Рішення

від 01.07.2016 по справі 906/1246/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "01" липня 2016 р. Справа № 906/1246/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

за участю секретаря судового засідання: Голюк Л.А.

в присутності представників сторін:

- від позивача: Максименко Ю.Ф. - директор МПП "Альфа-М"

- від відповідача: Чумак В.М., представник за довіреністю №20/1384 від 30.11.2015;

в порядку ст. 30 ГПК України: Мар`євич В.Л., посвідчення офіцера № НОМЕР_1

- від третьої особи: не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" (м. Київ)

до Військової частини НОМЕР_2 (м. Радомишль, Житомирська область)

за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у Радомишльському районі Житомирської області (м. Радомишль)

про стягнення 323681,61 грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 394081,85 грн за мировою угодою № 1/4 від 28.04.2012, з яких:

- 170366,17 грн основного (первісного) боргу;

- 159803,47 грн інфляційні втрати за період з 01.03.2010 до 30.06.2015,

- 27202,73 грн 3% річних, нарахованих з 01.03.2010 до 30.06.2015;

- 32210,88 грн пені, нарахованої за період з 01.07.2014 до 30.06.2015;

- 4498,60 грн збитків від неодержаного доходу з 01.11.2012 та до 31.12.2012.

Рішенням від 21.10.2015 господарський суд позов задоволив частково; стягнув з відповідача на користь позивача56292,87 грн інфляційних втрат; 9608,77 грн 3% річних, 1318,03 грн судового збору. В частині стягнення 95648,68 грн провадження у справі припинив. У іншій частині в позові відмовив (а. с. 175 - 179 у т. 1).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі №906/1246/15, вказане рішення господарського суду залишено без змін.

Постановою ВГСУ від 19.04.2016 рішення господарського суду від 21.10.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 скасовано в частині припинення провадження у справі щодо 95648,68 грн основного боргу і відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74717,49 грн боргу, 32210,88 грн пені, 103510,60 грн інфляційних та 17593,96 грн 3% річних з передачею справи на новий розгляд в цій частині до господарського суду Житомирської області.

В решті позовних вимог (в частині стягнення 56292,87 грн інфляційних втрат, 9608,77 грн 3% річних та відмови у стягненні 4498,60 грн збитків у вигляді неодержаного доходу рішення та постанову залишено без змін (а. с. 201 - 209 у т. 2).

Ухвалою від 06.05.2016 господарський суд прийняв справу №906/1246/15 до свого провадження; призначив засідання суду на 07.06.2016 об 11:30.

Ухвалою суду від 07.06.2016 та від 21.06.2016 господарський суд відклав розгляд справи для надання додаткових доказів по справі.

До початку розгляду справи на адресу суду надійшли такі документи:

- 21.06.2016 - від відповідача - клопотання про залучення до участі у справі в порядку ст. 30 ГПК України колишнього командира в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 (а. с. 41, т.3);

- 29.06.2016 - від Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України - лист за вих. №322/1/3446 від 17.06.2016 про те, що в/ч НОМЕР_3 надавалась довідка з ЄДРПОУ за №1092/12 від 20.12.2012 з кодом 08275883 і станом на 17.06.2016 інших реєстраційних дій не проводилось (а. с. 43, т. 3);

- 29.06.2016 - від в/ч НОМЕР_4 - лист за вих.№313/7/5351 від 11.06.2016 про те що відповідач є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 08275883 (а. с. 45, т. 3);

- 30.06.2016 - від позивача - заява №41/6 від 29.06.2016 із запереченням з приводу клопотання відповідача про відмову в задоволенні пені (а. с. 47, т. 3).

- 30.06.2016 - від позивача - заява №39/6 від 28.06.2016 за змістом якої позивач зменшує позовні вимоги до 323681,61 грн, з яких 170366,17 грн боргу; 103510,60 грн інфляційних втрат; 17593,96 грн 3% річних, 32210,88 грн пені (а. с. 48 - 50, т. 3);

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

З огляду на викладене, спір вирішувався, виходячи з нової суми позову у розмірі 323681,61 грн.

