32 грн., 3% річних у сумі 2326,42 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5114,69 грн.

Відповідач у зустрічному позові № 18-7/914 від 13.05.2016р. просить суд стягнути з позивача на свою користь 80426,07 грн. пені, нарахованої на підставі пункту 8.1 договору № 8/1300189 від 03.09.2013 року, укладеного між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову, а саме стосовно заявленої вимоги про стягнення 322526,43 грн. основного боргу та зазначає, що додаткова угода між позивачем та відповідачем не укладалась стосовно зміни ціни обладнання та суми належної до оплати ПАТ «Сумське НВО». Позивач листом від 09.03.2016 року № 0903-1 запропонував ПАТ «Сумське НВО» укласти додаткову угоду з зазначених питань, на що відповідачем листом від 17.03.2016 року № 34-11/6 було надано відмову в укладенні додаткової угоди на умовах запропонованих позивачем, та було запропоновано укласти відповідну додаткову угоду в редакції відповідача, що була додана до вказаного листа. Відповіді на даний лист від позивача станом на 16.05.2016 року отримано не було. Вимога стосовно зміни договору у судовому порядку у відповідності зі статтею 188 Господарського кодексу України позивачем не заявлялась. Таким чином відповідач вважає, що позовна вимога щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 322526,43 грн. необґрунтована.

Стосовно стягнення 16126,32 грн. пені відповідач у відзиві зазначає, що позивачем у позові не вказано за який період та за якою формулою було проведено розрахунок заявленої до стягнення суми неустойки. Виконання робіт за договором було здійснено позивачем 28.12.2015 року, тобто строк оплати настав 11.01.2016 року. Таким чином, відповідач вважає, що станом на 31.12.2015 року відповідачем не було порушено умови договору № 8/1300189 від 03.09.2013 року стосовно поставленого обладнання та виконаних робіт.

Стосовно вимог щодо 3% річних, відповідач зазначає, що у відповідності до даного позивачем у позовній заяві розрахунку суми 3% річних, сума боргу, на яку здійснюється відповідне нарахування, становить 322526,43грн. проте, залишок вартості обладнання, неоплачений відповідачем станом на 16.05.2016 року складає 116559,52 грн. Таким чином, розмір 3% річних позивачем визначений невірно.

Позивач у письмовому відзиві на зустрічну позовну заяву зазначає, що актом приймання-передачі від 12.08.2015 року сторони підтвердили, що позивач поставив, а відповідач прийняв обладнання в рамках договору № 8/1300189 від 03.09.2012 року. Зауважень відносно строків поставки відповідач не заявив. Таким чином, відповідач підписавши акт прийому-передачі від 12.08.2015 року, а також акт приймання-передачі виконаних робіт по монтажу та пусконалагодженню від 28.12.2015 року, не заявив жодних претензій про відступи від умов договору відносно строків поставки, а отже, зазначені Акти не можуть слугувати доказом порушення виконання умов договору з боку позивача та бути підставою нарахування пені. На підставі викладеного в задоволенні зустрічного позову позивач просить суд відмовити повністю.

Позивач у своїх письмових додаткових поясненнях, не погоджується з доводами відповідача, що ціна договору залишається незмінною та складає 1165595,20 грн., а залишок заборгованості складає 116559,52 грн., оскільки ціна договору розрахована як гривневий еквівалент іноземної валюти (ЄВРО), тому позивач має право вимагати від відповідача погашення заборгованості за офіційним курсом НБУ на момент заявлення вимог в силу імперативної норми частини другої статті 533 Цивільного кодексу України. Таким чином, на думку позивача, сума, що заявлена ним до стягнення, не є зміною умов договору, а перераховується як гривневий еквівалент у зв'язку зі зміною курсу НБУ, у зв'язку з тим, що являється імпортною складовою в структурі загальної ціни договору. Стосовно доводів відповідача про необґрунтованість вимог про стягнення пені за прострочення виконання грошових зобов'язань в розмірі 16126,32 грн., позивач зазначає, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно статті 599 Цивільного кодексу України, частини першої статті 202 Господарського кодексу України, такою умовою є виконання, проведене належним чином. Оскільки зобов'язання відповідача за договором здійснити своєчасну оплату, виконано не було, умови договору було порушено, тому неустойка підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі, встановленому договором за порушення виконання зобов'язання. Оскільки сума простроченого платежу, на думку позивача, становить 322526,43 грн., то відповідач зобов'язаний був виконати даний платіж до 11.01.2016 року, а тому у даному випадку пеня застосовується у розмірі 5% вартості прострочення платежу, що і зазначено у позовній заяві.

