Рішення

від 19.05.2016 по справі 910/5662/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016Справа №910/5662/16

за позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкор-С» простягнення 3346,87 грн. Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача : Вітюк О.С. довіреність №47-541 від 17.03.2016р., представник;

Від відповідача : не з`явився;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкор-С» про стягнення 3356,91 грн., з яких 1 946, 33 грн. заборгованість за договором, 1184,11 грн. збитки від інфляції, 221,51 грн. процентів річних, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання послуг із забезпечення електричною енергією №30 від 01.09.2009 р. в частині своєчасної оплати за поставлену позивачем електричну енергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані відповідачу збитки від інфляції та проценти річних в зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/5662/16 та призначено до розгляду на 28.04.2016.

Ухвалою суду від 28.04.2016 у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 19.05.16.

У судові засідання 28.04.2016 та 19.05.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 01.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 02222, м. Київ, вул. Маяковського, 38/10, кв. 148, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 28.04.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103038087510, в якому зазначено, що станом на 08.04.2016 вказане поштове повідомлення надійшло до відділення зв'язку «Київ - 225» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 28.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 02222, м. Київ, вул. Маяковського, 38/10, кв. 148, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 19.05.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103038512254, в якому зазначено, що станом на 19.05.2016 вказане поштове повідомлення надійшло до відділення зв'язку «Київ - 222» 10.05.2016 та адресату не вручено

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.04.16 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва представником позивача подані письмові пояснення б/н б/д, в яких позивач підтримав позовні вимоги та зазначив про нарахування за договором до моменту звільнення відповідачем приміщення, а саме 28.11.12 р., отже зазначені в розрахунку нарахування за грудень 2012 р. по суті є нарахуваннями за листопад 2012 р.. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Також представником позивача до початку судового засідання 28.04.16 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва подане клопотання № 47-692 від 19.04.16 р. про доручення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

В судовому засіданні 19.05.2016 представником позивача подано клопотання б/н від 19.05.16 р. про долучення документів до справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи. Серед документів, долучених до матеріалів справи, зокрема, розрахунок заборгованості, згідно якого заборгованість відповідача за послуги з постачання електроенергії складає 1946,33 грн. та заборгованість з процентів річних за період з 26.07.11 р. по 25.03.16 р. - 216,43 грн.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Розглянувши в судовому засіданні 19.05.16 р. зміст позовної заяви та розрахунок процентів річних, наданий позивачем 19.05.16 р., судом розцінено останній як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині нарахованих процентів річних.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає розрахунок позивача (заяву про зменшення позовних вимог в частині процентів річних до 216,43 грн.) до розгляду і спір вирішується з його урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 19.05.16 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 01.04.2016 та 28.04.2016, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно підпункту 3.9.2. пункту 3.9. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 19.05.2016 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» енергією є електрична енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Згідно ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно - правових документів та договору про постачання енергії.

Згідно з пунктом 5.1 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28 договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без дозволу не допускається.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29 березня 2004 р. між Акціонерним товариством «Київенерго» (електропостачальна організація за договором) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (споживач за договором, позивач у справі) укладено договір № 350405 про постачання електричної енергії, згідно умов п.1.1. якого електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідо до умов цього договору, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни публікуються у пресі, виконує інші умови, визначені договором та додатками до нього, які є його невід'ємними частинами.

Згідно п. 8.5 вказаного договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами і укладається на строк до 31 грудня поточного року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд.

Окрім того як свідчать матеріали справи, 04 вересня 2009 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конкор-С» (споживач за договором, відповідач у справі) було укладено Договір про надання послуг № 30 про надання послуг з забезпечення електричною енергією, відповідно до умов якого виконавець на підставі укладеного з АТ «Київенерго» договору зобов'язався транспортувати по внутрішньо будинкових мережах електричну енергію споживачу, що займає нежиле приміщення загальною площею 41,46 кв.м. за адресою: м. Київ, бул. Челябінська, 9-г, а останній - прийняти послугу та оплатити її.

