Постанова

від 05.07.2016 по справі 917/1536/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р. Справа № 917/1536/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Арзуманян В.А., за довіреністю від 05.10.2015р;

третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Міралюкс", м. Полтава (вх.1280П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2016р.

у справі №917/1536/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", м. Київ

до відповідача Приватного підприємства "Міралюкс", м. Полтава

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, м. Полтава

про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м. шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (код ЄДРПОУ 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ, в рахунок погашення заборгованості в сумі 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок за Договором кредиту №16-КР від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн. та відповідно до Іпотечного договору від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та Приватним підприємством "Міралюкс" (код ЄДРПОУ 30152196); визнання за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (код ЄДРПОУ 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.04.2016р. у справі №917/1536/15 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено; звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м. шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" ( ідентифікаційний код 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ, в рахунок погашення заборгованості в сумі 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок за Договором кредиту №16-КР від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн. та відповідно до Іпотечного договору від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та Приватним підприємством "Міралюкс" (ідентифікаційний код 30152196); визнано за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (ідентифікаційний код 09322299) право власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ; стягнуто з Приватного підприємства "Міралюкс" в доход державного бюджету України 19896,84 грн. судового збору.

Приватне підприємство "Міралюкс", м. Полтава з рішення господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2016р. у справі №917/1536/15 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, у якому просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на тяжкий фінансовий стан та те, що останній час апелянт не здійснює господарську діяльність та не отримує прибутку.

Відповідач посилається на те, що на даний час, сума основного зобов'язання не визначена рішенням суду. З позовом про стягнення з позичальника коштів позивач не звертався, з приводу основної суми боргу немає визначеної суми рішенням суду чи акту звірки між позичальником та кредитором. Як іпотекодавець, відповідач не обізнаний з її розміром, а тому не може надати будь-яких пояснень відносно її достовірності та правильності. Крім того, зазначає про те, що пеня та штраф встановлені за одне правопорушення, що не відповідає вимогам чинного законодавства України. Також, на думку відповідача, пеня нарахована за три роки, що є порушенням вимог щодо застосування позовної давності з вимог про стягнення пені, а тому в частині стягнення пені понад строки, що визначені законом, тобто більше одного календарного року, необхідно відмовити.

На думку апелянта, позивачем не надано доказів того, що він не може реалізувати своє право на отримання предмету іпотеки у власність у позасудовому порядку та провести відповідні реєстраційні дії (доказів відмови у проведенні державної реєстрації права власності за позивачем не надано).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2016р. суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 31.05.2016р. та відстрочено сплату судового збору до 31.05.2016р.

31.05.2016р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про продовження відстрочення сплати судового збору, в якому останній просить продовжити строк відстрочення сплати судового збору до закінчення розгляду справи апеляційним судом та ухвалення відповідного рішення (вх.№5530)

31.05.2016р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі будівельно - технічної експертизи, в якому останній просить призначити у справі судову будівельно - технічну експертизу, проведення якої доручити Полтавському відділенню при Харківському НДІ судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса (м. Полтава, вул. Чураївни, 1/1, 36004) та на вирішення експертів поставити питання: "Яка ринкова вартість нежитлового приміщення (магазину), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м. на момент проведення експертизи?"; на час проведення експертизи провадження у справі зупинити; обов'язок щодо оплати послуг судового експерта покласти на відповідача (вх.№5531).

Апелянт, в обґрунтування вказаного клопотання, з посиланням на приписи до ч. 5 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" та постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2014р. за №358, зазначає про те, що станом на січень 2016 року звіт про оцінку майна втратив чинність, а тому на час розгляду справи вартість предмета іпотеки не визначена.

Так, постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року за №358 "Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства" діє в іншій редакції - у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. N 146 та має назву "Деякі питання реалізації положень Податкового кодексу України щодо оцінки майна" та стосується звітів, що складені для цілей оподаткування, отже також не регулює спірні правовідносини.

Колегія суддів, розглянувши клопотання про призначення у справі будівельно - технічної експертизи дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з ч. 1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Так, згідно ч.5 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Проте, в даному випадку, звіт зроблений не у виконавчому провадженні, а тому, застосування до цих правовідносин норм Закону України "Про виконавче провадження" не є необгрунтованим.

Крім того, матеріали даної справи не містять доказів незгоди відповідача з оцінкою майна та доказів невідповідності такої оцінки дійсній вартості майна.