01.07.2016 до суду надійшли такі документи:

- від відповідача - копії документів службового розслідування разом з супровідним листом за вих.№20/882 від 23.06.2016 (а. с. 51 - 69, т. 3);

- клопотання представника відповідача, в якому просить відмовити частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 32210,88 грн (а. с. 70, т. 3).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях № 9/10 від 08.10.2015 вих. № 9/10 (а. с. 107 - 110) та в заперечення №27/6 від 17.06.2016 (а. с. 29, 30, т. 3); проти зменшення пені заперечив; вважає, що відповідач жодним чином не доводив винятковості обставин, які дають підстави для зменшення пені; вказав, що відсутні виняткові обставини, які дають підстави для зменшення пені.

Представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 14.09.2015 вих. № 20/1011 (а. с. 31 - 37, т. 1), додаткових поясненнях від 12.10.2015 вих. № 20/1130 (а. с. 116 - 119, т. 1) і у відзиві на позовну заяву від 09.06.2016 вих.№20/819 (а. с. 18, т. 3); просив відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

В порядку ст. 30 ГПК України ОСОБА_2 пояснив, що під час візування ним мирової угоди №1/4 від 28.04.2012, як відповідальною посадовою особою на виконання наказу командира, він звернув увагу на те, що вказана мирова угода була без додатків (у т.ч. розрахунків), що унеможливило перевірити вказані у ній суми. Проте, жодних зауважень з цього приводу він письмово не викладав.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про причин неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 20.05.2016 (а. с. 3, т. 3).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між Малим приватним підприємством фірма "Альфа-М" (иконавець/позивач) та військовою частиною НОМЕР_2 (замовник/відповідач) було укладено Договір № 112 від 25.07.2002 (далі - Договір), за яким замовник передає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати роботи по налагодженню систем зв`язку К-60П на опорних ВЗ ЗС України для забезпечення виконання організаційних вказівок начальника Генерального штабу ЗС України №113/3/07 навчальних від 03.06.2002 з підготовки і проведення ДКШН "Форпост-2002" та розпорядження начальника зв`язку - заступника начальника Генерального штабу ЗС України, у терміни та на умовах, визначених цим договором (п.1.1. Договору) (т. 1, а. с. 146,147).

31.10.2002 сторонами підписано акт приймання виконаних робіт за липень-жовтень №1, яким виконавець передав замовнику роботи на суму 60 013,72 грн. (т. 1, а. с. 153).

28.08.2003 сторони уклали мирову угоду №15 про реструктуризацію боргу за вказаним Договором з відстрочкою в його оплаті до 31.10.2003 (т. 1, а. с. 157).

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язань по сплаті коштів у термін, визначений в мировій угоді №15 від 28.08.2003, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми основного боргу, інфляційних нарахувань та пені.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.01.2007, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 у справі №4/3553, позов МПП "Фірма "Альфа -М" до в/ч НОМЕР_2 задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 60013,72 грн основного боргу, 31745,42 грн інфляційних за період з листопада 2002 р. по грудень 2006, р., 2825,69 грн пені за період з 01.11.2003 по 30.04.2004, 945,85 грн витрат з державного мита та 118,00 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу (т.1, а. с. 164-165).

11.06.2007 видано наказ, який не був пред`явлений позивачем для примусового виконання у межах трирічного строку пред`явлення, а зобов`язання по сплаті заборгованості були включені сторонам до умов мирової угоди № 3/3 від 29.03.2010 про реструктуризацію боргу, за якою було визначено новий строк погашення заборгованості до 31.03.2011 (т.1, а.с. 11).

29.03.2010 між сторонами укладено мирову угоду №3/3 (т. 1, а. с.11), в якій сторони визначили розмір заборгованості відповідача за виконані за Договором, з урахуванням умов мирової угоди №15 від 28.08.2003, рішення господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 та постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 у справі № 4/3553 на суму 103116,69 грн, з яких: 60013,72 грн - сума первісного боргу, 31745,42 грн - сума збільшення первісного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 08.11.2002 до 31.12.2006, 7468,01 грн - сума 3 % річних, нарахованих за період з 01.01.2007 до 31.12.2009, 2825,69 грн - сума пені та 1063,85 грн - сума відшкодування витрат на відновлення свого порушеного права (судових витрат).

Як встановлено судом дана мирова угода не була затверджена судом.

01.04.2010 сторонами було укладено мирову угоду №2/3 про реструктуризацію боргу, яка була подана на затвердження господарському суду Житомирської області у справі № 4/170 (т. 1, а. с. 10), яку ухвалою від 15.04.2010 у справі №4/170 господарський суд затвердив на визначених у ній умовах та припинив провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України (т. 1, а. с. 166).

За п.п. 1.1 мирової угоди №2/3 від 01.04.2010, відповідач зобов`язався погасити позивачу борг у сумі 66349,98 грн, з яких: 60652,79 грн - сума збільшення первісного боргу за рахунок індексу інфляції з 01.01.2007 до 28.02.2010, 5697,19 грн - сума 3% річних, нарахованих за аналогічний період, відшкодувати позивачу 899,50 грн судових витрат, з яких: 663,50 грн - сума сплаченого мита та 236,00 грн - сума оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Всього відповідач зобов`язався сплатити за цією мировою угодою 67249,48 грн до 31.03.2011. Крім того, сторонами було погоджено, що позивач відмовляється від стягнення пені, нарахованої до 31.12.2009 і від відшкодування збитків від неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованих до 31.12.2009 (п.п. 3.1 п. 3) (т. 1, а. с. 10).

Зобов`язання щодо сплати зазначеної в мировій угоді №3/3 суми 3% річних були прописані сторонами в умовах затвердженої судом мирової угоди №2/3 від 01.04.2010, а період нарахування 3% річних у мировій угоді від 01.04.2010 повністю включає період нарахування річних по мировій угоді від 29.03.2010. При цьому, будь-яких додаткових угод та додатків про внесення змін в цій частині до мирової угоди №3/3 позивачем до суду надано не було.

У зв`язку з тим, що грошові зобов`язання за рішенням господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 у справі №4/3553, за мировою угодою 3/3 від 29.03.2010 та мировою угодою № 2/3 від 01.04.2010 сплачені не були, 28.04.2012 сторони уклали мирову угоду №1/4 про реструктуризацію грошових зобов`язань, які виникли з умов мирових угод №2/3 та №3/3 на 31.03.2011 та безпосередньо з рішення господарського суду від 16.01.2007 у справі № 4/3553 (т. 1, а. с. 12).

За п.п. 1.1. мирової угоди №1/4 від 28.04.2012, відповідач зобов`язаний погасити позивачу заборгованість в сумі 170366,17 грн., яка складається з: 103116,69 грн заборгованості, яка виникла за мировою угодою №3/3 від 29.03.2010 та 67249,48 грн заборгованості, яка виникла за мировою угодою № 2/3 від 01.04.2010, строком до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та 3% річних за період з 01.03.2010 до дня перерахування, згідно із ст. 625 ЦК України (пп. 2.1 угоди). Крім того, пп. 3.1 мирової угоди сторони погодили, що при порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що оскільки відповідач зобов`язання, визначені мировою угодою №1/4 від 28.04.2012, у визначені строки не виконав, з нього підлягає стягненню борг у розмірі 323681,61 грн, з яких 170366,17 грн - сума основного (первісного) грошового зобов`язання без урахування індексу інфляції, 103510,60 грн - інфляційних за період з 01.03.2010 по 30.06.2015, 17593,96,73 грн - сума 3% річних, нарахованих за період з 01.03.2010 до 30.06.2015; 32210,88 грн - сума пені, нарахованої за період з 01.03.2010 до 30.06.2015.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно з поданими до справи документами, господарський суд враховує таке.

Сторонами не заперечується, що в матеріалах справи відсутні докази подання вказаної мирової угоди № 1/4 від 28.04.2012 на затвердження суду, а також затвердження її судом.

Слід зазначити, що на відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в процесі виконання рішення суду, укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством, не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Отже, укладена між сторонами спору мирова угода, яка судом не затверджена, не може вважатися мировою угодою у розумінні ст. ст. 78, 121 ГПК України та є звичайним правочином (постанова ВГСУ від 25.06.2014 у справі № 916/2889/13).