30.06.2016року від позивача до суду надійшли письмові додаткові пояснення, в яких останній підтримує заявлені ним позовні вимоги та зазначає, що належність виконання зобов'язання з боку позивача за договором підтверджена сторонами вищевказаними актами, тому позивач вважає, що підстави для нарахування пені відсутні, а отже в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Представник відповідача подав додаткові пояснення, в яких підтримує заявлені у зустрічному позові позовні вимоги, вважає їх законними, обґрунтованими та заперечує проти задоволення первісного позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2013 року між сторонами укладено договір поставки № 8/1300189 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався здійснити поставку обладнання, зокрема промислового миючого комплексу MAGIDO L212SP, пусконалагоджувальні роботи та надати консультаційні послуги по роботі з обладнанням, а відповідач зобов'язався здійснити оплату за поставку обладнання та виконання робіт.

Відповідно до пункту 2.1 договору, загальна ціна договору становить 1165595,20 грн., що відповідно до пункту 2.3 договору еквівалентно 110000 євро 00 центів по курсу НБУ гривні до євро станом на 06.08.2013 року. У випадку зміни курсу НБУ гривні до євро, на 1% або більше на дату перерахунку грошових коштів, суми до оплати відповідних платежів та ціна обладнання змінюються пропорційно зміни курсу НБУ гривні до євро шляхом підписання Додаткової угоди .

Пунктами 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 договору передбачено, що 50 % вартості обладнання оплачується авансовим платежем протягом 7 банківських днів після підписання договору та надання рахунку; 40 % вартості обладнання оплачується платежем протягом 7 банківських днів після повідомлення замовнику (відповідачу) про готовність до відвантаження, на підставі виставленого рахунку; 10 % вартості обладнання оплачується платежем протягом 7 банківських днів після підписання сторонами акту виконаних робіт.

Позивач в обгрунтування заявлених ним первісних позовних вимог зазначає, що він виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі, що підтверджується актом прийому-передачі від 12 серпня 2015 року, а також атом приймання-передачі виконаних робіт по монтажу та пусконалагодженню від 28 грудня 2015 року, якими сторони підтвердили виконання робіт у повному обсязі, якість виконаних робіт перевірена та підтверджена складом комісії, та відповідає умовам договору. Претензій та зауважень сторони при підписанні згаданих актів не мали.

Проте, як вказує позивач, відповідачем не було в повному обсязі здійснено розрахунки за договором № 8/1300189 від 03 вересня 2013 року по поставці обладнання та виконанню робіт, зокрема, з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт, відповідачем не було оплачено 10 % вартості обладнання, у відповідності до пункту 2.2.3 договору.

Виходячи з загальної суми договору, визначеної у пункті 2.1 договору, в розмірі 1165595,20 грн., відповідачем не оплачено 116559,20 грн., але позивач вважає курс євро до гривні змінився з 10,596320 грн./євро до 29,320585 грн./євро, то станом на 08.04.2016 року відповідач має сплатити 322526,43 грн., згідно пункту 2.3 договору, яким передбачено зміну суми платежів та ціни обладнання пропорційно зміни курсу НБУ гривні до євро шляхом підписання додаткової угоди.

Відповідач проти позовних вимог позивача заперечує, зазначаючи у відзиві на позов, що оскільки додаткова угода щодо зміни суми платежів та ціни обладнання сторонами не підписувалась, то ціна обладнання за договором залишається незмінною і складає 1165595,20 грн., а відтак залишок вартості обладнання (10 %), що залишається несплаченим відповідачем на даний час, складає 116559,20 грн., тобто відповідач визнає борг перед позивачем саме у цій сумі - 116559,20 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, умов договору від 03.09.2013 року, загальна сума договору у розмірі 1165595,20 грн., визначена сторонами у пункті 2.1 договору, не змінювалась шляхом підписання додаткової угоди, як це передбачено пунктом 2.3 договору.

Відповідно до пункту 11.1 договору усі зміни або доповнення до даного договору є дійсними лише у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами договору.

Згідно частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 632 цього ж Кодексу, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частинами другою - четвертою статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку додаткова угода стосовно зміни ціни обладнання та суми, належної до сплати відповідачем не укладалися.

