Рішення

від 04.07.2016 по справі 910/10092/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016Справа №910/10092/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова

компанія «Нова Лайт»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко - Монтаж»

про стягнення 70 470,98 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Самойленко А.О. - по дов. №б/н від 17.03.2016р.

Від відповідача не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко - Монтаж" про стягнення 37 335,00 грн.. заборгованості за отриманий товар, у тому числі: 30 520,914 грн. інфляційних втрат та 2 614,47 грн. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 37 335,00 грн., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань позивачем нараховано 30 520,914 грн. інфляційних втрат та 2 614,47 грн. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2016 порушено провадження у справі № 910/10092/16, розгляд справи призначено на 04.07.2016.

У судове засідання, призначене на 04.07.2016, з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, оскільки ухвалу суду представник відповідача отримав 13.06.2016р.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"

розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 04.07.2016 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні 04.07.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані позивачем докази та заслухавши в засіданні пояснення представника позивача сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що позивачем на замовлення відповідача було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму загальну суму 41 384,62 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними № 6616 від 04.10.2013 на суму 5 405,64 грн., № 6705 від 07.10.2013 на суму 1097,99 грн., № 6779 від 09.10.2013 на суму 3 466,08грн., № 6906 від 14.10.2013 на суму 287,55 грн.., № 6617 від 04.10.2013 на суму 20 507,75 грн., № 6708 від 07.10.2013 на суму 1 341,14 грн.,, № 6780 від 09.10.2013 на суму 4 621,44 грн., № 6907 від 14.10.2013 на суму 110,01 грн.. № 8756 від 11.12.2013 на суму 4 547,02 грн., (належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи).

Повноваження представника відповідача на отримання поставленого позивачем товару підтверджується належним чином оформленими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 14 від 10.10.2013, № 20 від 06.12.2013.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Норми статті 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те що іншого строку оплати сторони не визначили.

Вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13 (№ 3-78гс14) та від 30.09.2014 у справі № 927/1232/13 ( № 3- 121гс14).

Статтею 111 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, видані позивачем видаткові накладні містять пропозицію (оферту) на укладення договору, а фактичне прийняття відповідачем товару свідчить про прийняття цієї пропозиції. Підписання накладних сторонами свідчить про погодження істотних умов договору, зокрема, предмету договору, суми та строку оплати за товар.

Судом встановлено, що відповідач в порушення норм чинного законодавства належним чином не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар у розмірі 36 837,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманих від позивача послуг на дану суму.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем, вимоги позивача про стягнення з відповідача 37 335,00 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 36 837,60 грн. В частині стягнення основного боргу в сумі 498, 00 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки видаткова накладна №67 від 13.01.2014р., на отримання товару, підписана представником відповідача, але не скріплена печаткою. Крім того, у позивача відсутня довіреність відповідача на отримання товару на суму 498, 00 грн..

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 30 520,91 грн. інфляційних втрат та 2 614,47 грн. - 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено, що вони проведені з урахуванням накладною на суму 498, 00 грн. що є невірним. їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 520,91 грн. інфляційних втрат та 2 614,47 грн. - 3 % річних підлягають задоволенню частково в сумі 30 119, 52 грн. та 2 583,28 грн. відповідно.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко -Монтаж" (03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, 30-А, оф.3, ідентифікаційний код 35982324) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт" (02660, м. Київ, пр-т. Визволителів, буд. 6, кв. 1, ідентифікаційний код 37035128) заборгованість у розмірі 36 837 (тридцять шість тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 30 119 (тридцять тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 52 коп., 3 % річних у розмірі 2 583 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят три) грн. 28 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 359 (одну тисячу триста пятдесят дев'ять) грн. 81 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 07.07.2016р.

Суддя Т.Ю.Трофименко