Розділами 2-7 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, порядок розрахунків та оплати за користування електроенергією, виконання обов'язків, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 6.1 Договору термін дії договору встановлений з 01.09.09 р. по 31.08.12 р.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками виконавця та споживача.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем цих послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробником послуг є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 та пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на підставі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч.2 ст. 3, ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг.

В свою чергу, КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва не є постачальником (продавцем) електричної енергії як різновиду товару. Електричну енергію для транспортування по внутрішньобудинкових мережах нежитлового приміщення та передачі відповідачу в спірний період позивач отримував від ПАТ «Київенерго» на підставі Договору 350405 про постачання електричної енергії від 29.03.04 р., предметом якого є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами п. 2.2.1 Договору виконавець зобов'язаний цілодобово безперебійно забезпечувати надання електроенергії в мережі, за винятком періодів, коли проводиться профілактика, поточні та капітальні ремонти мереж.

Облік споживання споживачем електроенергії, за відсутності приладів обліку, проводити розрахунковим способом. При цьому виконавець не несе відповідальності за якість послуги та її кількість, що виставлена постачальником в особистих картках, наданих виконавцю для розрахунку (п. 3.1 Договору).

При цьому згідно Додатка № 1 до Договору - розрахунок об'єму використання електроенергії з 01.09.09 р. споживачу надавались послуги з електропостачання в обсязі 50 квт., 3,6% від лічильника № 324591.

На виконання умов вищезазначеного Договору за період з червня 2011 р. по листопад 2012 р. включно позивачем здійснене надання послуг з транспортування та забезпечення відповідача електроенергією як споживача на загальну суму 2558,55 грн. При цьому обсяг фактично отриманої позивачем від ПАТ «Київенерго» електроенергії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями розробок по груп-рахунках на споживання електроенергії, копіями рахунків-розшифровок за спірний період.

Отже, згідно змісту позовної заяви, нарахування за Договором в сумі 1946,33 грн. здійснені позивачем з 26.07.11 р. по 25.01.13 р. Проте, як зазначено позивачем в письмових поясненнях, нарахування за грудень 2012 р. є нарахуванням за листопад 2012 р., нарахування за інші місяці - відповідно, що підтверджується змістом виставлених позивачем платіжних вимог - доручень.

Умовами п. 2.2.2. Договору передбачений обов'язок виконавця своєчасно нараховувати плату за електропостачання та надавати споживачу відповідні рахунки на сплату електроенергії попереднього місяця до 25 числа поточного місяця.

Так, в матеріалах справи наявні копії платіжних вимог-доручень, що виставлялись на оплату наданих позивачем послуг за період червень 2011 р. - листопад 2012 р..

Окрім того, як зазначалось судом вище, згідно з п. 6.1 Договору № 30 від 01.09.2009р. строк цього договору встановлений з 01.09.2009р. по 31.08.2012р..

В силу положень Договору (п. 3.7) при закінченні терміну дії даного Договору або його достроковому припиненні плата за електроенергію сплачується позивачем, що займає нежитлове приміщення на день фактичної здачі приміщення по акту прийому - передачі.

Зокрема, позивачем надана копія підписаного обома сторонами акту передачі-приймання нерухомого майна від 28.11.12 р., за яким орендар згідно з договором оренди нерухомого майна №874 від 16.01.2009 передав, а балансоутримувач (позивач) прийняв орендоване нежитлове приміщення у вигляді 2 робочих кабінетів, розташованих в кімнаті № 317, та підсобне приміщення в чоловічому туалеті, загальною площею 41,46 кв.м, розташоване на 3 поверсі за адресою вулиця Челябінська 9-г у м. Києві. Отже, зважаючи на дату звільнення орендованого приміщення відповідачем нарахування здійснювались позивачем до моменту повернення приміщення.

