Рішення

від 06.07.2016 по справі 904/5058/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.16р. Справа № 904/5058/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-холдінг Інсталятор" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за виконані роботи згідно договору № 1140 від 11.12.2012 у загальному розмірі 206 033 грн. 51 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 15/06-16 від 15.06.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті-холдінг Інсталятор" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 1140 від 11.12.2012 у загальному розмірі 206 033 грн. 51 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 60 411 грн. 55 коп. - основний борг;

- 130 285 грн. 85 коп. - інфляційні втрати;

- 15 336 грн. 11 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 1140 від 11.12.2012 в частині повної та своєчасної оплати виконаної позивачем роботи по монтажу системи відеонагляду КПП-1 та КПП-2, що була прийнята відповідачем відповідно до акту здачі-приймання робіт № 092601 від 26.09.2013, але не оплачена у повному обсязі, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 60 411 грн. 55 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2013 року по травень 2016 року у сумі 130 285 грн. 85 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.11.2013 по 14.06.2016 у сумі 15 336 грн. 11 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 06.07.2016.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 39664/16 від 23.06.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 16.06.2016 додаткові докази.

Вимоги ухвали суду від 16.06.2016 позивачем були виконані у повному обсязі.

У судове засідання 06.07.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 41494/16 від 05.07.2016), яке мотивоване неможливістю прибути у судове засіданні його представника, у зв'язку з перебуванням у щорічній відпустці з 01.07.2016 по 14.07.2016, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена .

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, позивач зазначає, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи.

Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом майже трьох років не погасив існуючу заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.06.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2016 була отримана відповідачем 21.06.2016 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930001560400 (5320003494902). При цьому, протягом 15 днів з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача суду не надано .

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 16.06.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.07.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 11.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті-холдінг Інсталятор" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір № 1140 (далі - договір, а.с.14-17), за яким виконавець на свій ризик зобов'язався виконати роботу за завданням замовника з використанням обладнання та матеріалів виконавця, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити роботу, виконану в межах та на умовах договору (пункт 1.1. договору).

До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Календарний план, додаток № 2 - Специфікацію матеріалів та робіт по організації системи відеонагляду, додаток № 3 - Протокол узгодження договірної ціни та додаток 4 - Технічне завдання на монтаж системи відеонагляду (а.с.18-25).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками та діє до 01.05.2013. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від повного виконання своїх зобов'язань за договором, а також від сплати можливих штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1140-д/1 від 30.04.2013 до договору, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 9.1. договору та викласти його в такій редакції: "Даний договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками. Договір діє з моменту підписання та до 31.12.2013. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від повного виконання своїх зобов'язань за договором, а також від сплати можливих штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору.".

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У розділі 1 договору сторони визначили предмет договору та вимоги замовника до нього, а саме: робота, що виконується виконавцем - монтаж системи відеонагляду КПП-1 та КПП-2 ТОВ "ОСОБА_1 Тьюб". Роботи виконуються виконавцем у відповідності до Технічного завдання (додаток № 4) та Специфікації (додаток № 2) згідно з Календарним планом (додаток № 1).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у пункті 2.1. договору сторони погодили, що ціна договору складає 800 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 133 333 грн. 33 коп. Ціна тверда та зміні під час дії договору не підлягає.

У розділі 3 договору сторони визначили, зокрема, порядок здачі-прийняття виконаних робіт, а саме:

- остаточне приймання робіт здійснюється після проведення випробування обладнання на проммайданчику замовника та підписання двостороннього акту приймання-передачі виконаних робіт (пункт 3.2. договору).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору позивачем були виконані роботи з монтажу системи відеонагляду КПП-1 та КПП-2 ТОВ "ОСОБА_1 Тьюб" на суму 754 020 грн.00 коп. , що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № 092601 від 26.09.2013 (а.с.27-30).

При цьому, позивач зазначає, що у відповідності до умов договору, відповідачем було здійснено попередню оплату в сумі 382 500 грн. 00 коп., що було відображена у вказаному акті, та у зв'язку з чим в акті вказано, що до сума до сплати складає 371 520 грн. 00 коп. (754 020,00 - 382 500,00).

У пункті 2.2. договору сторони визначили, що розрахунки здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в наступному порядку:

- по факту поставки обладнання, після підписання замовником та виконавцем акта приймання-передачі обладнання та виставлення виконавцем рахунку протягом 5 робочих днів в розмірі 50% їх вартості, що складає 382 грн. 500 коп., з урахуванням ПДВ;

- після підписання замовником та виконавцем акта виконаних робіт та виставлення виконавцем рахунку протягом 45 календарних днів. Сума оплати складає 417 500 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ.

Матеріалами справи підтверджується, що у строки, визначені пунктом 2.2. договору, оплата виконаних позивачем робіт з монтажу системи відеонагляду відповідачем здійснена у повному обсязі не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 60 411 грн. 55 коп. Відповідач здійснив оплату виконаної позивачем роботи лише частково наступним чином:

- 11.03.2014 в сумі 11 108 грн. 45 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.38);

- 28.10.2014 в сумі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.32);

- 11.12.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.37);

- 12.12.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.36);

- 18.12.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.35);

- 06.01.2015 в сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.41);

- 23.01.2015 в сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.34);

- 09.04.2015 в сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.40);

- 10.04.2015 в сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.39).

Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 60 411 грн. 55 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

Судом встановлено, що роботи виконані за актом № 092601 від 26.09.2013 у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору та додатків до нього; за вартістю узгоджується із протоколом узгодження договірної ціни (не перевищує визначену у ньому та договорі вартість).

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 754 020 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом здачі-приймання робіт від 26.09.2013, який підписаний та скріплений печатками сторін.

Слід відзначити, що з вказаного акту вбачається, що він підписаний без заперечень.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище у пункті 2.2. договору сторони визначили, що роботи оплачуються частково у вигляді попередньої оплати та остаточний розрахунок проводиться після підписання замовником та виконавцем акта виконаних робіт та виставлення виконавцем рахунку протягом 45 календарних днів.

Так, в матеріалах справи наявний рахунок-фактура № СИ-0000373 від 26.09.2013 на суму 371 520 грн. 00 коп., але докази його вручення або направлення відповідачу в матеріалах справи відсутні.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.2. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на залишкову суму 60 411 грн. 55 коп. є таким, що настав 11.11.2013.

В порушення умов пункту 2.2. договору та вище вказаних положень закону, відповідачем виконані позивачем роботи у повному обсязі оплачені не були. Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт у повному обсязі суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 60 411 грн. 55 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 60 411 грн. 55 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Так, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з листопада 2013 року по травень 2016 року у сумі 130 285 грн. 85 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.11.2013 по 14.06.2016 у сумі 15 336 грн. 11 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включений місяць, в якому мав бути здійснений розрахунок (листопад 2013 року), а також заборгованість визначалась не на останнє число місяця.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- в період з 12.11.2013 по 10.03.2014 заборгованість відповідача складала 371 520 грн. 00 коп., отже інфляційні втрати за період з грудня 2013 року по лютий 2014 року складають 4 849 грн. 10 коп. ;

- в період з 11.03.2014 по 27.10.2014 заборгованість відповідача складала 360 411 грн. 55 коп., отже інфляційні втрати за період з березня 2014 року по вересень 2014 року складають 54 999 грн. 71 коп. ;

- в період з 28.10.2014 по 10.12.2014 заборгованість відповідача складала 260 411 грн. 55 коп., отже інфляційні втрати за період з жовтня 2014 року по листопад 2014 року складають 11 316 грн. 44 коп. ;

- 11.12.2014 заборгованість відповідача складала 250 411 грн. 55 коп., в період з 12.12.2014 по 17.12.2014 заборгованість відповідача складала 240 411 грн. 55 коп., в період з 18.12.2014 по 05.01.2015 заборгованість відповідача складала 230 411 грн. 55 коп., отже інфляційні втрати в грудні 2014 року складають 6 912 грн. 35 коп. ;

- в період з 06.01.2015 по 22.01.2015 заборгованість відповідача складала 180 411 грн. 55 коп., в період з 23.01.2015 по 08.04.2015 заборгованість відповідача складала 160 411 грн. 55 коп., отже інфляційні втрати за період з січня 2015 року по березень 2015 року складають 32 546 грн. 29 коп. ;

- 09.04.2015 заборгованість відповідача складала 110 411 грн. 55 коп., в період з 10.04.2015 по 14.06.2016 заборгованість відповідача складає 60 411 грн. 55 коп., отже інфляційні втрати за період з квітня 2015 року по травень 2016 року складають 15 276 грн. 10 коп., а всього 125 899 грн. 99 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 125 899 грн. 99 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що періоди прострочення, визначені позивачем вірно, в період з 11.03.2014 по 09.04.2015 розрахунок здійснено правильно, але в період з 12.11.2013 по 10.03.2014 та з 10.04.2015 по 14.06.2016 арифметично невірно розраховані 3% річних, отже в цій частині розрахунок визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- в період з 12.11.2013 по 10.03.2014 заборгованість відповідача складала 371 520 грн. 00 коп., отже 3% річних в цей період складають 3 633 грн. 77 коп. ;

- в період з 11.03.2014 по 27.10.2014 заборгованість відповідача складала 360 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 6 842 грн. 88 коп. ;

- в період з 28.10.2014 по 10.12.2014 заборгованість відповідача складала 260 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 941 грн. 76 коп. ;

- 11.12.2014 заборгованість відповідача складала 250 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 20 грн. 58 коп. ;

- в період з 12.12.2014 по 17.12.2014 заборгованість відповідача складала 240 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 118 грн. 56 коп. ;

- в період з 18.12.2014 по 05.01.2015 заборгованість відповідача складала 230 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 359 грн. 82 коп. ;

- в період з 06.01.2015 по 22.01.2015 заборгованість відповідача складала 180 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 252 грн. 08 коп. ;

- в період з 23.01.2015 по 08.04.2015 заборгованість відповідача складала 160 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 1 002 грн. 02 коп. ;

- 09.04.2015 заборгованість відповідача складала 110 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 9 грн. 08 коп. ;

- в період з 10.04.2015 по 14.06.2016 заборгованість відповідача складає 60 411 грн. 55 коп., отже 3% річних в цей період складають 2 142 грн. 77 коп., а всього 15 323 грн. 32 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 15 323 грн. 32 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56; ідентифікаційний код 35537363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-холдінг Інсталятор" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Володарського, будинок 18; ідентифікаційний код 35496150) - 60 411 грн. 55 коп. основного боргу, 125 899 грн. 99 коп. - інфляційних втрат, 15 323 грн. 32 коп. - 3% річних, 3 024 грн. 52 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.07.2016.

Суддя ОСОБА_3