Рішення

від 05.07.2016 по справі 918/397/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 липня 2016 р. Справа № 918/397/16

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Максітранс"

про стягнення заборгованості в сумі 20 760 грн. 08 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Собчук М.В. за довіреністю від 14 червня 2016 року № 06/16.

В судовому засіданні 05 липня 2016 року, відповідно до статті 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Максітранс" 36 833 грн. 08 коп., в тому числі 35 381 грн. 67 коп. заборгованості, а також 1 452 грн. 08 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та порушення визначених сторонами термінів розрахунків.

Ухвалою господарського суду від 31 травня 2016 року за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні 14 червня 2016 року.

14 червня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав клопотання в додатках до якого надав частину документів, які витрибовувались ухвалою суду від 31 травня 2016 року.

У судовому засіданні 14 червня 2016 року було оголошено перерву по справі до 05 липня 2016 року.

29 червня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду позивач подав заяву від 22 червня 2016 року, в якій останній зазначає, що на момент першого судового засідання, яке відбулося 14 червня 2016 року, відповідач частково погасив борг, а саме: згідно банківської виписки від 18 травня 2016 року 5 000 грн. 00 коп. та згідно банківської виписки від 24 травня 2016 року 11 000 грн. 00 коп., отже позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 19 381 грн. 67 коп. основного боргу, а також 1 378 грн. 41 коп. пені.

Заява позивача прийнята судом, як заява про відмову від позову в частині.

У відповідності до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи те, що заява про відмову від позову в частині прийнята судом до розгляду і вона подана в передбачений ГПК України порядок та спосіб, повноважною особою Позивача, відтак суд її задовольняє, а тому має місце нова ціна позову 20 760 грн. 08 коп.

05 липня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав клопотання в додатках до якого долучив копію платіжного доручення від 04 липня 2016 року № 57 на суму 19 381 грн. 00 коп.

У судове засідання 05 липня 2016 року позивач не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про дату, місце та час судового засідання належним чином повідомлений.

Відповідач у судовому засіданні 5 липня 2016 року визнав борг в повному обсязі, просив суд врахувати той факт, що на час розгляду справи основна сума боргу сплачена в повному обсязі, однак, заперечив в частині нарахування пені.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

11 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Максітранс" (надалі - Довіритель) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір - доручення № 09 про надання послуг по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному і міжміському сполученні (надалі - договір, а.с 16 - 18), відповідно до якого Довіритель (вантажовласник, відправник вантажу або їхні довірені особи) доручає Повіреному за винагороду здійснювати пошук і підбір перевізників (або їхніх довірених осіб), з метою забезпечення доставки вантажів вантажоодержувачем Довірителя (або його довіреним особам), у міжнародних чи міжміських (по території України) перевезеннях (пункт 1.1 договору).

Згідно пункту 1.2 договору, Повірений діючи за дорученням Довірителя в межах даного договору - доручителя надає послуги по пошуку і підбору транспортних організацій, власників транспорту чи їхніх довірених осіб, тобто організовує перевезення найманим вантажним транспортом, довіреною особою власника якого він є, відповідно до чинного законодавства України, вимогам міжнародних Конвенцій і угод в області міжнародних перевезень.

Повірений зобов'язується виконувати свої обов'язки на умовах даного договору, а Довіритель зобов'язується прийняти надані послуги й оплатити їх (пункт 1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору Сторони погодили, що у розділах 2-6 даного договору Довіритель іменується Експедитор - 1, а Повірений іменується Експедитором - 2.

За доручення Експедитором - 1 на підставі даного договору - 2 надає одну чи декілька з наступних послуг:

- організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України і закордонних країн;

- виконує послугу по розсиланню товарно0транспортної документації;

- здійснює розрахунки з всіма учасниками транспортного процесу;

- бере участь у складанні актів у випадках, передбачених чинним законодавством і вирішує з замовником претензійні питання;

- за згодою сторін виконує інші доручення Експедитор - 1 (пункт 2.1 договору).

Пунктами 4.1., 4.1.1 договору Сторони погодили, що ціни за даним договором встановлені в гривнях. Ціна перевезення за договором, укладеному Експедитором - 2 із Експедитор - 1, не містить у собі винагороди Експедитора - 2 (повіреного).

Згідно пункту 4.4 договору, оплата послуг Експедитора - 2 здійснюється експедитором -1 протягом 15 днів з моменту отримання оригіналів документів на розрахунковий рахунок Експедитора - 2 на підставі належним образом оформлених оригіналів CMR , з печатками про одержання вантажу й оригіналів або факсових копій рахунка, податкової накладної, акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлено в заявці.

Експедитор - 1 оплачує перевізнику (шляхом перерахування зазначених коштів Експедитору - 2) наднормативні простої транспортного засобу, що виникають з вини Експедитор - 1, в дорозі чи на місцях навантаження-вивантаження за кожну повну добу наднормативного простою. Припустимою нормою часу на навантаження/вивантаження і митне оформлення вантажу Сторони домовились вважати - 48 годин на території України та 24 години за її кордоном.

Даний договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31 грудня 2016 року чи до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 11.1. договору).

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

Статтею 204 ЦК України презумується правомірність правочину.

На час розгляду справи доказів недійсності чи розірвання Договору - доручення № 09 від 11 березня 2016 року про надання послуг по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному і міжміському сполученні, зокрема відповідних судових рішень з цього приводу, господарському суду не надано.

Судом встановлено, що на підставі вищезазначеного договору, позивач організував та виконав перевезення вантажів автомобілем (державний реєстраційний № НОМЕР_1, напівпричіп, державний реєстраційний № НОМЕР_2) за маршрутом (Німеччина (Grevenbroich) Україна на суму 35 381 грн. 00 коп.

Підтвердженням виконання перевезення в строк, без зауважень та передання вантажу вантажоотримувачу є CMR (міжнародна транспортна накладна) б/н від 15 березня 2016 року.

Після закінчення перевезення, як то передбачають умови договору, Позивач направив Відповідачу рекомендованим листом (з повідомленням про вручення № 0214007966822) рахунок від 18 березня 2016 року № 130, Акт здачі-приймання робіт від 18 березня 2016 року № 130 на суму 35 381 грн. 00 коп. та CMR б/н від 15 березня 2016 року.

Однак, станом на день подання позову вказані кошти за надані транспортні послуги на поточний рахунок Позивача не надійшли.

Беручи до уваги положення договору, надані транспортно-експедиційні послуги відповідач зобов'язувався оплатити через 15 днів після отримання оригіналів рахунку, акту, CMR, договору.

Згідно рекомендованого листа від 24 березня 2016 року № 0214007966822 оригінали документів були отримані уповноваженими представника Відповідача 31 березня 2016 року.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем 12 травня 2016 року було направлено на адресу відповідача претензію № 21 (а.с. 14 - 15) про оплату наданих послуг та погашення існуючої заборгованості в розмірі 35 381 грн. 00 коп., котра зі сторони боржника залишилася без відповіді і належного реагування.

Викладені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про примусове стягнення з боржника суми існуючої заборгованості 35 381 грн. 67 коп.

Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи зазначене, факт невиконання належним чином відповідачем зобов'язань за договором підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що порушує норми чинного законодавства України, які зазначалися вище.

Як було зазначено в описовій частині рішення позивач подав заяву про відмову від позову в частині, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 19 381 грн. 67 коп. основного боргу (через часткову сплату відповідачем боргу, до подачі позову до суду), а також 1 378 грн. 41 коп. пені.

Також, відповідачем у судове засідання долучено до матеріалів справи належним чином завірену копію платіжного доручення від 04 липня 2016 року № 57 на суму 19 381 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 1 - 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

З вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що провадження у справі підлягає припиненню в зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної процесуальної норми можливе лише у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

За таких обставин, суд на підставі пункту 1 - 1 частини 1 статті 80 ГПК України припиняє провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 19 381 грн. 00 коп.

Суд зазначає, що позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 35 381 грн. 67 коп., а з урахуванням заяви про відмову від позову в частині - 19 381 грн. 67 коп.

Водночас матеріалами справи стверджено, що основний борг відповідача перед позивачем становить 35 381 грн. 00 коп., яка була сплачена 18 травня 2016 року на суму 5 000 грн. 00 коп., 24 травня 2016 року на суму 11 000 грн. 00 коп. та 04 липня 2016 року на суму 19 381 грн. 00 коп. (повне погашення боргу).

Відтак, суд вбачає, що основна сума боргу була безпідставно збільшена позивачем на 0 грн. 67 коп., будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеної суми боргу матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 0 грн. 67 коп.

На підставі пункту 6.3 договору позивач нарахував відповідачу пеню на основну суму боргу 35 381 грн. 00 коп. за період з 13 квітня 2016 року по 18 травня 2016 року в сумі 1 378 грн. 41 коп.

У відповідності до пункту 6.3 договору у випадку прострочення платежу винна в прострочені Сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до пункту 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що він зроблений арифметично не вірно.

Здійснивши перерахунок пені, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня на суму 1 241 грн. 84 коп. за період з 16 квітня 2016 року по 17 травня 2016 року нараховану на основну суму боргу 35 381 грн. 00 коп. та за 18 травня 2016 року нарахованої на основну суму боргу 30 381 грн. 00 коп.

Відтак, в частині стягнення пені, позов підлягає частковому задоволенню в сумі 1 241 грн. 84 коп.

Керуючись статтями 49, 81-1, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максітранс" (33003, місто Рівне, вулиця Уласа Самчука, 30 А, ідентифікаційний код: 40126644) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_3) 1 241 (одна тисяча двісті сорок одна) грн. 84 коп. пені.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 0 грн. 67 коп. основної суми боргу та 136 грн. 57 коп. пені.

4. Припинити провадження по справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 19 381 грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "08" липня 2016 року

Суддя Торчинюк В.Г.