В свою чергу заперечення щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем послуг з забезпечення надання електричної енергії в мережі за вказаними рахунками - розшифровками в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з транспортування та забезпечення надання енергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках - розшифровках та розробках по груп- рахункам за період з червня 2011 р. по листопад 2012 р. до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з забезпечення надання електроенергії в мережі відповідачу, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято вказані послуги та спожито електричну енергію без будь - яких зауважень.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно підпункту 2.4.1 Договору споживач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати виконавцю кошти за використану електроенергію на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання платіжної вимоги - доручення, виставленої виконавцем.

Також споживач, згідно з п. 3.2 Договору, незалежно від наслідків його господарської діяльності, повинен до кінця поточного місяця сплатити платіж за електроенергію минулого місяця на розрахунковий рахунок виконавця в сумі, що виставлена в платіжній вимозі-дорученні. Платіжна вимога - доручення пред'являється до оплати за три банківських дні до моменту їх оплати. Споживач отримує платіжні - вимоги доручення під підпис відповідальної особи.

При цьому споживач сплачує кошти за фактично використану електроенергію на розрахунковий рахунок виконавця, яка розраховується згідно додатку №1 до договору №30 від 01 вересня 2009 р. (розрахунок об'єму використання електроенергії з 01.01.2009 р.), за яким відповідачу надаються послуги з постачання електроенергії у розмірі 3,6% від лічильника №324591 ара №123.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував умови Договору в частині оплати за надані послуги, сплативши тільки 612,22 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №133 від 08.11.2011р., №155 від 26.12.2011р., №58 від 01.08.2011р та №120 від 01.09.2011р., внаслідок чого у ТОВ «Конкор-С» утворилась заборгованість перед Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва за період з 26.07.2011 р. по 25.01.2013 р. за надані послуги в розмірі 1 946 грн. 33 коп.

При цьому в призначеннях платежів відповідачем зазначено «оплата за електроенергію згідно дог. № 30 від 01.09.2009 р. вул. Челябінська, 9г», а також «оплата за електроенергію за жовтень згідно дог. № 30 від 01.09.2009 р. вул. Челябінська, 9г».

Окрім того суд звертає увагу, що відповідно до приписів п. 3.8. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно з частиною 5 статті 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність" платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

З огляду на наведене, за висновками суду за позивачем закріплене право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Таким чином, оскільки відповідач в платіжних документах не зазначав конкретний період, за який вносилась плата, позивач здійснював зарахування вказаних платежів в рахунок погашення заборгованості попереднього періоду в порядку черговості згідно дати виникнення боргу.

Судом встановлено, що з метою досудового врегулювання спору 09.12.2015 року позивачем на адресу відповідача була надіслана претензійна вимога №47-2996 про сплату заборгованості у розмірі 1946,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0200236669407 та відповідного поштового конверту.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін спожитих послуг в сумі 1946,33 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в сумі 1 946 грн. 33 коп. за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 946 грн. 33 коп. підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати електричної енергії у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення три проценти річних в сумі 216,43 грн. за період з 26.07.2011 по 25.03.2016 р. та інфляційні нарахування в сумі 1184,11 грн. за період з 26.09.2011 р. по 25.02.2016 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) Вищим господарським судом України роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.

Згідно пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем в межах визначеного періоду заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду та здійснених відповідачем часткових оплат, становить 219,92 грн. процентів річних та 1595,79 грн. втрат від інфляції, а отже є більшими, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування процентів річних та втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг за Договором підлягають задоволенню у розмірах, нарахованих позивачем, а саме 216,43 грн. процентів річних та 1184,11 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою «Конкор-С» (02222, м.Київ, вул. Маяковського, буд. 38/10, кв. 148, код ЄДРПОУ 33596158) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м.Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) заборгованість за спожиту електроенергію у розмірі 1946 (одна тисяча дев'ятсот сорок шість ) грн. 33 коп., 216 (двісті шістнадцять) грн. 43 коп. відсотків річних, 1184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 11 коп. інфляційних нарахувань та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 04 липня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон