Рішення

від 04.07.2016 по справі 910/7337/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016Справа №910/7337/16

За позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва доТовариства з обмеженою відповідальністю «Воєнторг» простягнення 5 399,14 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Зацепін С.С. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєнторг» (надалі - «Товариство») про стягнення 5 399,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач надав комунальні послуги, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 3 250,98 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 1 910,78 грн. та 3% річних у розмірі 237,38 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.40.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.05.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2016 р. розгляд справи відкладено до 04.07.2016 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням ним витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду 30.06.2016 р. до канцелярії одав заперечення на позовну заяву та заявив про застосування до частини позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.07.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством «АК «Київводоканал» (постачальник) та Підприємством (абонент) був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення №02723/2-04 від 08.07.2003 р., за змістом якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 р.

За змістом пп. а) п. 2.2. Договору встановлено, що сплата за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.1. Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента

Згідно з п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншими засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

17.05.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс» (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення №335, за змістом якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення (будівлю) за адресою: м. Київ, пр. Гагаріна, 2/35.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що у відповідача за період з 01.11.2012 р. по 30.09.2014 р. існує заборгованість за комунальні послуги в розмірі 3 250,98 грн. перед ним як обслуговуючою організацією житлового будинку №2/35 на пр. Гагаріна в м. Києві.

При цьому, із матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що договір надання послуг у формі єдиного документу не складався.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 3 250,98 грн.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги » передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з утримання будинків та прибудинкової території та центрального опалення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 р. у справі №3-184гс14.

Із матеріалів справи вбачається, що у період з 01.11.2012 р. по 30.09.2014 р. позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 3 250,98 грн., які останнім належним чином оплачені не були. Факт надання відповідачу послуг з холодного водопостачання підтверджується розшифровками рахунків абонента (табуляграмами) за спірний період.

Оскільки відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які надаються в повному обсязі Підприємством, заяви про відмову від користування послугами відповідач не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від відповідача не надходило, то за аналогією застосування частини 2 статті 1213 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви, а тому вимоги позивача про відшкодування вартості таких послуг на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України є правомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 16.05.2011 р. у справі №3-38гс11 та Вищого господарського суду України від 13.01.2016 р. у справі №910/8062/15-г.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані у період з 01.11.2012 р. по 30.09.2014 р. комунальні послуги.

Позовна заява №47-637 від 05.04.2016 р. подана суду 20.04.2016 р., тобто після спливу позовної давності в частині стягнення заборгованості за надані у період з 01.11.2012 р. по 20.04.2013 р. послуги.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

30.06.2016 р. до канцелярії суду представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.11.2012 р. по 21.04.2013 р.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску, то за таких обставин у задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу за надані у з 01.11.2012 р. по 20.04.2013 р. послуги на суму 841,35 грн. необхідно відмовити.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 1 910,78 грн. та 3% річних у розмірі 237,38 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.11.2012 р. по 29.02.2016 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, згідно з п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р. обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України) , оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 1 910,78 грн. та 3% річних у розмірі 237,38 грн. у суду відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 2 409,63 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 841,35 грн., інфляційних у розмірі 1 910,78 грн. та 3% річних у розмірі 237,38 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєнторг» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, кім. 606; ідентифікаційний код 32106560) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) заборгованість у розмірі 2 409 (дві тисячі чотириста дев'ять) грн. 63 коп. та судовий збір у розмірі 615 (шістсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.07.2016 р.

Суддя В.П. Босий