Рішення

від 19.05.2016 по справі 910/5666/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016Справа №910/5666/16

за позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторська фірма «Консалтинговий центр «Фінанси, облік, аудит» простягнення 13280,83 грн. Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача : Вітюк О.С. довіреність №47-541 від 17.03.2016р., представник;

Від відповідача : не з`явився;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровсьокого району міста Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторська фірма «Консалтинговий центр «Фінанси, облік, аудит» про стягнення 13038,01 грн., з яких 7 738,98 грн. заборгованість за договором, 4 737,34 грн. збитки від інфляції, 561,69 грн. процентів річних, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання послуг з забезпечення електричною енергією №187 від 04.07.2012 р. в частині своєчасної оплати за поставлену позивачем електричну енергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні втрати у вказаних вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 порушено провадження у справі № 910/5666/16 та призначено до розгляду на 28.04.2016.

Ухвалою суду від 28.04.2016 розгляд справи відкладено на 19.05.16.

У судові засідання 28.04.2016 та 19.05.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 01.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04077, м. Київ, вул. Дніпровська, 1, оф. 18, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «досилається» «уточнити адресу і індекс » та адресату не вручено.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 19.05.16 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103038512238.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.04.16 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва представником позивача подані письмові пояснення б/н б/д, в яких позивач підтримав позовні вимоги та зазначив що зазначені в розрахунку нарахування за січень 2014 р. по суті є нарахуваннями за грудень 2013 р. Пояснення разом з доданим до них документами, зокрема, розрахунками основної заборгованості, процентів річних та втрат від інфляції, згідно яких позивач просить суд стягнути з відповідача 7738,98 грн. основного боргу, 809,74 грн. процентів річних та 4737,34 грн. інфляційних нарахувань, долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.05.2016 представником позивача подано клопотання б/н б/д про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи. Серед документів, долучених до матеріалів справ, зокрема, міститься розрахунок, згідно якого заборгованість відповідача за послуги із забезпечення електроенергією складає 7738,98 грн. та заборгованість з процентів річних за період з 26.07.13 р. по 25.03.16 р. - 804,51 грн., отже загальна сума позовних вимог складає 13280,83 грн.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Розглянувши в судовому засіданні 19.05.16 р. зміст позовної заяви, розрахунку процентів річних, наданого позивачем до початку судового засідання 28.04.16 р., та відповідного розрахунку, поданого в судовому засіданні 19.05.16 р., судом розцінено надані розрахунки як заяви про збільшення та зменшення розміру позовних вимог в частині нарахованих процентів річних в сумах 809,74 грн. та 804,51 грн. відповідно.

Враховуючи, що збільшення та зменшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість надання заперечень щодо розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає розрахунки позивача (заяви про збільшення та зменшення позовних вимог в частині процентів річних до 809,74 грн. та 804,51 грн. відповідно) до розгляду і спір вирішується з їх урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 19.05.16 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 01.04.2016 та 28.04.2016, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно підпункту 3.9.2. пункту 3.9. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 19.05.2016 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» енергією є електрична енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Згідно ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно - правових документів та договору про постачання енергії.

Згідно з пунктом 5.1 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без дозволу не допускається.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04 лютого 2004 р. між Акціонерним товариством «Київенерго» (електропостачальна організація за договором) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (споживач за договором, позивач у справі) укладено договір № 350408 про постачання електричної енергії, згідно умов п.1.1. якого електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідо до умов цього договору, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни публікуються у пресі, виконує інші умови, визначені договором та додатками до нього, які є його невід'ємними частинами.

Згідно п. 8.5 вказаного договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами і укладається на строк до 31 грудня поточного року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд.

Окрім того як свідчать матеріали справи, 04 липня 2012 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю аудиторська фірма «Консалтинговий центр «Фінанси, облік, аудит» (споживач за договором, відповідач у справі) було укладено Договір про надання послуг з забезпечення електричною енергією № 187, відповідно до умов якого виконавець на підставі укладеного з АТ «Київенерго» договору зобов'язався транспортувати по внутрішньо будинкових мережах нежилого приміщення електричну енергію споживачу, що займає нежиле приміщення загальною площею 244,80 кв.м. за адресою: м. Київ, бул. Перова, 15-в згідно договору оренди №1959 від 27.11.2010 р., а останній - прийняти послугу та оплатити її.

Розділами 2-7 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, порядок розрахунків та оплати за користування електроенергією, виконання обов'язків, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 6.1 Договору строк цього договору встановлений з 01.09.2012 р. по 31.08.2012р.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками виконавця та споживача.

Окрім того, між сторонами укладено Додаткову угоду від 12.11.12 р. до Договору, згідно якої термін дії Договору встановлений з 01.01.12 р. по 31.12.13 р.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем цих послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробником послуг є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 та пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на підставі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч. 2 ст. 3, ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг.

В свою чергу, КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києва не є постачальником (продавцем) електричної енергії як різновиду товару. Електричну енергію для транспортування по внутрішньобудинкових мережах нежитлового приміщення та передачі відповідачу в спірний період позивач отримував від ПАТ «Київенерго» на підставі Договору № 350408 про постачання електричної енергії від 04.02.04р., предметом якого є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами п.2.2.1 Договору виконавець зобов'язаний цілодобово безперебійно забезпечувати надання електроенергії в мережі, за винятком періодів, коли проводиться профілактика, поточні та капітальні ремонти мереж.

Як передбачено п. 3.1 Договору, облік споживання споживачем електроенергії, за відсутності приладів обліку, проводити розрахунковим способом. При цьому виконавець не несе відповідальності за якість послуги та її кількість, що виставлена постачальником в особистих картках, наданих виконавцю для розрахунку.

При цьому згідно Додатка № 1 до Договору - розрахунок об'єму використання електроенергії з 01.09.09 р., споживачу надавались послуги з електропостачання в обсязі 10% від лічильника № 176.

На виконання умов вищезазначеного Договору за період з червня 2013 р. по грудень 2013 р. включно позивачем здійснене надання послуг з транспортування та забезпечення відповідача електроенергією як споживача на загальну суму 7738,98 грн. При цьому обсяг фактично отриманої позивачем від ПАТ «Київенерго» електроенергії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями розробок по групрахунках на споживання електроенергії, копіями рахунків-розшифровок за спірний період.

Умовами п. 2.2.2. Договору передбачений обов'язок виконавця своєчасно нараховувати плату за електропостачання та надавати споживачу відповідні рахунки на сплату електроенергії попереднього місяця до 25 числа поточного місяця.

Так, в матеріалах справи наявні копії платіжних вимог-доручень, що виставлялись на оплату наданих позивачем послуг за період червень 2013 р. - грудень 2013 р..

Окрім того, як зазначалось судом вище, згідно з п. 6.1 Договору строк цього договору встановлений з 01.01.2012 р. по 31.08.2012 р., а згідно укладеної 12.11.2012р. Додаткової угоди до Договору термін дії договору продовжено до 31.12.2013р.

В силу положень Договору (п. 3.7) при закінченні терміну дії даного Договору або його достроковому припиненні плата за електроенергію сплачується позивачем, що займає нежитлове приміщення на день фактичної здачі приміщення по акту прийому - передачі.

При цьому суд зазначає, що докази повернення відповідачем орендованого за Договором оренди №1959 від 27.10.2010р. нежитлового приміщення загальною площею 244,80 кв.м. за адресою бульвар Перова, 15-в у м. Києві в матеріалах справи відсутні.

Отже, згідно змісту позовної заяви, нарахування за Договором в сумі 7 738,98 грн. здійснені позивачем з 26.07.2013р. по 25.02.2014р. Проте, як зазначено позивачем в письмових поясненнях, нарахування за січень 2014 р. є нарахуванням за грудень 2013 р., нарахування за інші місяці - відповідно, що підтверджується змістом платіжних вимог - доручень.

В свою чергу заперечення щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем послуг з забезпечення надання електричної енергії в мережі за вказаними рахунками - розшифровками в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з транспортування та забезпечення надання енергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках - розшифровках та розробках по груп - рахункам за період з червня 2013 р. по грудень 2013 р. до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з забезпечення надання електроенергії в мережі відповідачу, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято вказані послуги та спожито електричну енергію без будь - яких зауважень.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно підпункту 2.4.1 Договору споживач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати виконавцю кошти за використану електроенергію на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання платіжної вимоги - доручення, виставленої виконавцем.

Також споживач, згідно з п.3.2 Договору, незалежно від наслідків його господарської діяльності, повинен до кінця поточного місяця сплатити платіж за електроенергію минулого місяця на розрахунковий рахунок виконавця в сумі, що виставлена в платіжній вимозі-дорученні. Платіжна вимога - доручення пред'являється до оплати за три банківських дні до моменту їх оплати. Споживач отримує платіжні - вимоги доручення під підпис відповідальної особи.

При цьому, споживач сплачує кошти за фактично використану електроенергію на розрахунковий рахунок виконавця, яка розраховується згідно додатку №1 до Договору (розрахунок об'єму використання електроенергії з 01.01.2012 р.), за яким відповідачу надаються послуги з постачання електроенергії у розмірі 10% від лічильника № 176.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував умови Договору в частині оплати за надані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість перед Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва за період з 26.07.13 р. по 25.02.14 р. за надані послуги в розмірі 7 738,98 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін спожитих послуг в сумі 7738,98 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в сумі 7738,98 грн. за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 7738,98 грн. підлягає задоволенню.

Окрім того суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати послуг з забезпечення електричною енергією у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення три проценти річних в сумі 804,51 грн. за період з 26.07.2013 по 25.03.2016 р. та інфляційні нарахування в сумі 4737,34 грн. за період липень 2013 р. - березень 2016 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) Вищим господарським судом України роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суду не надано.

Згідно пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем в межах визначеного періоду заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем в позовній заяві періоду з 26.07.13 р. по 25.03.16 р., становить 594,27 грн., а отже є меншим, ніж заявлено позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних за несвоєчасну сплату послуг за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі 594,27 грн. відповідно.

При цьому розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 6390,54 грн., а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг за Договором підлягають задоволенню у розмірі, нарахованому позивачем, а саме 4737,34 грн.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторська фірма «Консалтинговий центр «Фінанси, облік, аудит» (04077, м. Київ, вул. Дніпровська, буд. 1, офіс 18, код 30604513) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, код 03366612) борг у розмірі 7 738,98 (сім тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 98 коп., 594 (п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 27 коп. відсотків річних, 4737,34 грн. (чотири тисячі сімсот тридцять сім) грн. 34 коп. інфляційних нарахувань та 1356 (тисячу триста п'ятдесят шість) грн. 19 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 04 липня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон