Постанова

від 29.06.2016 по справі 910/32536/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа№ 910/32536/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

секретар Каніковський А.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Рибальченко Л.В. (представник за довіреністю)

від третьої особи: Чумас Г.Г. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація"

на рішення господарського суду міста Києва

від 06.04.2016 року

у справі №910/32536/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг"

до Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест"

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація", в якому просить визнати товариство добросовісним набувачем майна - причалу, площею 460 кв.м., протяжністю причального фронту 46 м, що розташований за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32, затока Вовкувата та має такі розміри: 10 м ширина, 46 м довжина, 3,5 м висота та визнати за товариством право власності на вказане майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останній є добросовісним набувачем майна - тимчасового причалу, площею 460 кв.м., протяжністю причального фронту 46 м, розташованого за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32, затока Вовкувата, оскільки 14.02.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" був укладений договір купівлі-продажу від 14.02.2011 №14/02, за яким позивач придбав у третьої особи тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32 за ціною 95490,00 грн.; розрахунок по договору проведений між позивачем та третьою особою в розмірі 100 % ціни договору. Добросовісність набуття позивачем даного майна ґрунтується на тому, що придбаваючи його у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест", Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" не знало та не могло знати, що третя особа не мала права його відчужувати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.12.2015 року порушено провадження у справі №910/32536/15, залучено до участі у справі №910/32536/15 у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті -Інвест" та призначено справу до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року позов задоволено повністю. Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" добросовісним набувачем майна - причалу, площею 460 кв.м., протяжністю причального фронту 46 м, що розташований за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32, затока Вовкувата та має такі розміри: 10 м ширина, 46 м довжина, 3,5 м висота. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" право власності на причал, площею площею 460 кв.м., протяжністю причального фронту 46 м, що розташований за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32, затока Вовкувата та має такі розміри: 10 м ширина, 46 м довжина, 3,5 м висота. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" 2650 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Гідромеханізація" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі №910/32536/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 16, 181, 209, 215, 216, 220, 328, 330, 388, 657 Цивільного кодексу України. При цьому скаржник зазначає про те, що суд при розгляді справи не перевірив відповідність договору купівлі-продажу №14/02 від 14.02.2011 р., укладеного між ТОВ "Дніпросіті-Інвест" та ТОВ "Еко-Консалтинг" вимогам законодавства України; необґрунтовано та безпідставно проігнорував безспірні докази відповідача, які свідчать про нікчемність вказаного правочину. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції в порушення ст. 80 ГПК України не припинив провадження у справі, натомість ще раз розглянув спір між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав, і прийняв рішення, яке повністю суперечить рішенню господарського суду міста Києва від 27.09.2012 р. у справі №5011-55/4250-2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 28.04.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.06.2016 року.

30.05.2016 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі доказів наявних в матеріалах справи, а тому воно підлягає залишенню без змін. При цьому третя особа зазначила, що відповідач необґрунтовано ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу тимчасового причалу, в зв'язку з чим не має права посилатися на відсутність нотаріально посвідченого договору, оскільки саме його дії призвели до такого становища. Також третя особа у відзиві зазначила на те, що враховуючи приписи ст. ст. 328, 626, 628, 629, 655 Цивільного кодексу України, а також повний розрахунок між позивачем та третьою особою за договором купівлі-продажу від 14.02.2011 р. №14/02 та фактичну передачу причалу у власність позивачу, яке оформлене актом-приймання передачі від 14.01.2011 р., позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

30.05.2016 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі доказів наявних в матеріалах справи, а тому воно підлягає залишенню без змін. При цьому позивач зазначив, що позивачем правомірно набуто право власності на майно на підставі договору купівлі-продажу від 14.02.2011 р. №14/02, яке виникло з моменту передачі майна, що зафіксовано в акті-приймання передачі від 14.01.2011 р.

Представники сторін, третьої особи у судове засідання 01.06.2016 р. з'явилися та надали пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 01.06.2016 р., відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 08.06.2016 р., зобов'язано позивача надати суду належним чином завірену копію позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" від 27.09.2012 р. у справі №5011-55/4250-2012.

