Рішення

від 04.07.2016 по справі 911/1378/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"04" липня 2016 р. Справа № 911/1378/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «А Фемелі» , м. Тараща Київської області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» , с. Крюківщина Києво-Святошинського району,

про стягнення 10 369,96 грн.

Суддя О.В. Конюх

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, уповноважений, довіреність від 09.02.2016р. №4/юр;

від відповідача: ОСОБА_2, уповноважений, довіреність від 13.05.2016р.;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «А Фемелі» звернулось до господарського суду Київської області з позовом від 18.04.2016р. до товариства з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд», в якому просить стягнути з відповідача 10 369,96 грн. заборгованості за договором від 06.12.2012р. № 1, в тому числі 5000,00 грн. основного боргу, 415,56 грн. 3% річних та 4954,40 грн. інфляційних втрат., а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору від 06.12.2012р. № 1 позивачем поставлялись товари, що не були у повному обсязі оплачені відповідачем, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 5000,00 грн. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу, а також нараховані у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.04.2016р. порушено провадження у справі № 911/1378/16 та призначено її до розгляду на 30.05.2016р. Розгляд справи неодноразово відкладався.

13.06.2016р. представником позивача подано копії витребуваних судом документів та клопотання в порядку ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи.

Ухвалою від 13.06.2016р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, розгляд справи повторно відкладено на 04.07.2016р.

29.06.2016р. від позивача надійшла заява від 24.06.2016р. про уточнення позовних вимог, у якій позивач в порядку ст. 22 ГПК України просить суд стягнути з відповідача 10 631,04 грн. , в тому числі 5000,00 грн. основного боргу, 465,64 грн. 3% річних (за період з 08.05.2014р. по 13.06.2016р.) та 5 165,40 грн. інфляційних втрат (за період з 08.05.2014р. по 13.06.2016р.), а також покласти на відповідача судовий збір.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Виходячи із змісту поданої заяви від 24.06.2016р. товариства з обмеженою відповідальністю «А Фемелі» про уточнення позовних вимог, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд встановив, що позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише збільшує суму позову. Заява про збільшення розміру позовних вимог належним чином направлена відповідачу, відповідно суд в порядку ст. 22 ГПК України приймає зазначену заяву до розгляду.

Справа розглядатиметься в редакції позовних вимог відповідно до вищевказаної заяви від 24.06.2016р. товариства з обмеженою відповідальністю «А Фемелі» про стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» 10 631,04 грн., в тому числі 5000,00 грн. основного боргу, 465,64 грн. 3% річних (за період з 08.05.2014р. по 13.06.2016р.) та 5 165,40 грн. інфляційних втрат (за період з 08.05.2014р. по 13.06.2016р.) та витрат по оплаті судового збору.

04.07.2016р. відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у якій відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Заперечення мотивовані тим, що за умовами договору відповідач має обов'язок оплачувати лише реалізований товар протягом п'яти банківських днів з моменту його реалізації. Відповідач твердить, що товар на суму основного боргу реалізовано не було, а відтак у відповідача не виник обов'язок його оплачувати. Разом із тим, строк дії договору з позивачем сплив 31.12.2013р., а відтак умови договору щодо строку оплати переслати бути чинними, і до відносин сторін, на твердження відповідача, слід застосовувати частину 2 ст. 530 ЦК України, тобто строк оплати товару для відповідача настав через 7 днів після отримання вимоги. Вимогу про сплату вартості товару відповідач отримав від позивача лише 25.11.2015р., а відтак нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за заявлений період є безпідставним.

В судовому засіданні 04.07.2016р. представники сторін надали суду пояснення по суті справи.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «А Фемелі», м. Тараща Київської області (далі по тексту - ТОВ «А Фемелі») до товариства з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд», с. Крюківщина Києво-Святошинського району (далі по тексту - ТОВ «Домосвіт Трейд»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

06.12.2012р. між ТОВ «Домосвіт Трейд» (покупець) та ТОВ «А Фемелі» (постачальник) було укладено договір № 1, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари разом з усіма їх при належностями та документами, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити їх на умовах договору.

Якщо для поставлених товарів не передбачається гарантійного строку, терміну придатності, або періоду гарантійного обслуговування, постачальник гарантує належну якість, а покупець має право пред'явити претензію у зв'язку із недоліками товару протягом 2 років з дати продажу товару споживачам а (п. 3.5 договору).

Постачальник буде вважатись таким, що виконав зобов'язання поставки, якщо він поставив товар до торговельного центру покупця з усією супровідною документацією і якщо внаслідок прийняття буде встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством, умовам замовлення або договору (пункт 4.6 Договору).

Покупець оплачує товари протягом п'яти банківських днів з моменту реалізації товару через торговельний центр покупця (пункт 5.1 Договору).

Покупець має право повернути товар постачальнику, зокрема у випадку якщо товар не користується попитом у споживача, при цьому після закінчення 100 календарних днів з моменту поставки покупець протягом 3 календарних місяців здійснює розпродаж товару, за ціною, зменшеною на 30 % (20% за рахунок постачальника, 10% за рахунок покупця), і лише після цього здійснює повернення залишку товару (пункт 6.7.6 Договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013р.. а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання (пункт 12.1 Договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору позивач відповідно до видаткових накладних, копії яких залучені до матеріалів справи, а саме від 21.02.2013р. № РН-0000001 на суму 16 349,05 грн., від 10.06.2013р. № РН-0000018 на суму 12773,04 грн., від 11.07.2013р. № РН-0000025 на суму 10 229,03 грн. та від 07.08.2013р. № РН-0000026 на суму 14 594,00 грн. поставив відповідачу товар загальною вартістю 53945,12 грн., а відповідач прийняв зазначений товар без зауважень, за довіреностями на отримання матеріальних цінностей (від 21.02.2013р. №2270, від 11.07.2013р. № 3306, від 07.08.2013р. № 3573), копії яких залучені до матеріалів справи.

