Рішення

від 29.06.2016 по справі 910/8053/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2016Справа №910/8053/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Троїцька»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОМ МЕНЕДЖМЕНТ»

про стягнення 216 113,25 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Дятловська Н.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Троїцька» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОМ МЕНЕДЖМЕНТ» про стягнення 216 113,25 грн. за договором № ТЦ/03-14 від 02.01.2014 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, з яких: основна заборгованість становить - 89 375,98 грн., пеня - 66 563,75 грн., 3% річних - 4 581,66 грн., інфляційні втрати - 55 591,86 грн. та судові витрати по справі. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2016р. порушено провадження у справі № 910/8053/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.05.2016р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

26.05.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Троїцька» подало заяву про зменшення розміру позовних вимог по справі № 910/8053/16 в якій просило припинити господарське провадження в частині стягнення з ТОВ «ГРОМ МЕНЕДЖМЕНТ» пені у сумі 66 563,75 грн., стягнути з ТОВ «ГРОМ МЕНЕДЖМЕНТ» за договором № ТЦ/03-14 від 02.01.2014 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території основної заборгованості - 89 375,98 грн., 3% річних - 7 431,44 грн., інфляційних втрат - 55 591,86 грн. та судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Проаналізувавши зміст поданої заяви, суд дійшов висновку, що вона не суперечить ч. 3 ст. 22 ГПК України, оскільки позивач не відмовився від суми пені, а розмір інфляційних витрат та 3% річних збільшився. Така заява розцінюється судом як збільшення позовних вимог, тож спір у справі вирішується виходячи з нової ціни позову, а саме - 152 399,28грн, яка складається з дебіторської заборгованості за договором № ТЦ/03/14 від 02.012014 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території в сумі - 89 375,98грн; 3% річних в сумі - 7 431,44грн та сум інфляційних нарахувань в сумі - 55 591,86 грн.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77, 86 ГПК України.

В судовому засіданні 29.06.2016 року представник позивача підтримав заявлений позов у відповідності до заяви в порядку ч. 3 ст. 22 ГПК України.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвала суду направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адреси відповідача, однак повернена до суду за закінченням терміну зберігання.

Між тим, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 29.06.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Троїцька» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОМ МЕНЕДЖМЕНТ» укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території № ТЦ/03-14, за умовами якого позивач (УПРАВИТЕЛЬ), що має статус управителя споживчу, надає відповідачу послуги зазначені ц п. 2.1, 2.2, 2.3 цього договору щодо обслуговування приміщень, допоміжних приміщень та прибудинкової території нежитлового будинку, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72. Відповідач є орендарем приміщення на 4-му поверсі загальною площею 312,90 кв. м., та відповідно споживачем вищевказаних послуг. Відповідач зобов'язався приймати дані послуги та сплачувати надані послуги на умовах цього Договору.

Згідно з п. 2.1 договору управитель зобов'язався забезпечити надання споживачу певних послуг:

Згідно п. 2.2 договору управитель також зобов'язався забезпечити надання споживачу певних комунальних послуг:

Згідно п. 2.3 договору послуги, вказані у пунктах 2.1, 2.2 цього договору, надаються шляхом укладення відповідних договорів із організаціями, які мають ліцензію (дозвіл) на здійснення відповідної діяльності, а споживач зобов'язується сплачувати за надані послуги згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість зазначених у пункті 2.1 цього договору послуг визначається відповідно до тарифів, встановлених Управителем та обчислюється пропорційно до площі приміщення споживача. Розрахунок тарифів та їх складові на кожну з зазначених у пункті 2.1 цього договору послуг вказано у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Загальна сума 41.39грн. в т.ч. ПДВ 6.90 грн. за 1 кв.м. за місяць.

Відповідно до п. 3.3 договору вартість зазначених у п. 2.2 цього договору послуг визначається відповідно до тарифів, встановлених виробниками та/або постачальниками таких послуг.

Відповідно до п. 3.5 договору споживач зобов'язується оплачувати роботи та послуги, вказані у пункті 2.1 цього Договору у відповідності до умов цього договору не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця шляхом банківського переказу на рахунок управителя.

