Рішення

від 05.07.2016 по справі 910/10867/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.07.2016Справа №910/10867/16 За позовом Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» доПідприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» простягнення 34764 грн. 51 коп. Суддя Отрош І.М. Представники сторін: від позивача:      не з'явився; від відповідача:  не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10.06.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» з вимогами до Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» про стягнення 34764 грн. 51 коп., з яких 30377 грн. 00 коп. основного боргу, 2751 грн. 70 коп. пені, 204 грн. 55 коп. 3% річних та 1430 грн. 86 коп. інфляційних втрат. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 213 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2015, не здійснив оплату за спожиту у січні – квітні 2016 року теплову енергію, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 30377 грн. 40 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2751 грн. 70 коп. та 3% річних у розмірі 204 грн. 55 коп. за період з 16.02.2016 по 31.05.2016. Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1430 грн. 86 коп., нараховані за період з березня по квітень 2016 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 порушено провадження у справі № 910/10867/16; розгляд справи призначено на 05.07.2016. 04.07.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення щодо порядку нарахування абонентської плати (плати за приєднання теплового навантаження), яка щомісячно сплачується відповідачем. Представник позивача у судове засідання 05.07.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103038819660. Представник відповідача у судове засідання 05.07.2016 не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 22016495 від 14.06.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про повернення поштового відправлення у зв'язку з відсутністю адресата. Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989). Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами. У судовому засіданні 05.07.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Дослідивши надані суду докази, суд ВСТАНОВИВ: 01.08.2015 між Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» (споживач) та Львівським комунальним підприємством «Залізничнетеплоенерго» (теплопостачальна організація) укладено Договір № 213 про постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді, гарячу воду в потрібних обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію на опалення (підігрів води) та/або гарячу воду за встановленими відповідними органами влади тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Відповідно до п. 2.1 Договору № 213 від 01.08.2015 теплова енергія постачається споживачеві в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: теплова енергія на опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; теплова енергія на підігрів води або постачання гарячої води – протягом року згідно з графіком, затвердженим органами місцевої влади. Додатком № 1 до договору (Обсяг постачання теплової енергії) сторони визначили, зокрема,  максимальне теплове навантаження, орієнований річний обсяг теплової енергії, що споживається споживачем, адресу об'єкта, за якою відбувається споживання теплової енергії. Відповідно до п. 3.2.2 Договору № 213 від 01.08.2015 споживач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії та/або гарячої води в обсягах та терміни, які передбачені цим договором. Згідно з п. 5.1 Договору № 213 від 01.08.2015 облік споживання теплової енергії і гарячої води проводиться за приладами обліку при їх наявності, а при їх відсутності (під відсутністю, крім фактичної відсутності, розуміється також пошкодження, вихід з ладу, неправильна/некоректна робота приладів обліку, нездійснення повірки у встановлені терміни) – розрахунковим способом згідно з нормами чинного законодавства та умовами цього договору. Відповідно до п. 5.5 Договору № 213 від 01.08.2015 у разі підключення споживача без приладів обліку теплової енергії до внутрішньо будинкової системи опалення багатоквартирного будинку, у якому встановлено загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії, кількість теплової енергії, спожитої у розрахунковому (звітному) періоді споживачем, визначається шляхом множення загального обсягу теплової енергії згідно з показниками загальнобудинкового приладу обліку на відсоток споживання споживача. Відсоток споживання споживача розраховується як співвідношення опалювальної площі споживача, вказаної у Додатку № 1 до цього договору, до загальної опалювальної площі багатоквартирного будинку, або співвідношення відповідного максимального теплового навантаження об'єкта споживача до максимального теплового навантаження багатоквартирного будинку. При цьому, споживач зобов'язується укласти із балансоутримувачем внутрішньобудинкової системи опалення акт розподілу теплової енергії із вказанням опалювальних площ або максимальних теплових навантажень та відсотку споживання теплової енергії. Даний акт укладається у трьох примірниках, один з яких негайно надається теплопостачальній організації. Згідно з п. 5.7 Договору № 213 від 01.08.2015 у споживачів, що не мають приладів обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у Додатку № 1 до цього договору, з урахуванням середньомісячної фактичної температури зовнішнього повітря та кількості діб (годин) роботи тепловикористального обладнання споживача у розрахунковому періоді, а по гарячій воді – кількість використаної гарячої води за термін відсутності засобу обліку визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. Відповідно до п.