Ухвала

від 06.07.2016 по справі 826/2617/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Справа № 826/2617/16

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мамчура Я.С.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Механіка» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Механіка» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Механіка» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2016 р. № 492615131 в частині визначення грошових зобов'язань в розмірі 252249,00 грн. - за основним платежем і 322464,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0001521304 - у повному обсязі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Механіка» (далі - ТОВ «АТ Механіка») є юридичною особою та перебуває на податковому обліку ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.

ГУ ДФС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «АТ Механіка» (код ЄДРПОУ 23721759) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт від 21.01.2016 р. № 14/26-15-13-01-04.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення показників у рядку 06.1 декларацій «Адміністративні витрати» у розмірі 320743,00 грн., у тому числі за 2012 рік - 30780,00 грн., за 2013 рік - 121830,00 грн., за 2014 рік - 168134,00 грн., завищено показники у рядку 05.1 декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» у розмірі 1033410,00 грн., у тому числі за 2012 рік - 82186,00 грн., за 2013 рік - 389355,00 грн., за 2014 рік - 561869,00 грн.

Такі висновки податкового органу обґрунтовані тим, що позивачем порушено порядок складання транспортних документів, передбачений Інструкцією про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженою наказом Держкомстату України від 17.02.1998 р. № 74, наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №488/346, а тому витрати позивача на пально-мастильні матеріали не підтверджуються належними первинними документами.

Крім того, у вищезазначеному акті перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ «АТ Механіка» п. 2.8 глави 2, п.п. 3.4, 3.5 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, що призвело до перевищення ліміту в касі.

Висновки акту перевірки в цій частині обґрунтовані тим, що видача готівки з каси позивача не підтверджується підписами одержувача, а тому ці кошти залишились в касі, що й призвело до перевищення ліміту залишку готівки.

На підставі та на виконання цього акту перевірки та за результатами адміністративного досудового оскарження його висновків відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 05.02.2016 р.:

1) № 492615131, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1037608,00 грн. - за основним платежем та у розмірі 518804,00 грн. - за штрафами (фінансовими) санкціями (штрафами);

2) №0001521304, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 85826,92 грн.

Позивач, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями від 05.02.2016 р. № 492615131 в частині визначення йому грошових зобов'язань в розмірі 252249,00 грн. - за основним платежем і 322464,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0001521304 - у повному обсязі, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено законодавчо встановлені вимоги до складання первинної транспортної документації, тому його витрати є непідтвердженими і, відповідно, завищеними, а також з того, що видача готівки з каси не підтверджена підписами її одержувачів, тобто такі кошти залишились в касі, що свідчить про перевищення ліміту.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 (далі - Наказ № 488/346), Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 (далі - Положення № 637), Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» (далі - Постанова № 207), Інструкцією про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 17.02.1998 р. № 74, яка була чинною до 16.04.2013 р. (далі - Інструкція № 74).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У п.44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1 Постанови № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно-транспортна накладна; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

У п.п. 1.1, 1.3, 2.1 Інструкції № 74, яка була чинною до 16.04.2013 р., передбачено, що при виконанні службових поїздок, а також для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів. Виконання положень Інструкції обов'язкове для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності.

Подорожній лист службового легкового автомобіля типової форми N 3 є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг.

Перевізники, які експлуатують службові легкові автомобілі - власні або орендовані (без водія), зобов'язані при випуску автомобіля з гаража видати водієві оформлений відповідно до вимог даної Інструкції подорожній лист службового легкового автомобіля типової форми N 3. Застосування будь-яких інших форм подорожніх листів, для обліку роботи службових легкових автомобілів не допускається.

Подорожній лист службового автомобіля оформлюється тільки на один робочий день (зміну) і видається за умови здачі водієм подорожнього листа за ф. попередній день роботи. На більший строк подорожній лист видається у випадках транспортного обслуговування у міжміському сполученні понад одну добу відповідно до наказу чи розпорядження перевізника. Видача подорожнього листа реєструється у диспетчерському журналі за такими реквізитами: дата видачі, номер подорожнього листа, прізвище та ініціали водія, його підпис при одержанні подорожнього листа, дата повернення подорожнього листа, підпис відповідальної особи.

Наказом №488/346 затверджено три типові форми подорожнього листа автомобіля: типова форма №1 (міжнародна) - подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні; типова форма №2 (що діє у межах України) - подорожній лист вантажного автомобіля; типова форма №3 - подорожній лист службового легкового автомобіля.

Згідно з п. 2 Наказу № 488/346 визнано обов'язковим застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Згідно з п. 2.8 розділу 2, п.п. 3.4, 3.5 глави 3 Положення № 637 підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями.

У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що одним з основних критеріїв для визначення правомірності нарахування платником податків його податкових зобов'язань з податку на прибуток є правильність вирахування ним суми витрат за відповідний період, які мають підтверджуватися відповідними первинними документами, складеними з дотриманням вимог Закону № 996-XIV.

Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що до складу адміністративних витрат у рядку 06.1 декларацій, складених за період з 2012 року по 2014 рік, ТОВ «АТ Механіка», зокрема були включені витрати на паливно-мастильні матеріали, понесені товариством у зв'язку з використанням вантажних та легкових автотранспортних засобів при здійснені його господарської діяльності.

Зазначені витрати були обчислені позивачем на підставі наступних первинних документів: накладених на переміщення товару, видаткових накладених /Т.4 а.с.80-131/, подорожніх та маршрутних листів /Т.1 а.с.143-260, Т.2 а.с.1-250, Т.3 а.с. 1-176/ та актів списання пально-мастильних матеріалів товариства /Т.4 а.с.2-79/.

Разом з тим, проаналізувавши зміст зазначених первинних документів, апеляційний суд встановив, що дійсно в них зафіксовані відомості про маршрути, виконані транспортними засобами позивача, пробіг автомобілів та загальна кількість витраченого пального, однак, жодним із зазначених первинних документів не підтверджуються ані щоденні витрати позивача на паливно-мастильні матеріали, ані факт здійснення даних маршрутів саме з господарською метою, зокрема у процесі виконання товариством його зобов'язань перед контрагентами.

Більш того, зазначені транспортні документи, а саме подорожні листи, виписані у період з 01.10.2012 р. по 16.04.2013 р., не відповідають вимогам чинного на той час транспортного законодавства, а саме Інструкції № 74, оскільки складені не на кожен день окремо, як таке передбачено пунктом 2.1 вказаного акту, а помісячно; подорожні листи за період з 17.04.2013 р. по 31.12.2014 р. не відповідають вимогам наказу № 488/346.

При цьому, виходячи зі ст. 70 КАС України, певні обставини мають підтверджуватися певними доказами, а тому, оскільки спірний показник податкової звітності позивача сформований ним як витрати на паливно-мастильні матеріали, то первісне значення для їх підтвердження мають саме первинні транспортні документи, відомості по яким повинні вторинно підтверджуватися іншими первинними та бухгалтерськими документами.

Враховуючи вищевикладені обставини та докази у їх сукупності, у відповідності до ст. 86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо завищення позивачем показників у рядку 06.1 декларацій «Адміністративні витрати» та, перевіривши, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.02.2016 р. № 492615131 в частині визначення грошових зобов'язань в розмірі 252249,00 грн. - за основним платежем і 322464,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, вважає, що воно прийнято відповідачем обґрунтовано, розсудливо, на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством.

Перевіряючи правильність оскаржуваного рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, з вищевикладених правових норм вбачається, що факт видачі готівки з каси підприємства повинен підтверджуватися підписом її одержувача і лише за таких умов суми виданої готівки підлягають виведенню з каси і врахуванню при визначенні залишку коштів у касі, у відповідності до встановленого на підприємстві ліміту.

Разом з тим, як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у відомостях ТОВ «АТ Механіка» на виплату грошей відсутні підписи деяких одержувачів /Т.3 а.с. 211-212/, а отже й відсутні достатні та необхідні правові підстави вважати, що такі кошти були видані і ліміт каси дотримано.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що висновки податкового органу про перевищення позивачем ліміту каси через відсутність належних первинних документів, підтверджуючих факт видачі готівки, є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.02.2016 р. № 0001521304 прийнято ним на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених законодавством.

Доводи апелянта про те, що факт видачі готівки з каси підприємства підтверджується письмовими поясненнями усіх співробітників, підписи яких відсутні, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки Положенням № 637, зокрема главою 3, чітко визначено обов'язкові первинні документи і вимоги до них, дотримання яких є правовою підставою для виведення готівки з каси і, відповідно, вирахуванню таких сум при визначенні ліміту каси. При цьому, певні обставини мають підтверджуватися певними доказами і пояснення співробітників, у розумінні ст. 70 КАС України, в даному випадку такими доказами не є, тож до уваги колегією суддів не приймаються.

Посилання апелянта на те, що відповідачем було неправильно визначено штрафні санкції у розмірі 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки пунктом 1 Указу Президента України від 12.06.1995 р. № 436/95 чітко визначено, що за перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день. Крім того, пунктом 123.1 статті 123 ПК України передбачено накладення на платника податків штрафу в розмірі 50 % сум нарахованого податкового зобов'язання при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання, бюджетного відшкодування, а як вбачається з матеріалів справи, таке правопорушення мало місце у 2012, 2013, 2014 роках, тобто неодноразово.

Доводи апелянта про те, що правильність декларування ним витрат на паливно-мастильні матеріали підтверджується постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2016 року у справі № 826/17401/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом судового розгляду у вказаній справі були інші правовідносини і такі первинні документи, як подорожні та маршрутні листи за період 2012-2014 роки, судом не досліджувались.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх і необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Механіка» підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Механіка» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 07 липня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Мамчур Я.С