До даного висновку також дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 19.04.2016 (а.с. 201-209, т. 2).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявність умови про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.

Так відповідно, пункт 7.2 мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 (а.с.12 на звороті, том 1), яким встановлено, що з моменту набрання чинності цієї мирової угоди втрачають чинність зобов`язання сторін, які виникли за мировими угодами 3/3 від 29.03.2010 та №2/3 від 01.04.2010 про реструктуризацію боргу, укладеними до договору №112 від 25.07.2012, згідно п.2 ст.604 Цивільного кодексу України.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що укладення між сторонами мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 є новацією в розумінні ч.2 ст.604 ЦК України, оскільки при її укладенні сторони припинили первісні зобов`язання, строк виконання яких відповідачем вже закінчився, замінивши їх новими зобов`язаннями між тими ж сторонами.

Крім того суд зазначає, що мирова угода №1/4 від імені відповідача була підписана командиром частини Кучменком І.Г., який діяв на підставі службових повноважень згідно з наказом Міністра оборони України №300 від 16.07.1997, а від імені позивача - директором Максименко Ю.Ф., який діяв на підставі статуту. Мирова угода підписана з обох сторін, скріплена оригінальними печатками, тому породжує цивільні права та обов`язки сторін.

Даний висновок суду відповідає численній практиці однакового вирішення аналогічної категорії господарських спорів за участю МПП фірми "Альфа-М", викладеній у постановах ВГСУ від 01.12.2014 у справі №902/391/14, від 19.02.2015 у справі №914/1202/14 від 02.06.2015 у справі №902/304/14 та постановах Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі №916/1267/14, від 09.09.2014 у справі №916/1266/14, постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 в справі №906/1274/15.

Крім того, посилання відповідача про тотожність предмета та підстав позовів у справах №4/3553 та №906/1246/15, спростовано постановою ВГСУ від 19.04.2016, де зазначено що предметом позову у справі №4/3553 було стягнення 60013,72 грн основного боргу за договором №112 від 25.07.2002, 31745,42 грн інфляційних втрат та 2825,69 грн пені, нарахованих на цю суму боргу, в той час предметом позову в даній справі є, зокрема, стягнення 170366,17 грн основного боргу за мировою угодою №1/4 від 28.04.2012.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання виникають безпосередньо із господарського договору або безпосередньо із закону.

В силу частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на відсутність заявлення відповідачем зустрічного позову про визнання недійсною мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 повністю чи частково та відсутність встановлення її недійсності за результатами розгляду інших господарських спорів, суд вважає, що в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої ст.204 ЦК України, вказаний правочин на даний час є чинним і обов`язковим до виконання його сторонами.

З врахуванням вищевикладеного та встановлених судом обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 170366,17 грн. доведені у повному обсязі та підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача з 01.03.2010 по 30.06.2015 суми в розмірі 103510,60 грн інфляційних втрат та 17593,96 грн 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, відповідно до п. 2.1. Мирової угоди №1/4 відповідач самостійно без пред"явлення рахунку позивача перераховує на поточних рахунок позивача суму боргу вказану в п. 1.1. до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та 3% річних за період з 01.03.2010 до дня перерахування, згідно ст. 625 ЦК України

Відповідно до пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем та враховуючи п. 2.1. Мирової угоди №1/4, господарський суд прийшов до висновку що даний розрахунок є законним та обґрунтованим, а відтак суми в розмірі103510,60 грн інфляційних втрат та 17593,96 грн 3% річних підлягають до задоволення.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 01.07.2014 по 30.06.2015 в сумі 32210,88 грн (а. с. 9, т. 1), суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Так, відповідно до п. 4.1 мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 передбачено, що при порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Таким чином можна вважати вказану умову мирової угоди №1/4 від 28.04.2012 договірним застереженням в розумінні ч.6 ст.232 ГК України, яке встановлює інший (більший) термін нарахування пені, а саме до дня погашення боргу.

