Постанова

від 07.07.2016 по справі 826/15795/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15795/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І. О.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Грибан І. О.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «МВА Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МВА Плюс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 03.03.2015 року № 0001402202, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «МВА Плюс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 03.03.2015 року № 0001402202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Парус-2014» за травень 2014 р., за результатами якої складено акт від 14.02.2015 р. № 155/26-54-22-02-34345317.

У вказаному акті відповідачем встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2014 р. у сумі 212727,00 грн.

Під час проведення перевірки перевіряючими було використано податкову інформацію ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві: акт від 23.07.2014 р. № 1655/26-59-22-12/38926681 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Парус-2014» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2014 р. по 31.05.2014 р.

За результатами встановлених порушень відповідачем винесено спірне ППР від 03.03.2015 р. № 0001402202, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 212727,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 106364,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Парус-2014» укладено договір поставки № 12 від 04.04.2014 р. (а. с. 63 - 66 Т. 1).

Відповідно до п.1. даного договору постачальник - ТОВ «Парус-2014» зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки другій стороні - покупцеві комплектуючі матеріали - надати товар, а покупець - позивач зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Асортимент та кількість товару визначені у специфікаціях, що є додатками до даного договору (а. с. 67-74 Т. 1).

На виконання умов договору контрагентом позивача складено видаткові накладні, які містять відомості про вид товару з посиланням на договір, кількість та ціну, що детально досліджено судом першої інстанції та описано в своєму рішенні (а .с. 75 - 82 Т. 1).

Також матеріали справи містять податкові накладні (а. с. 83 - 90 Т .1), копії платіжних доручень (а. с. 91 - 110 Т. 1), договір поставки, укладений між позивачем та ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки», який слугував підставою для виникнення спірних правовідносин (а. с. 111-115 Т. 1), первинна документація на виконання умов цього договору (а. с. 116 - 168 Т. 1, 25 - 26, 29 - 30, 34 - 37, 48 - 49, 52 - 56, 88 - 89 Т. 2), штатний розпис працівників позивача станом на 01.04.2014 р. (а. с. 20 - 22 Т .2), фотографії робочих місць позивача (а. с. 23 - 24 Т. 2), накладні на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (а. с. 27, 32 - 33, 42 - 43, 45 - 46, 50 - 51, 57 - 58, 60 - 61, 63, 65, 67 - 68, 91 - 92 Т. 2), розрахункові відомості (а .с. 28, 31, 44, 47, 59, 62, 64, 66, 69, 90 Т. 2).

При дослідженні вказаних документів колегія суддів встановила, що судом першої інстанції було здійснено їх детальне дослідження та обставини справи в мотивувальній частині рішення щодо відомостей, які містять первинні документи, судом першої інстанції відображені правильно.

В той же час, недоліків цих первинних документів суд першої інстанції не встановив, претензій щодо форми чи змісту цих документів в мотивувальній частині рішення не висловив.

За наслідками перевірки первинної документації судом апеляційної інстанції, колегією суддів підстав для висновку про формальність складення цих документів не встановлено.

Однак, підставою для відмови у задоволенні позову судом першої інстанції слугувала відсутність в матеріалах справи довіреностей на отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, витягу з книги видачі довіреностей, супутніх документів на отриманий товар, доказів на підтвердження отримання та транспортування товару.

З даного приводу колегія суддів дотримується позиції, що за умови підтвердження матеріалами справи використання придбаних товарів платником податку у своїй господарській діяльності, правомірність винесення спірного ППР має бути встановлена виключно в поєднанні з доказами про придбання цього товару позивачем у контрагента, відмінного від того, за рахунок якого сформовано податковий кредит.

Однак, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем не доведено придбання складових конструкцій з інших джерел, відтак, доводи відповідача є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо висновку суду першої інстанції про неприйнятність в якості належних доказів накладних на відпуск товару у зв'язку з тим, що деякі з них датовані датою, що не входить до часового простору дії договору позивача з ТОВ «Парус-2014», то в судовому засіданні 16.06.2016 р. колегія суддів з'ясувала ці розбіжності у позивача.

Як пояснив директор позивача, його відносини з ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» є постійними, а відтак, накладні, що не стосуються спірних правовідносин, у ході підготовки до справи подані представником в якості доказів помилково.

При цьому, обставина тривалих відносин позивача у цій сфері, навпаки, на думку колегії суддів, спростовує сумніви суду першої інстанції щодо наявності у позивача приміщень та трудових ресурсів для виконання робіт за договірними відносинами з ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки».

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності у акті перевірки, на підставі якого винесене оскаржуване рішення, достатніх підстав вважати відносини позивача з контрагентом формальними.

У справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява №3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів, враховуючи практику ЄСПЛ, вважає застосування відповідачем до спірних правовідносин акту від 23.07.2014 р. № 1655/26-59-22-12/38926681 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Парус-2014» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2014 р. по 31.05.2014 р. неприпустимим.

Крім того, доводи відповідача про «дроблення» податкових накладних з метою уникнення їх реєстрації, не знайшли свого підтвердження при перевірці колегією суддів матеріалів справи, позаяк, в перевіреному епізоді податкові накладні з сумою ПДВ, що становить менше 10000 грн., виписувались тричі.

При цьому, в один і той же день з іншими податковими накладними по цих взаємовідносинах виписувались дві з них: № 24 від 05.05.2014 р. (товар: Магніт) та № 28 від 08.05.2014 р. (товар: світлодіодна смуга).

В ці дні також виписувались ПН на: стрічку світлодіодну та кронштейн стальний (05.05.2014 р.), діодну стрічку (08.05.2014 р.).

Таким чином, податкові накладні були виписані контрагентом позивача на різні товари, що не забороняється податковим законодавством, та використано для зручності.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом приймаються в якості належних.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Також вирішенню підлягає питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МВА Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МВА Плюс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 03.03.2015 року № 0001402202 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МВА Плюс» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 03 березня 2015 року № 0001402202.

Стягнути з Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (ЄДРПОУ 39468697) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МВА Плюс» (ЄДРПОУ 34345317) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1023 грн. 12 коп. (одна тисяча двадцять три гривні 12 копійок).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя О. А. Губська Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.