06.06.2016 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем надано належним чином завірену копію позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" від 27.09.2012 р. у справі №5011-55/4250-2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 08.06.2016 р. розгляд справи відкладено на 29.06.2016 р.; зобов'язано господарський суд міста Києва надіслати Київському апеляційному господарському суду матеріали справи №5011-55/4250-2012 для дослідження матеріалів справи в судовому засіданні.

Представники позивача, третьої особи у судове засідання з'явилися та надали пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.11.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест", як покупцем, та Відкритим акціонерним товариством "Гідромеханізація", як продавцем, був укладений договір купівлі-продажу №01/11, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити "тимчасовий причал", інв. №034/2, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32.

01.11.2010 р. сторонами підписано акт прийому-передачі до договору купівлі-продажу №01/11, відповідно до якого продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв "тимчасовий причал", інв. №034/2, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32.

14.02.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" був укладений договір купівлі-продажу №14/02, за яким позивач придбав у третьої особи тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32 за ціною 95490,00 грн.

Розрахунок за договором проведений між позивачем та третьою особою в розмірі 100 % ціни договору.

Згідно з п. 2.2. договору купівлі-продажу від 14.02.2011р. №14/02 та акту прийому-передачі від 14.02.2011 третя особа фактично передала позивачу придбаний товар.

Добросовісність набуття позивачем даного майна позивач обґрунтовує тим, що придбаваючи його у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест", Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" не знало та не могло знати, що третя особа не мала права його відчужувати.

Колегією суддів встановлено, що у 2012 році господарським судом міста Києва розглядалася справа №5011-55/4250-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест", за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" в якості третьої особи про застосування правових наслідків недійсності правочину та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" до Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест" про визнання права власності на тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32.

Судовим рішенням, винесеним за наслідками розгляду спору у вказаній справі, було встановлено, що 01.11.2010 Публічне акціонерне товариство "Гідромеханізація", виступаючи продавцем, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпросіті-Інвест", виступаючи покупцем, уклали договір купівлі-продажу №01/11 тимчасового причалу інвентарний №034/2, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32.

14.02.2011 р. між ТОВ "Дніпросіті-Інвест" та ТОВ "Еко-Консалтинг" був укладений в простій письмовій формі договір купівлі-продажу №14/02, за яким позивач придбав у третьої особи тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2012 у справі №5011-55/4250-2012, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" відмовлено у повному обсязі, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" відмовлено у повному обсязі.

Підставою відмови місцевий господарський суд зазначив, що тимчасовий причал був створений, використовувався та обліковується як причал, споруда, об'єкт, що містить всі необхідні ознаки нерухомого майна, його переміщення з земельної ділянки без знецінення та зміни призначення є неможливим, а тому у розумінні ст.181 Цивільного кодексу України є нерухомим майном.

Враховуючи, що за договором купівлі-продажу передавався тимчасовий причал, гідроспоруда, нерухоме майно, сторони повинні були здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору.

Частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а саме - у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як визначено частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до висновку, що договір №01/11 від 01.11.2010 р. є нікчемним правочином, та таким, що не створив юридичних наслідків, прав та обов'язків для сторін.

Як встановлено судом, майновий обіг за спірним договором, відносно якого можливо ставити питання про повернення у натурі у якості наслідку недійсності (нікчемності) договору, здійснювався лише з боку позивача на користь відповідача шляхом передачі майна за актом приймання-передачі, оскільки матеріалами справи не підтверджено перерахування відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 95186,00 грн., відповідно до п.3.1 Договору №01/11 від 01.11.2011р.

Також у рішенні суду у справі №5011-55/4250-2012 зазначено, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач передав тимчасовий причал третій особі за Договором купівлі-продажу №14/02 від 14.02.2011 р., тобто майно не знаходиться у його власності, що унеможливлює застосування реституції шляхом зобов'язання відповідача повернути майно передане за Договором №01/11 від 01.11.2011р.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про неможливість застосування реституції в частині зобов'язання сторін повернути все отримане за договором. При цьому роз'яснив позивачу про можливість звернутися до фактичного володільця з віндикаційним позовом про витребування майна, переданого за договором №01/11 від 01.11.2011р.

Щодо позовних вимог третьої особи, судом відмовлено в їх задоволенні з огляду на той факт, що посилання TOB "Еко-Консалтинг" на правомірність володіння та набуття права власності на тимчасовий причал не відповідає обставинам справи та нормам законодавства.

