Постанова

від 11.07.2016 по справі 806/911/16

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року Житомир справа № 806/911/16

категорія 10.3.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Капинос О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Коростишівський гранітний кар'єр" про стягнення 20909,08 грн.,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, у якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Коростишівський гранітний кар'єр" суму адміністративно-господарських санкцій та пені розміром 20909,08 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості разом з пенею.

Представник позивача до суду прибув, позовні вимоги підтримав, просив розглядати справу в порядку письмового провадження .

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, письмових заперечень проти позову не направив.

У відповідності до ст.128 КАС України, суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариства "Коростишівський гранітний кар'єр" є юридичною особою - працедавцем, який, відповідно до статті 18 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2016 року відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2015 року становила 20 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 20395,00 грн (а.с. 8).

Таким чином, із даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 інваліда.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 20395,00 грн та пеню в сумі 514,08 грн (а.с. 9).

Оскільки відповідач суму адміністративно-господарської санкції самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про її стягнення разом з пенею.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до частин першої, другої статті 17 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

За змістом частини третьої статті 17 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Згідно зі частинами першою, третьою статті 18 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу положень статті 18-1 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту статті 18 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", на відповідача, як працедавця, покладено обов'язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

При цьому, вказаний обов'язок не супроводжується обов'язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 18-1 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" такий обов'язок покладено на Державну службу зайнятості.

З наявного в матеріалах справи листа Коростишівського районного центру зайнятості від 21.04.2016 №163 вбачається, що ПАТ Коростишівський гранітний кар"єр" у 2015 році не подавало до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (а.с. 22).

Відповідно до частин першої, другої статті 19 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

При цьому, згідно зі частинами першою та другою статті 20 ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього ОСОБА_1, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не інформував орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій.

Суд зазначає, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме: неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно).

Встановлені обставини свідчать про опорушення відповідачем ОСОБА_1 України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за що передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялась претензія №03/16 за невиконання робочих місць для працевлаштування інвалідів, яка останнім була залишена без реагування.

Відповідачем будь-яких доказів спростування доводів відповідача та доказів сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 20909,08 грн суду надано не було.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів обгрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 86, 128, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ,

постановив:

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Коростишівський гранітний кар'єр" (код ЄДРПОУ 03343781) на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму (код ЄДРПОУ 20401066) адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 20909,08 грн (двадцять тисяч дев"ятсот дев"ять гривень вісім копійок).

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Капинос