Відповідно до п. 3.6 договору споживач зобов'язується оплачувати роботи та послуги, вказані у пункті 2.2 цього договору у відповідності до умов цього договору не пізніше 5 (п'яти) днів з моменту отримання відповідного рахунку виробника та/або постачальника таких послуг.

Відповідно до п. 2.7 договору у випадку несплати споживачем наданих послуг протягом більш ніж 1 (одного) місяця, управитель має право припинити надання споживачу послуг, передбачених пунктами 2.1, 2.2 та 2.3 цього договору та стягнути суму несплачених послуг у судовому порядку.

Відповідно до п. 8.1 договору строк дії даного договору визначено з 02 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року.

Відповідно до п. 8.2 договору закінчення строку дії договору не може бути підставою для невиконання зобов'язань, що мали бути виконані сторонами у період дії договору, але виконання яких було прострочено сторонами.

Відповідно до додатку № 1 до договору № ТЦ/03-14 від 02.0.2014 року визначено вартість за кожну надану послугу пов'язану з витратами на утримання будинку та прибудинкової території (для торгових приміщень).

Як вбачається з матеріалів справи, з 03.01.2014 року до 30.06.2014 року позивач надав обумовлені договором послуги на загальну суму 119915,14 грн., що підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг, підписаними сторонами за вищевказаний період, які містяться в матеріалах справи.

Рахунки для оплати, а саме: №195 від 02.01.2014р., № 1159 від 01.02.2014р., №1703 від 01.03.2014р., № 2443 від 01.04.2014р., № 3170 від 05.05.2014р., № 3894 від 02.06.2014р., №4098 від 16.06.2014р., № 4118 від 30.06.2014р, № 4835 від 10.07.2014р. були виставлені позивачем та надані разом з актами наданих послуг відповідачу для оплати.

Проте, відповідачем було сплачено лише частину вартості наданих послуг, в сумі 30 539,16 грн., що підтверджується наявними у справі первинними фінансовими документами.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звіряння взаєморозрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Троїцька» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОМ МЕНЕДЖМЕНТ» станом на 10.07.2014 року, підписаний та скріплений печатками сторін, згідно з якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 89375,98грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням забов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом забов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, правом надання відзиву не скористався, доказів належного виконання зобов'язань за договором № ТЦ/03-14 від 02.01.2014р. щодо оплати наданих послуг не надав, заперечень щодо отримання таких послуг не навів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № ТЦ/03-14 від 02.01.2014р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з 03.01.2014 року до 30.06.2014 року у розмірі 89 375,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки договором № № ТЦ/03-14 від 02.01.2014 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території не передбачено стягнення пені за невиконання або неналежне виконання умов договору, суд вважає, що позовні вимоги в частині не обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3 % річних в розмірі -7 431,44 грн. та інфляційних втрат в розмірі - 55 591,86 грн..

В силу положень ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.

Згідно розрахунку позивача за загальний період з урахуванням дати виникнення заборгованості за кожний період становить 3 % річних - 7431,44 грн. та інфляційні втрати - 55591,86 грн.

Розрахунок позивача перевірено судом та встановлено, що заявлені до стягнення суми 3 % річних та інфляційні втрати перевищують розрахунок суду та розраховані арифметично не вірно.

Розрахунком суду встановлено, що загальний період з урахуванням дати виникнення заборгованості за кожний період становить 3 % річних - 4473,71 грн. та інфляційні втрати - 55556,41 грн.

Підсумовуючи вищевикладене виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Троїцька» задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОМ МЕНЕДЖМЕНТ» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72-А, код ЄДРПОУ 33302817), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Троїцька» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, код ЄДРПОУ 23711028) заборгованість у розмірі 89375,98 (вісімдесят дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять грн. 98 коп.) грн., 4 473,71 (чотири тисячі чотириста сімдесят три грн. 71 коп.) грн. - 3 % річних, 55 556,41 (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн. 41 коп.) грн. - інфляційних втрат та 2241,10 (дві тисячі двісті сорок одна грн. 10 коп.) грн. - судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 04.07. 2016 р.

Суддя Пригунова А.Б.