п. 6.2, 6.3 Договору № 213 від 01.08.2015 розрахунковим періодом є календарний місяць; споживач зобов'язується проводити оплату за теплову енергію та/або гарячу воду шляхом перерахування коштів на банківський рахунок  теплопостачальної організації в термін до 25 числа звітного місяця в порядку передоплати у сумі, що дорівнює: 1) за теплову енергію – в сумі місячної плати за приєднане теплове навантаження об'єкта (об'єктів) такого споживача згідно з тарифом, встановленим відповідними компетентними органами; 2) за гарячу воду -  в сумі 50% нарахування попереднього місяця. Остаточний розрахунок  за спожиту теплову енергію та/або гарячу воду проводиться споживачем згідно з рахунком теплопостачальної організації протягом п'яти операційних днів з дні отримання рахунку, але не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Рахунок та акт реалізації теплової енергії надається або надсилається споживачу теплопостачальною організацією до 5 числа місяця, наступного за звітним. Відповідно до п. 6.6 Договору № 213 від 01.08.2015 акт реалізації є документом, що підтверджує факт отримання споживачем теплової енергії та/або гарячої води. Споживач має належним чином засвідчити (підписати та скріпити відбитком печатки, а у випадку відсутності печатки – підписати) акт реалізації та повернути один примірник акту теплопостачальній організації протягом 10 календарних днів з моменту отримання такого акту. У випадку неповернення належним чином засвідченого акту реалізації споживачем протягом вказаного строку, акт вважається чинним (погодженим сторонами договору), а теплова енергія та/або гаряча вода – отриманою споживачем в кількості, вказаній в акті. Відповідно до п. 10.1 Договору № 213 від 01.08.2015 цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2015. Відповідно до п. 10.2 Договору № 213 від 01.08.2015 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу та договором про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Судом встановлено, що відповідно до Акту від 20.10.2015, складеного представниками позивача та відповідача, термін початку опалювального сезону 2015 – 2016 років для всіх категорій споживачів встановлено з 09.10.2015 (копія акту долучена позивачем до позовної заяви). Судом встановлено, що у січні 2016 року споживачем було спожиту теплову енергію на суму 11176 грн. 33 коп. (без ПДВ), що підтверджується актом реалізації теплової енергії за січень 2016 року; у лютому 2016 року споживачем було спожиту теплову енергію на суму 6656 грн. 64  коп. (без ПДВ), що підтверджується актом реалізації теплової енергії за лютий 2016 року; у березні 2016 року споживачем було спожиту теплову енергію на суму 5352 грн. 81 коп. (без ПДВ), що підтверджується актом реалізації теплової енергії за березень 2016 року. Вказані акти реалізації теплової енергії підписані представниками сторін та скріплені печаткою позивача (належним чином засвідчені копії долучено позивачем до позовної заяви). Таким чином, у період з січня по березень 2016 року відповідачем було спожиту теплову енергію у гарячій воді за Договором № 213 від 01.08.2015 на загальну суму 23185 грн. 78 коп. (без ПДВ). Крім того, судом встановлено, що відповідно до п. 6.3 Договору № 213 від 01.08.2015 крім вартості фактично спожитої теплової енергії споживач сплачує абонентську плату за приєднане теплове навантаження об'єкта (об'єктів) такого споживача згідно з тарифом, встановленим відповідними компетентними органами. Так, в актах реалізації теплової енергії за січень – березень 2016 року визначено, що відповідач також сплатити абонентську плату за приєднане теплове навантаження у розмірі 532 грн. 18 коп. (без ПДВ). 04.07.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення,  в яких позивач зазначив, що вказана абонентська плата за приєднане теплове навантаження є умовно-постійною складовою тарифу та розраховується шляхом множення обсягу теплового навантаження, визначеного у Договорі № 213 від 01.08.2015 (0,026 Гкал/год), на тариф за умовно-постійну складову, затверджений Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (20468,40 грн/Гкал/год). При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 1397 від 30.04.2015, відповідно до п. 1.3 якої встановлено, що умовно-постійна частина двоставкового трифу на теплову енергію (місячна плата за одиницю приєднаного теплового навантаження) для категорії «інші споживачі» становить 20468,40 грн./Гкал/год (без ПДВ). Таким чином, суд вважає обґрунтованим включення позивачем до загальної вартості теплової енергії, визначеної в актах реалізації теплової енергії, за період з січня по березень 2016 року, яка підлягає оплаті відповідачем, абонентської плати за приєднане теплове навантаження у розмірі 532 грн. 18 коп. (без ПДВ). З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що за спожиту у січні 2016 року теплову енергію відповідач повинен був сплатити грошові кошти у розмірі 14050 грн. 21 коп. (разом з ПДВ), за спожиту у лютому 2016 року теплову енергію відповідач повинен був сплатити грошові кошти у розмірі 8626 грн. 58 коп. (разом з ПДВ); за спожиту у березні 2016 року теплову енергію відповідач повинен був сплатити грошові кошти у розмірі 7061 грн. 18 коп. (разом з ПДВ). Крім того, зважаючи, що абонентська плата за приєднане теплове навантаження у розмірі 532 грн. 18 коп. (без ПДВ) є сталою та сплачується споживачем щомісячно, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача абонентської плати у розмірі 638 грн. 62 коп. (разом з ПДВ) за квітень 2016 року. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п.