Рішення

від 06.07.2016 по справі 916/1250/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" липня 2016 р.Справа № 916/1250/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ";

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЕКОКОНСАЛТ"

про стягнення 20053,17грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 по довіреності №08/16 від 01.06.2016р.;

Від відповідача: -не з'явився;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області із позов до ОСОБА_1 підприємства "ЕКОКОНСАЛТ" ( далі - Відповідач) про стягнення 20053,17грн., а саме 11500грн. суму основного боргу, 3% річних у сумі 540,65 грн., пеня у сумі 8012,52грн. та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2016р. порушено провадження по справі №916/1250/16.

06.07.2016р. представник позивача звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог, та просить суд стягнути з відповідача 11500грн. суму основного боргу, 3% річних у сумі 540,65 грн. та судові витрати.

Представник позивача позов з урахуванням зменшення позовних вимог підтримує, наполягає на його задоволенні.

Представник відповідача відзив на позов не надав, в засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , -

3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 06.07.2016р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача встановлено наступне:

В грудні 2013 р. між ОСОБА_1 підприємством «Екоконсалт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цемент» було укладено Договір № 57-12.13/05 (далі - «Договір»), згідно з яким, Відповідач був зобов'язаний організувати виконання за дорученням Позивача комплексу послуг для отримання ліміту та дозволу на розміщення відходів на 2014 році в Департаменті екології і природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, а також для отримання ліміту та дозволу на розміщення небезпечних відходів на 2014 році в Міністерстві екології і природних ресурсів України.

Термін виконання послуг згідно з п. 1.2 Договору складав 60 календарних днів з дня здійснення передоплати, передбаченої п. 3.2. Договору та виконання вимог п. 2.2.3. Договору.

Так, пунктом 3.2. Договору передбачено, що оплата послуг (робіт) Відповідача здійснюється Позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 30% передплати від вартості послуг (робіт), узгодженої Сторонами в Протоколі узгодження про договірну ціну, на розрахунковий рахунок Відповідача, впродовж 3 (трьох) банківських днів з дня підписання Договору на підставі виставленого Відповідачем рахунку.

Відповідно до Протоколу узгодження про договірну ціну загальна вартість послуг (робіт) Відповідача за Договором становила 23 000,00 грн. (двадцять три тисячі грн. 00 коп.), в тому числі ПДВ. Таким чином, 30% від загальної вартості послуг становить 6 900,00 грн.

Позивач виконав і належним чином продовжував виконувати вимоги п. 2.2.3. Договору, а також виконав вимоги п. 3.2. Договору, сплативши Відповідачу передоплату в розмірі 11 500,00 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот гривень), що підтверджений платіжним дорученням № 26 від 27.01.2014 р.

Таким чином, строк виконання Відповідачем послуг розпочав свій відлік з 27.01.2014 р. (дата здійснення Позивачем передплати) та спливав 27 березня 2014 року (60 календарних днів з дати передплати). Однак, Відповідачем не були дотримані терміни виконання послуг і не були отримані в інтересах Позивача ліміти та дозволи, передбачені п. 1.1.1 і п. 1.1.2. Договору.

Позивачем було отримано лист від Відповідача (вих. № 161-06./14 від 05.06.2014 р., в

якому Відповідач погодився на розірвання договору та вказав дату - 01.09.2014 р. - як кінцеву дату погашення заборгованості в розмірі 11500грн., яка виникла внаслідок неможливості виконання 1.1.1. та 1.1.2 Договору № 57-12.13/05

Отже Відповідач не своєчасно виконав своїх зобов'язань по договору.

Враховуючи невиконання відповідачем взятого на себе за договором обов'язку тому позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 11500грн. суму основного боргу, 3% річних у сумі 540,65 грн. та судові витрати.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певнихумовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Так, судом встановлено наявність виконання зобов'язання позивача по договору, а саме сплату відповідачу передоплати в розмірі 11 500 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 540,65грн. - 3% річних відповідно до ст. 625 ГПК України.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 540,65грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» , обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме лист від Відповідача (вих. № 161-06./14 від 05.06.2014 р., в якому Відповідач погодився на розірвання договору, отже зобов'язання відповідача вважається припиненим.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідачем не було порушено грошове зобов'язання по договору № 57-12.13/05, а повинні були вчинятися дії щодо виконання послуг тому суд не може застосувати ст. 625 ГПК України.

Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 540,65грн., як такі що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищезазначені обставини справи та перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку сум заявлених до стягнення, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 11500 грн.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України в сумі 1322,88грн.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст.82 - 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "ЕКОКОНСАЛТ" (65121, м. Одеса , пр-т Маршала Жукова, 4д, оф.337, код ЄДРПОУ 37280127) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ" (65055, м. Одеса , вул. Хуторська, 70, ЄДРПОУ 31519010) суму коштів в розмірі 11500грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1322,88грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 11 липня 2016 р.

Суддя С.В. Літвінов