Також, Верховний Суд України у листі від 01.02.2015 року "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна" зазначив, що суди повинні виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" N 898-IV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана за змістом ч. 3 ст. 10, статей 11 та 60 ЦПК України довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Верховний Суд України висловив правову позицію, що початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" N 898-IV іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

В матеріалах справи міститься звіт про оцінку майна, складений 08.07.2015 року (на момент звернення позивача з позовом до суду) суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Експертна компанія "Професіонал" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду Державного майна України на виконання експертних оцінок майна та майнових прав № 14108/12 від 24.12.2012 року).

Колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом у разі спору між ним та банком щодо вартості, яку позивач зобов'язаний відшкодувати відповідачу в силу приписів статті 37 Закону України "Про іпотеку" (стосовно відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. розгляд справи відкладено на 21.06.2016р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та третьої особи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016р. розгляд справи відкладено на 05.07.2016р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та третьої особи, відстрочено термін сплати судового збору за подання апеляційної скарги до 05.07.2016р.

У судовому засіданні 05.07.2016р. представник відповідача підтримав клопотання про призначення у справі будівельно - технічної експертизи та просив задовольнити апеляційну скаргу. Крім того, просив відстрочити термін сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання 05.07.2016р. не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102218607224, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Представник третьої особи у судове засідання 05.07.2016р. не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та дату засідання суду, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102218151930, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Також, до суду повернулась копія ухвали про відкладення розгляду справи від 31.05.2016р., з довідкою працівників УДППЗ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Колегія суддів вважає, що судом було вжито всіх можливих заходів для належного повідомлення позивача та третьої особи про час та місце розгляду справи, а тому вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.07.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (банк) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (позичальник) укладено Договір кредиту № 16-КР.

Відповідно до п.1.1 договору, банк зобов'язується надати позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 100 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути банку кредит у строки/терміни, що визначені графіком - Додаток №1 до цього Договору.

Строк користування кредитом встановлюється з 14 липня 2011 року по 13 липня 2012 року (п.1.2).

Процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 20% процентів річних (п.1.3 договору)

Сторони у п.2.2 та п.2.3 договору погодили, що забезпеченням зобов'язань позичальника за цим договором є неустойка та іпотека нежитлового приміщення (магазин), який належить ПП "Міралюкс" в АДРЕСА_1. Договір іпотеки вищезазначеного майна укладається з Майновим поручителем з Банком з нотаріальним посвідченням у день укладення цього Договору. У разі ухилення Майнового поручителя від надання забезпечення, Банк має право в судовому порядку вимагати від позичальника забезпечення зобов'язань позичальника за даним договором, достроково стягнути виданий кредит та/або відмовити у наданні кредиту.

Пунктом 4.1 договору визначено, що у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або терміну сплати процентів за користування кредитами, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитами та/або процентами, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 20 (двадцяти) % від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в національній валюті України, або 15 (п'ятнадцяти) % від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в іноземній валюті.

14.07.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О.М. за реєстровим № 2932.

Згідно п. 1.2. даного договору, відповідач передав позивачу в іпотеку нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в АДРЕСА_1", загальною площею 93,8 кв.м., площа нежитлових приміщень змінилася в зв'язку з демонтажем оздоблення, знаходиться на земельній ділянці загальною площею 120 кв.м., наданої для експлуатації та обслуговування магазину, кадастровий номер 5310136400:15:008:0014, яка перебуває в користуванні відповідача на підставі договору оренди землі від 11.04.2011 року, укладеного між Полтавською міською радою та відповідачем, зареєстрованого у Виконавчому комітеті Полтавської міської ради, про що в книзі реєстрації записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 14.04.2011 року №237-П. (предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 11.09.2009 року, виданого Управлінням з питань житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради №404 від 08.09.2009 року, зареєстрованого в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.09.2009 року, в ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор від 15.09.2009 року, запис в книзі №11, номер запису 2075, реєстраційний номер 28256655, а також витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №29725412, виданого ПП "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" 19.04.2011 року. Предмет іпотеки за цим Договором передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, у тому числі тими, що не можуть бути відокремлені від Предмету іпотеки без його пошкодження або зниження його вартості (системи опалення, газо- та /або енергопостачання, водопроводу та каналізації, заповнення дверних та віконних пройм тощо).

31 липня 2012 року між банком та ПП "Міралюкс" було укладено Додатковий договір №1 до Іпотечного договору №19-3 від 14.07.2011 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О.М. за реєстровим № 3194, відповідно до п. 1 якого сторони внесли зміни до п.1.1 Іпотечного договору та виклали його в наступній редакції " 1.1. Відповідно до цього Договору забезпечується іпотекою виконання третьою особою зобов'язань за Договором кредиту. За умовами Договору кредиту третя особа, зокрема зобов'язана повернути позивачу кредит у розмірі 73 104 (сімдесят три тисячі сто чотири) гривні 92 копійки у строк до 13 липня 2013 року включно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений Договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту і цим Договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги."

31.07.2012 року між позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було укладено додатковий договір №1 до договору кредиту, відповідно до п.1 якого, було внесено зміни до п.1.1, 1.2.1, 1.3 договору кредиту та викладено їх в наступній редакції: " 1.1. Позивач зобов'язується надати Третій особі на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 73 104 (сімдесят три тисячі сто чотири) гривні 92 копійки. 1.2.1. Третя особа повертає позивачу кредит у строки/терміни, що визначені графіком (Додаток №1 до цього Договору), але не пізніше 31 липня 2013 року. 1.3.Процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 26% річних та починає діяти з 01.08.2012 року."

11.04.2014 року між банком та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було укладено Угоду про порядок виконання зобов'язань до Договору кредиту, відповідно до якої сторони узгодили наступний порядок добровільного виконання зобов'язань третьої особи за договором кредиту - третя особа визнає, що зобов'язана сплатити за договором кредиту на користь позивача станом на 10 квітня 2014 року грошову суму в загальному розмірі 73 759 (сімдесят три тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 25 копійок, яка складається з заборгованості з заборгованості за кредитом яка виникла на підставі договору кредиту в розмірі 55 072 (п'ятдесят п'ять тисяч сімдесят дві) гривні 65 копійок; пені за несвоєчасну сплату кредиту та/або нарахованих процентів за договором кредиту у розмірі 5 371 (п'ять тисяч триста сімдесят одна) гривня 64 копійки; штрафу за несвоєчасну сплату кредиту та/або нарахованих процентів за Договором кредиту у розмірі 13 314 (тринадцять тисяч триста чотирнадцять) гривень 96 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача порушено умови договору кредиту та порушено умови Угод до договору кредиту - не повернуто кредит та проценти у строки, передбачені договором кредиту та угодами до договору кредиту, через що станом на 08.07.2015 року утворилася прострочена заборгованість на загальну суму 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн.

Також, зазначає, що згідно ст. 7 Закону України "Про іпотеку", п. 4.6. Іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Окрім того, за твердженням позивача, розділом 4 Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд позивача, відповідно до цього договору або законодавства України за виконавчим написом нотаріуса, рішенням суду або шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог позивача, зокрема, пунктом 4.3.1. Іпотечного договору передбачено, що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки позивач може прийняти рішення про передачу його права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається позивачем одноосібно. Підписанням цього договору Сторони цього Договору засвідчують, що Відповідач надає Позивачу згоду на передачу права власності на Предмет іпотеки до Позивача за рішенням Позивача. Сторони цього Договору засвідчують, що достатньою підставою для реєстрації права власності Позивача на Предмет іпотеки є цей Договір та письмове рішення Позивача про набуття у власність Предмету іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надсилав на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача вимогу про усунення порушення основного зобов'язання з попередженням про намір позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості (вих. № 1104/3860 від 08.07.2015р.), відповідачу - вимогу про усунення порушення основного зобов'язання (вих.. №1104/3859 від 08.07.2015 року) з попередженням про намір позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості, яка залишені третьою особою, яка не заявляє самотсійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відповідачем без задоволення. ( а.с. 34-36, том 1).

Зазначене вище й стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив звернути стягнення на зазначений вище предмет іпотеки.

15.03.2016р. господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, на виконання вимог п. 1.1. договору кредиту позивачем було видано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача грошові кошти в розмірі 100 000 грн. 00 коп. на умовах забезпеченості кредиту, його цільового використання, строковості, повернення і платності, що підтверджується меморіальним ордером №авт/481221 від 14.07.2011 року.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Приписами статті 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Взяті на себе зобов'язання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виконала неналежним чином, допустивши порушення п. 1.1., 1.2.1., 3.4.3. договору кредиту та умови Угоди до договору кредиту - не повернуто у встановлені договором строки кредит та проценти у строки, передбачені договором кредиту та угодами до договору кредиту, внаслідок чого за третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача станом на 08.07.2015 року утворилася заборгованість на загальну суму 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн.

Згідно ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Приписами статті ст. 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України).

Пунктом 3.1.6 договору кредиту сторони погодили, що позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, встановленому відповідним іпотечним договором, у випадку неповернення (несвоєчасного повернення) кредиту та/або порушення термінів сплати процентів за користування кредитом, комісії тощо, а також у випадку невиконання або неналежного виконання третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача інших зобов'язань за цим договором.

