Ухвала

від 05.07.2016 по справі 910/4313/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"05" липня 2016 р. Справа №910/4313/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шипка В.В.

суддів: Остапенка О.М.

Пантелієнка В.О.

при секретарі Савон Т.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

на постанову господарського суду м. Києва від 13.04.2016р.

у справі № 910/4313/16 (суддя Яковенко А.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленджерс"

про банкрутство

за участю представників:

від апелянта: не з»явились

від заявника/боржника: Шиман Є.О. - посвід. № НОМЕР_1 від 27.11.2015р.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленджерс" звернулося до суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у зв'язку з виявленням в ході ліквідаційної процедури кредиторської заборгованості, активи для погашення якої відсутні.

Постановою господарського суду м. Києва від 13.04.2016р. у справі № 910/4313/16 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Ленджерс" (04074, м. Київ, вул.Вишгородська.4, код ЄДРПОУ 38900600). Відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії Шимана Євгена Олександровича. Підприємницьку діяльність банкрута завершено та інше.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить постанову господарського суду м. Києва від 13.04.2016р. скасувати та припинити провадження у справі № 910/4313/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було прийнято до провадження і розгляд справи призначено на 05.07.2016р.

Через відділ документального забезпечення київського апеляційного господарського суду 21.06.2016р. представником ТОВ «Ленджерс» був поданий відзив на апеляційну скаргу в якому просить суд постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Протоколом автоматичної зміни колегії суддів від 05.07.2016р. було внесено зміни до складу колегії суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016р. апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було прийнято до провадження.

Встановлено, що в судове засідання 05.07.2016р. представник апелянта не з»явився, причини неявки суду не повідомив. Хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутності представника апелянта.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника ТОВ «Ленджерс» дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої постанови норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діяла з 19.01.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Частиною 2 статті 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Згідно зі ст. ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2016 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленджерс" звернулося до суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у зв'язку з виявленням в ході ліквідаційної процедури кредиторської заборгованості, активи для погашення якої відсутні.

Постановою господарського суду м. Києва від 13.04.2016р. у справі № 910/4313/16 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Ленджерс" (04074, м. Київ, вул.Вишгородська.4, код ЄДРПОУ 38900600). Відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії Шимана Євгена Олександровича. Підприємницьку діяльність банкрута завершено та інше.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 95 Закону, особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.

Нормами ст. 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до ст. 1 Закону, учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Як встановлено статтею 1 Закону, сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут).

Цією статтею також визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Особливості та порядок заявлення кредиторами претензій до боржника, що ліквідується в порядку ст. 95 Закону, визначені положеннями ч. 3 ст. 95 Закону, які передбачають, що кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.

Отже, у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником (в порядку ст. 95 Закону ), особа може набути статусу кредитора - сторони у справі про банкрутство, лише після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника.

У зв'язку з наведеним, органи державної податкової служби та інші державні органи є кредиторами неплатоспроможних боржників, якщо вони мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, що узгоджується з нормою ч. 1 ст. 210 Господарського кодексу України. Однак, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зауважити на тому, що орган податкової служби вправі був звернутися до ліквідатора боржника та провести позапланову перевірку його господарської діяльності, а у випадку відмови ліквідатора, як керівника боржника, надати можливість перевірки суб'єкта господарювання, орган податкової служби був вправі оскаржити дії ліквідатора до суду у справі про банкрутство.

В матеріалах справи не міститься доказів звернення податкового органу до суду першої інстанції з заявою про визнання кредиторських вимог у даній справі, а також відсутня наявність порушення прав апелянта на здійснення податкової перевірки боржника платника податків.

Таким чином, скаржник - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві не набула статусу ані кредитора у справі, ані учасника провадження у даній справі.

Крім того, апелянт не надав жодних та допустимих доказів про перебування боржника на податковому обліку у Головному управління ДФС України у м. Києві.

В апеляційній скарзі апелянт жодним чином не посилається на наявність у боржника заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), відповідно, будь-яких майнових (грошових) претензій до боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові). Окрім цього, в скарзі відсутнє посилання на будь-які докази, з їх наданням, що підтверджують такі вимоги.

Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства, судовою колегією встановлено, що Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві не зверталося до суду із кредиторськими вимогами до боржника, у своїй апеляційній скарзі, також, не вказує про існування у боржника податкової заборгованості. Крім того, про початок самоліквідації та порушення справи про банкрутство апелянт був завчасно та в установленому порядку повідомлений, скарг на дії ліквідатора від учасників процесу та, безпосередньо, від податкової інспекції до суду не надходило. Доказів того, що господарський суд першої інстанції при прийнятті оскарженого судового акту вирішив питання про права та обов'язки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, останнім також не надано.

Отже, право, визначене у ст. 91 ГПК України, на подання апеляційної скарги на оскаржувану постанову місцевого господарського суду, у даному випадку, у податкового органу було відсутнє.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 № 7, з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про перегляд судових рішень в апеляційному порядку господарським судам України роз'яснено, що, у разі помилкового порушення апеляційного провадження, зокрема за апеляційною скаргою поданою особою, яка не мала права її подавати, господарський суд апеляційної інстанції припиняє таке провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) та залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п. 5-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 № 7 у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на вищевикладене, на те, що Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві не набуло статусу учасника провадження у даній справі про банкрутство, права апелянта оскаржуваною постановою не порушені, питання про права і обов'язки апелянта стосовно сторін у справі судом першої інстанції в даному випадку не вирішувались, апелянт не має права на оскарження прийнятої судом першої інстанції постанови від 13.04.2016р. у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві має бути припинено.

Керуючись ст. ст. 4-1, 4-7, 32-34, 43, п. 1 ч. 1 ст. 80, 86, 99 ГПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Припинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з перегляду постанови господарського суду м. Києва від 13.04.2016р. у справі № 910/4313/16.

2. Матеріали справи № 910/4313/16 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.В. Шипко

Судді О.М. Остапенко

В.О. Пантелієнко