Відповідач отриманий від позивача товар оплатив лише частково. Крім того, протягом лютого 2014 року відповідач здійснив повернення товару позивачу за накладними на повернення на загальну суму 4 829,01 грн.

04.11.2015р. сторонами було підписано та скріплено печатками Акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого вартість отриманого відповідачем але не оплаченого товару за даними позивача становила 8001,00 грн., а за даними відповідача - 8000,00 грн. Дослідивши первинні документи, додані до матеріалів справи (накладні, банківські виписки), суд встановив, що 15.08.2013р. відповідачем позивачу було оплачено 3.180,01 грн., а не 3181,01 грн., як зазначено в акті за даними відповідача (інші дані акту звірки відповідають первинним документам), а відтак, станом на 04.11.2015р. розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 8001,00 грн.

Абзацом другим частини 1 ст. 530 ЦК України передбачено можливість визначити строк виконання зобов'язання шляхом визначення вказівки на подію, яка неминуче має настати.

Умовами договору сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється після реалізації товару покупцем споживачам через торгівельний центр протягом п'яти банківських днів з моменту реалізації.

У відповіді на претензію від 26.11.2015р. № 1089 (копія залучена до матеріалів справи) відповідач посилається на наявність нереалізованого товару позивача та твердить, що строк оплати такого товару для відповідача не настав.

Разом із тим, відповідач після отримання претензії сплатив позивачу 3000,00 грн. (платіжними дорученнями від 29.01.2016р. на суму 1000,00 грн., від 01.02.2016р. на суму 1000,00 грн. та від 09.02.2016р. на суму 1000,00 грн.), про що свідчать залучені до матеріалів справи банківські виписки.

Відповідач посилається на наявність нереалізованого товару позивача також у запереченнях на позовну заяву. Разом із тим жодних доказів наявності у магазинах відповідача нереалізованого товару позивача представник не надає , а відповідно до ст. 32 ГПК України кожна сторона має довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Крім того, обов'язок доведення відсутності вини у порушенні зобов'язання частина 2 ст. 614 ЦК України покладає саме на сторону, яка порушила зобов'язання.

Суд зазначає, що реалізація товару, придбаного у відповідача, кінцевому споживачу, не є подією, що неминуче має настати. Товар може не бути реалізовано до завершення терміну придатності, або взагалі не бути реалізовано, пошкоджено, втрачено і зазначене не залежить від волі сторін договору.

Згідно до ст. 212 ЦК України особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Сторонами не встановлено механізму визначення факту та обсягу реалізації товару та інвентаризації нереалізованих залишків. Фактично в договорі визначена можливість покупцю в односторонньому порядку ухилятися від оплати отриманого товару, без відповідних прав постачальника, без передбачення жодних механізмів впливу на противагу, що суперечить загальним принципам цивільного обороту та обов'язковості господарських зобов'язань.

Позивач звертався до відповідача з вимогою від 14.01.2016р., у якій вимагав проведення двосторонньої ревізії з метою виявлення нереалізованого товару, дату якої позивач пропонував визначити протягом 5 днів з дати отримання даного листа.

Як свідчить копія повідомлення про вручення, відповідач отримав зазначену вимогу 22.01.2016р. Доказів того, що відповідач надав відповідь на вказану вимогу, задовольнив законні вимоги постачальника про проведення ревізії, або надав належні докази наявності нереалізованого товару, суду не подано.

Враховуючи, вищевикладене, суд дійшов висновку, що в порядку частини 3 ст. 212 ЦК України строк оплати отриманого від позивача товару для відповідача є таким, що настав 27.01.2016р.

Позивач просить стягнути з відповідача 465,64 грн. 3% річних та 5 165,40 грн. інфляційних втрат (за період з 08.05.2014р. по 13.06.2016р.).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Положеннями частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

оплаченоОсновний борг, грн. Період прострочення 3% річних, грн. Інфляційні втрати, грн. сальдо на 01.11.15 8001,00 28.01.16 0,66 Платіжне доручення від 29.01.16 1000,00 7001,00 29.01 - 31.01.16 1,73 Платіжне доручення від 01.02.16 1000,00 6001,00 01.02 - 08.02.16 3,95 Платіжне доручення від 09.02.16 1000,00 5001,00 09.02 - 13.06.16 51,79 211,09 5001,00 58,13 211,09 судом встановлено, що станом на 13.06.2016р. з відповідача на користь позивача належать до стягнення 5001,00 грн. основного боргу, 58,13 грн. 3% річних та 211,09 грн. інфляційних втрат.

Позивачем заявлено до стягнення 5000,00 грн. основного боргу, суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, за таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу належить до задоволення в заявленій сумі. Вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат належать до задоволення частково.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, та приймає рішення про стягнення з відповідача 5000,00 грн. основного боргу, 58,13 грн. процентів річних та 211,09 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору в мінімальному визначеному законом розмірі 1378,00 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «А Фемелі» задовольнити частково .

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» (08136, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Крюківщина, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд.1, ідентифікаційний код 37756470)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «А Фемелі» (09500, Київська обл., смт. Тараща, вул. Видна, буд.40, ідентифікаційний код 37483535)

5000,00 грн . (п'ять тисяч гривень нуль копійок) основного боргу,

58,13 грн. (п'ятдесят вісім гривень тринадцять копійок) процентів річних;

211,09 грн. (двісті одинадцять гривень дев'ять копійок) інфляційних втрат,

1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 06.07.2016р.

Суддя О.В. Конюх