Крім того, як роз`яснено в п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Господарський суд, з огляду на вимоги ч.1 ст. 4-7 і ст. 43 ГПК України, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені встановив правомірність здійснених позивачем нарахувань, разом з тим, відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз`яснив, що вирішуючи, в тому й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, судом взято до уваги, що відповідач є державною організацією, що належить до сфери управління Головного управління внутрішніх військ України.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов`язання та надавши належну оцінку обставині відсутності фінансування відповідача та його належності до сфери управління Головного управління внутрішніх військ України, окрім того, врахувавши, розмір суми основного боргу, та з огляду на неспіврозмірний розмір пені, суд дійшов про наявність підстав для зменшення розміру пені на 70%. Відтак розмір нарахованої пені до 9663,26 грн. В частині стягнення 22547,62 грн слід відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи, Військовою частиною НОМЕР_5 в письмовому відзиві від 09.06.2016 №20/819 було заявлено клопотання про застосування 3-річного строку позовної давності до позовних вимог МПП Фірма "Альфа-М".

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Враховуючи те, що строк виконання зобов`язання за мировою угодою №1/4 від 28.04.2012, визначений сторонами не пізніше 31.10.2012, відповідно, перебіг строку позовної давності починається з 01.11.2012.

Відтак, звернувшись до суду з позовною заявою 10.08.2015, що підтверджується відбитком календарного штемпеля господарського суду Житомирської області на позовній заяві, МПП Фірма "Альфа-М" не було пропущено 3-річного строку позовної давності для звернення з позовом у даній справі.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені судом в процесі розгляду справи висновки, позов підлягає частковому задоволенню на загальну суму 301133,99 грн, з яких:170366,17 грн основного боргу; 103510,60 грн інфляційних втрат; 17593,96 грн 3% річних, 9663,26 грн пені. Натомість доводи відповідачів з приводу відсутності підстав для задоволення позову суд вважає недоведеними.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача за ч. 5 ст. 49 ГПК України

Разом з тим, 21.06.2016 на адресу господарського суду від позивача надійшла заява № 28/6 від 17.06.2016 про стягнення з відповідача витрат за розгляд апеляційної скарги та касаційної скарги в розмірі 8669,80 грн та 9457,96 грн (а. с. 32 - 35, т. 3).

Статтею 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, при задоволенні позову - на відповідача.

Як було зазначено раніше, постановою ВГСУ від 19.04.2016 рішення господарського суду від 21.10.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі скасовано в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 95648,68 грн основного боргу і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74717,49 грн боргу, 32210,88 грн пені, 103510,60 грн інфляційних та 17593,96 грн 3% річних з передачею справи на новий розгляд в цій частині до господарського суду.

В решті позовних вимог (в частині стягнення 56292,87 грн інфляційних втрат, 9608,77 грн 3% річних та відмови у стягненні 4498,60 грн збитків у вигляді неодержаного доходу рішення та постанову залишено без змін (а. с. 201 - 209 у т. 2).

Разом з тим, при винесені вищевказаного рішення судом не вирішено питання щодо стягнення з відповідача сплачений позивачем за первісним позовом судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги. Дійсно, в матеріалах справи № 906/1246/15 наявний оригінал платіжного доручення №2 від 30.10.2015 та оригінал платіжного доручення №3 від 19.11.2015 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги сумі 6502,35 грн. та 2167,45 грн що разом складає 8668,80 грн (а.с.26-27, т.2), та оригінал платіжного доручення №1 від 25.02.2016 про сплату судового збору за подання касаційної скарги на суму 9457,96 грн (а.с. 192, т.2)

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 88 ГПК України, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, зокрема, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат.

З огляду на вищезазначене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача - Військової частини НОМЕР_2 на користь МПП фірма "Альфа-М" 8668,80 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги та 9457,96 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 88 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (12200, Житомирська область, м. Радомишль, код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 19, код ЄДРПОУ 16472681):

- 170366,17 грн основного боргу;

- 103510,60 грн інфляційних втрат;

- 17593,96 грн 3% річних,

- 9663,26 грн пені;

- 7881,64 грн судового збору;

- 8668,80 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги;

- 9457,96 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

3. У іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.07.2016.

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3 - сторонам

4 - третій особі