Позивач листом від 09.03.2016 року № 0903-1 запропонував позивачеві укласти додаткову угоду щодо зміни ціни обладнання та суми, належної до сплати відповідачем, на що останній листом від 17.03.2016 року за № 34-11/6 відмовив позивачеві в укладенні додаткової угоди на запропонованих ним умовах та запропонував укласти додаткову угоду в редакції відповідача, яку додано до вищевказаного листа. Відповіді на даний лист від позивача на адресу відповідача не надходило.

Таким чином у відповідності до умов договору, ціна поставленого за цим договором обладнання станом на момент розгляду даної справи, залишається незмінною та складає 1165595,20 грн., а залишок вартості обладнання, що є несплаченим відповідачем на даний час складає 116559,52 грн.

Факт отримання відповідачем обладнання та виконання позивачем робіт по монтажу та пусконалагодженню зазначеного обладнання на суму 1165595,20 грн. підтверджується специфікацією № 1 до договору № 8/1300189 від 03.09.2013 року, видатковою накладною № РН-0000035 від 12.08.2015 року, товарно-транспортною накладною № 0000000001 від 12.08.2015 року, довіреністю № 0-17 від 12.08.2015 року, актом прийому-передачі від 12 серпня 2015 року, а також атом приймання-передачі виконаних робіт по монтажу та пусконалагодженню від 28 грудня 2015 року, якими сторони підтвердили факт виконання робіт у повному обсязі та якість виконаних робіт.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, покупець (відповідач) зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов укладеного між сторонами договору, вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отримане обладнання та послуги з його пусконалагодження розрахувався не повністю, заборгувавши позивачеві 116559,20 грн.

Тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 116559,52 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу задоволенню не підлягають, оскільки сторонами не укладено додаткової угоди до договору № 8/1300189 від 03.09.2013 року щодо зміни ціни договору та вартості поставленого обладнання, а тому правові підстави стягнення заявленої позивачем суми основного боргу, збільшеної у зв'язку зі зміною курсу НБУ гривні до євро відсутні.

Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 16126,32 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова), пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може були викладений у позовній заяві або доданий до неї; в останньому випадку він підписується особою, яка його склала, або особою, яка підписала позовну заяву.

За пунктом 1.12 Постанови, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати відповідача подати більш повний та детальний розрахунок.

В даному випадку позивачем у позові не зазначено, за який період та за якою формулою було проведено розрахунок заявленої до стягнення суми неустойки.

Як встановлено частиною другою статті 551 згаданого Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 цього ж Кодексу встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у випадку порушення відповідачем строків оплати, останній сплачує позивачеві пеню у розмірі 0,1% простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше 5 % вартості простроченого платежу.

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку, ним нараховано пеню у розмір і5 % вартості простроченого платежу у сумі 16126,32 грн. виходячи із суми заборгованості 322526,43 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Частина 6 статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору, але приймаючи до уваги, що розмір пені нараховано позивачем виходячи із суми основного боргу в розмірі 322526,43 грн., а позовні вимоги в частині основного боргу підлягають задоволенню частково у сумі 116559,52 грн., тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають задоволенню частково в розмірі 5827,98 грн., нарахованої за період з 12.01.2016 року по 08.04.2016 року, виходячи із суми основного боргу 116559,20 грн., а в іншій частині пені позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 2326,42 грн. річних від суми основної заборгованості у розмірі 322526,43 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене а також фактичну суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 116559,52 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних підлягають частковому задоволенню у сумі 840,76 грн. за період з 12.01.2016 року по 08.04.2016 року, а в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 1485,55 грн. задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю.

За таких обставин первісні позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлене обладнання в сумі 116559,52 грн., пені в сумі 5827,98 грн., 3 % річних у сумі 840,76 грн., в іншій частині первісного позову суд відмовляє у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача за первісним позовом щодо сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: в сумі 1848,42 грн.

Відповідач звернувся до позивача з зустрічним позовом у даній справі у зв'язку з неналежним (несвоєчасним) виконанням позивачем своїх зобов'язань за договором № 8/1300189 від 03.09.2013 року.

У відповідності з пунктом 3.3 зазначеного договору, укладеного між сторонами, поставка обладнання мала бути здійснена позивачем протягом 120 робочих днів з моменту надходження від відповідача передоплати в розмірі 50% від вартості обладнання на розрахунковий рахунок позивача, за умови виконання відповідачем пункту 2.2.2 договору.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог відповідач зазначає, що ним свої зобов'язання з оплати обладнання у відповідності до пунктів 2.2.1, 2.2.2 договору були виконані належним чином, строки поставки сторонами за договором не змінювалися, отже, поставка обладнання мала бути здійснена позивачем у строк до 18.03.2014 року.