З аналізу приписів частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у позивача, як іпотекодержателя, виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 5011-32/10471-2012 та від 11.12.2013 року у справі № 6-124цс13 та інших.

За результатом звіту про оцінку майна, складеного 08.07.2015 року (на момент звернення позивача до суду) суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Експертна компанія "Професіонал" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду Державного майна України на виконання експертних оцінок майна та майнових прав № 14108/12 від 24.12.2012 року), вартість предмету іпотеки (нежитлове приміщення за адресою Полтавська обл., АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв.м., літера Б-1, приміщення 1-8 фундамент - бетон стрічковий, стіни -цегла, перекриття - дерево, плаща забудови 126,1 кв.м., висота будівлі 1,1 метр, загальний будівельний об'єм - 404 куб.м. Функціональне призначення - магазин непродовольчої групи товарів, загальна площа активу складає 93,8 кв.м.) станом на 08.07.2015 року становить 1 234 589,00 грн., без ПДВ.

Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача доказів сплати заборгованості за кредитом та нарахованих санкцій не надали, розмір боргу ними не спростовано.

Як вбачається з Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації відповідача, зробленого місцевим господарським судом станом на 07.04.2016 року, керівником відповідача та його єдиним засновником є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 (позичальник),

Отже, не приймаються до уваги твердження відповідача на необізнаність щодо розміру заборгованості, оскільки саме вказана особа підписала договори кредиту, іпотеки та Угоду про порядок виконання зобов'язань до договору кредиту.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство України не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство України допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012р., постанова Вищого господарського суду України від 12.06.2012р. у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011№ 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

Щодо нарахування пені за три роки, то за змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, чинним законодавством України передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Крім того, відповідно до пункту 4.1 Договору кредиту, у разі порушення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача терміну повернення кредиту та/або терміну сплати процентів за користування кредитами, третя особа сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми про строченої заборгованості за кредитами та/або процентами, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 20% від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в національній валюті України, або 15% від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в іноземній валюті.

Таким чином, умовами Договору сторони погодили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України.

Також, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України).

За змістом частини третьої цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частині першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

У пункті 7.9 Договору кредиту сторони погодили, що підписанням цього Договору між Банком і Позичальником укладено договір про встановлення позовної давності за цим Договором або у зв'язку з його виконанням тривалістю з (три) роки, у тому числі і до вимог про стягнення неустойки.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі 6-1824цс15 та від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14.

Відповідно до п.39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

В іпотечному договорі міститься застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання.

Питання відсутності у позові визначення порядку сплати відповідачу різниці вартості предмета іпотеки та суми заборгованості виходить за межі предмету дослідження у даній справі, та, як вже зазначалось вище, має вирішуватись в окремому провадженні за наявності спору з цього приводу між сторонами.

Протягом часу розгляду справи в господарському суді першої інстанції відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача мали достатньо часу для сплати суми боргу, чого не було зроблено.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до рішення Загальних зборів від 06.08.2007р. №3 Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Експобанк" було реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" шляхом перетворення, а в подальшому, згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 30.10.2009р. № 4/2009, відбулася зміна найменування з Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" на Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк". У зв'язку з реорганізацією та зміною найменування, позивач є повним правонаступником прав і зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Експобанк" і Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк".

На підставі постанови Правління НБУ від 22.01.2015 року № 41 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.01.2015 року № 15 "Про початок процедури ліквідації AT "КБ "Експобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "КБ Експобанк" Волощука Ігоря Григоровича.

Згідно ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду гарантування вкладів діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів) інших документів від імені банку.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Приватного підприємства "Міралюкс" слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2016р. апелянту було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2016р. у справі №917/1536/15 до 31.05.2016р. та ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. та від 21.06.2016р. продовжено такий термін відстрочення відповідно до 21.06.2016р. та до 05.07.2016р.

Проте, доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Державного бюджету України апелянтом не надано.

Конституцією України та Господарським процесуальним кодексом України встановлено, що судові рішення, в тому числі ухвали суду, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання вимог, зокрема ухвал господарських судів, тягне відповідальність, встановлену Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України. Ці умови знайшли відображення у статті 124 Конституції України та частини 1 статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами пункту 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21.02.2013 року №7, Якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Приписами частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню в доход Державного бюджету України за подання апеляційної скарги 1515,80 грн. за вимогу немайнового характеру та 20 370,72 грн. - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, всього 21 886,52 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Міралюкс», м. Полтава залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2016р. у справі №917/1536/15 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства «Міралюкс» (вул. Сінна, 29б, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 30152196) в дохід Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31216206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 21 886,52 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.07.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Тихий П.В.