п. 6.2, 6.3 Договору № 213 від 01.08.2015 розрахунковим періодом є календарний місяць; споживач зобов'язується проводити оплату за теплову енергію та/або гарячу воду шляхом перерахування коштів на банківський рахунок  теплопостачальної організації в термін до 25 числа звітного місяця в порядку передоплати у сумі, що дорівнює: 1) за теплову енергію – в сумі місячної плати за приєднане теплове навантаження об'єкта (об'єктів) такого споживача згідно з тарифом, встановленим відповідними компетентними органами; 2) за гарячу воду -  в сумі 50% нарахування попереднього місяця. Остаточний розрахунок  за спожиту теплову енергію та/або гарячу воду проводиться споживачем згідно з рахунком теплопостачальної організації протягом п'яти операційних днів з дні отримання рахунку, але не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Таким чином, зважаючи, що остаточною датою здійснення відповідачем оплати за спожиту теплову енергію є 15 число наступного за звітним місяця, суд дійшов висновку, що вартість спожитої у січні 2016 року теплової енергії на суму 14050 грн. 21 коп. (разом із абонплатою) відповідач повинен був сплатити до 15.02.2016 (включно); вартість спожитої у лютому 2016 року теплової енергії на суму 8626 грн. 58 коп. (разом із абонплатою) відповідач повинен був сплатити до 15.03.2016 (включно); вартість спожитої у березні 2016 року теплової енергії на суму 7061 грн. 99 коп. (разом із абонплатою) відповідач повинен був сплатити до 15.04.2016 (включно) та абонплату за приєднане теплове навантаження за квітень 2016 року у розмірі 638 грн. 62 коп. відповідач повинен був сплатити до 15.05.2016 (включно). При цьому, щодо умови договору про здійснення оплати на підставі рахунку позивача, суд зазначає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 3-3902к09. Судом встановлено, що відповідач не сплатив позивачу вартість спожитої теплової енергії у січні – березні 2016 року та вартість абонплати за приєднане теплове навантаження за січень – квітень 2016 року, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у загальному розмірі 30377 грн. 40 коп. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наявність та обсяг заборгованості Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» у розмірі 30377 грн. 40 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» в чатсині стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» суми основного борг у розмірі 30377 грн. 40 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2751 грн. 70 коп., нараховану за період з 16.02.2016 по 31.05.2016. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб'єкти підприємницької діяльності, які  використовують нежилі будинки  і приміщення,  належні їм на праві власності або орендовані  ними  на  підставі договору,  для провадження цієї діяльності, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні  послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний  день прострочення,  якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін,  але не більше 100 відсотків  загальної суми боргу. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п. 7.2.3 Договору № 213 від 01.08.2015 несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Суд зазначає, що умова договору про нарахування пені за кожний день прострочення не встановлює іншого строку для нарахування пені, ніж той, який передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), оскільки визначає лише механізм нарахування пені. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» в частині стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» пені у розмірі 2751 грн. 70 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 204 грн. 55 коп. за період з 16.02.2016 по 31.05.2016. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» в частині стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» 3% річних у розмірі 204 грн. 55 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1430 грн. 86 коп. , нараховані за період з березня по квітень 2016 року. Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач двічі застосовує індекс інфляції за квітень 2016 (103,50%) до суми заборгованості за січень 2016 року. З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування. Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу, грн.Сума боргу з врахуванням індексу інфляції 16.02.2016 - 31.05.201614050.21 – за січень 2016 року1.046 (березень – квітень 2016 року)651.8614702.07 16.03.2016 - 31.05.20168626.58 – за лютий 2016 року1.036 (квітень 2016 року)310.868937.44 Всього:962 грн. 72 коп. Таким чином, обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 962 грн. 72 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» в частині стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» інфляційних втрат у розмірі 1430 грн. 86 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 962 грн. 72 коп. Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Vicotec» (04073, м. Київ, вул. Вербова, буд. 23; ідентифікаційний код: 22950127) на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» (79054, Львівська обл., м. Львів, вул. С. Петлюри, буд. 4А; ідентифікаційний код: 20784943) суму основного боргу у розмірі 30377 (тридцять тисяч триста сімдесят сім) грн. 40 коп., пеню у розмірі 2751 (дві тисячі сімсот п'ятдесят одна) грн. 70 коп., 3% річних у розмірі 204 (двісті чотири) грн. 55 коп., інфляційні втрати у розмірі 962 (дев'ятсот шістдесят дві) грн. 72 коп. та судовий збір у розмірі 1359 (одна тисяча триста п'ятдесят дев'ять) грн. 44 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва. Повне рішення складено: 11.07.2016 Суддя                                                                                                                          І.М. Отрош