Фактично поставка обладнання була здійснена позивачем 12.08.2015 року, що підтверджується актом прийому-передачі від 12 серпня 2015 року та видатковою накладною № РН-0000035 від 12.08.2015 року.

Заперечуючи проти зустрічного позову, позивач посилається на те, що підписання акту приймання-передачі обладнання та акту приймання-передачі робіт без зауважень, позбавляє відповідача права заявити вимоги про стягнення пені в судовому порядку.

Такі заперечення є безпідставні та необґрунтовані, оскільки вищезгадані акти фіксують лише відсутність зауважень до обладнання та виконаних робіт, а не відсутність зауважень щодо порушення визначених договором строків поставки обладнання та виконання робіт.

У відповідності до пункту 4.4 договору позивач мав провести пусконалагоджувальні роботи протягом 7 робочих днів з дня прибуття спеціалістів постачальника (позивача) на підприємство замовника (відповідача).

Листом від 26.11.2015 року за № 2611-1 позивач повідомив відповідача про те, що його спеціалісти прибудуть для виконання монтажу обладнання 30.11.2015 року. Таким чином, у відповідності до умов пункту 4.4 договору, монтаж обладнання мав бути завершений позивачем 09.12.2015 року.

В порушення умов договору позивачем монтаж у встановлені строки виконано не було, листом від 14.12.2015 року за № 1412-2 повідомив відповідача про те, що його спеціалісти прибудуть для закінчення виконання робіт по пусконаладці обладнання 16.12.2015 року.

Фактично ж пусконалагоджувальні роботи були завершені позивачем лише 28.12.2015 року, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 28.12.2015 року, підписаного сторонами по справі, та також не заперечується позивачем.

А відтак, позивачем було допущено прострочення виконання зобов'язання за договором.

Посилання позивача на те, що підписавши акт приймання-передачі виконаних робіт по монтажу та пусконалагодженню від 28 грудня 2015 року відповідач погодився зі зміною цим актом строків поставки обладнання, суд вважає безпідставним, оскільки сторонами не вносилися відповідні зміни щодо строків поставки обладнання до укладеного між ними договору поставки.

Відповідно статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодекс.

Частиною першою статті 846 Цивільного кодексу України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку

Статтею 611 цього ж Кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.1 договору передбачено, у випадку порушення постачальником (позивачем) строку поставки обладнання або строку виконання робіт він виплачує замовнику (відповідачу) пеню у розмірі 0,1 % від вартості обладнання за кожен день прострочення, але не більше 5% вартості обладнання.

Позивачем в даному випадку порушено строки поставки та пусконалагодження обладнання, встановлені пунктом 3.3 договору, у зв'язку з чим відповідачем нараховано позивачеві пеню у розмірі 5 % вартості обладнання, яка відповідно до наведеного відповідачем у зустрічному позові розрахунку в загальному розмірі складає 80426,07 грн.

Виконання позивачем свого зобов'язання за договором з прострочкою не звільняє його від відповідальності за допущене прострочення виконання.

Можливість відповідача звернутися до позивача з вимогою про повернення суми оплати або вимагати передання оплаченого товару не перешкоджає заявленню вимоги про стягнення пені, у зв'язку з тим, що пеня є засобом забезпечення виконання зобов'язання, можливість застосування якого передбачене нормами статей 549-551 Цивільного кодексу України та пунктом 8.1 договору, укладеного між сторонами по справі.

Відповідно до статті 622 Цивільного кодексу України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 8.2 договору, виплата пені не звільняє винну сторону від виконання інших зобов'язань за договором.

Таким чином, зустрічний позов відповідача щодо стягнення з позивача на користь відповідача пені в сумі 80426,07 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначаэ, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати відповідача по сплаті судового збору за подання зустрічного позову у сумі 1378,00 грн. покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОГОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША УНІВЕРСАЛЬНА» (04112, м. Київ, вул. О. Теліги, буд. 1-А, офіс 17, ідентифікаційний код 38688077) заборгованість у сумі 116559,52 грн., пеню у сумі 5827,98 грн., 3 % річних у сумі 840,76 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1848,42 грн.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. Зустрічний позов задовольнити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОГОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША УНІВЕРСАЛЬНА» (04112, м. Київ, вул. О. Теліги, буд. 1-А, офіс 17, ідентифікаційний код 38688077) на користь Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991) пеню в сумі 80426,07 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.07.2016.

Суддя П.І. Левченко