Колегією суддів встановлено, що підстави позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" про визнання права власності на тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32 у справі №5011-55/4250-2012 та у справі №910/32536/15 є різними.

Зі змісту позовної заяви, що була предметом розгляду у справі №5011-55/4250-2012 вбачається, що TOB "Еко-Консалтинг" звернулось з позовом як третя особа, яка заявляє самостійними вимоги на предмет спору, посилаючись на ч.2 ст.328 та ч.3 ст.397 ЦК України.

У даній справі TOB "Еко-Консалтинг", як позивач, просить визнати за ним право власності на цей же самий об'єкт, але при цьому посилається на норми ст. 388 ЦК України як підставу набуття права.

Таким чином, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції в порушення ст. 80 ГПК України не припинено провадження у справі №910/32536/15 є безпідставними.

У рішенні господарського суду міста Києва від 27.09.2012 у справі №5011-55/4250-2012 встановлено факт належності тимчасового причалу до нерухомого майна, визнано договір купівлі-продажу №01/11 від 01.11.2010 р. та договір купівлі-продажу від 14.02.2011 №14/02 нікчемними правочинами, та такими, що не створюють юридичних наслідків, прав та обов'язків для сторін, суд дійшов висновку, що ТОВ "Еко-Консалтинг" не набуло права власності за нікчемним правочином.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, встановлені рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, встановлені судом вищевикладені обставини є преюдиціальними фактами та не підлягають повторному доказуванню.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

В пункті 27 вказаної постанови зазначено, що якщо судом буде встановлено, що підставою виникнення права власності є нікчемний правочин і відсутні інші підстави виникнення права власності, суд відмовляє в задоволенні позову незалежно від того, чи пред'являвся зустрічний позов про оспорення правочину, оскільки відповідно до частини другої статті 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким судом.

Як було встановлено вище, при розгляді справи №5011-55/4250-2012 договір купівлі-продажу від 14.02.2011 №14/02 (за яким, як зазначає позивач, ним набуто право власності на спірне майно) є нікчемним правочином, та таким, що не створив юридичних наслідків, прав та обов'язків для сторін.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем. Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

В матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження реєстрації за ТОВ "Дніпросіті-Інвест" на момент вчинення правочину від 14.02.2011 р. права власності на тимчасовий причал в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також в рішенні суду у справі №5011-55/4250-2012 встановлено, що право власності на тимчасовий причал за ТОВ "Дніпросіті-Інвест" не зареєстроване відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В пункті 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" зазначено, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

З аналізу деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, здійсненого Верховним Судом України, опублікованому в 2013 р. на офіційному сайті мережі Інтернет (http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf), вбачається, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Колегія суддів вважає, що товариство "Еко-Консалтинг" при придбанні спірного майна повинен був засумніватися у праві товариства "Дніпросіті-Інвест" на відчуження майна, враховуючи те, що тимчасовий причал, який є нерухомим майном, був придбаний товариством "Дніпросіті-Інвест" за договором купівлі-продажу, укладеним в простій письмовій формі, що суперечить вимогам ст. 657 ЦК України, право власності на тимчасовий причал не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відчужувачем - товариством "Дніпросіті-Інвест".

Отже, факт придбання товариством "Дніпросіті-Інвест" тимчасового причалу як нерухомого майна за договором, укладеним в простій письмовій формі без його нотаріального посвідчення та реєстрації, свідчив про недійсність цього договору та про відсутність у товариства "Дніпросіті-Інвест" права на продаж тимчасового причалу.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про визнання товариства "Еко-Консалтинг" добросовісним набувачем майна - причалу, площею 460 кв.м., протяжністю причального фронту 46 м, що розташований за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32, затока Вовкувата та має такі розміри: 10 м ширина, 46 м довжина, 3,5 м висота та визнання за товариством права власності на вказане майно є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі №910/32536/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Консалтинг" (04053, м. Київ, вулиця Смирнова-Ласточкіна, будинок 3/5, ідентифікаційний код 34925181) на користь Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" (04071, м. Київ, вулиця Електриків, будинок 16, ідентифікаційний код 37102382) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2916 (дві тисячі дев'ятсот шістнадцять) грн. 10 коп. за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Матеріали справи №910/32536/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко