Постанова

від 29.06.2016 по справі 910/20000/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа№ 910/20000/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 29.06.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс» на рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року

у справі № 910/27874/14 (суддя - Смирнова Ю.М.)

за позовом комунального підприємства «Київський метрополітен»

до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс»

за участю третьої особи Київської міської ради

про виселення та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/20000/15 позов комунального підприємства «Київський метрополітен» до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс» про виселення та зобов'язання вчинити дії - задоволено.

Виселено ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» з нерухомого майна - частини переходу загальною площею 8,71 кв.м, що знаходиться за адресою станція метро «Нивки» (західний вестибюль №2). Зобов'язано ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» та знаходяться за адресою: станція метро «Нивки» (західний вестибюль №2). Крім того, з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 2436 грн.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року по справі № 910/20000/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Куксов В.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. на лікарняному та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/20000/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 18.05.2016 року у складі головуючого судді: Тищенко О.В., суддів Тарасенко К.В., Гончарова С.А. справу № 910/20000/15 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Київський метрополітен» заперечило проти доводів зазначених у апеляційній скарзі ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс». Позивач вважає подану апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та таким, що винесене без порушення норм матеріального та процесуального права.

У судових засіданнях 14.06.2016 року та 29.06.2016 року представники КП «Київський метрополітен» надали суду свої пояснення по справі в яких заперечили проти поданої апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представники позивача вважають подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, представники просили суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» та Київської міської ради у судові засідання 18.05.2016 року 14.06.2016 року та 29.06.2016 року не з'явились. Про час та місце розгляду справи відповідач та третя особа були повідомлені належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

Натомість, у судові засідання 18.05.2016 року та 14.06.2016 року від ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» до суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки представник відповідача перебуває на лікарняному. Вказані клопотання відповідача були задоволені судом, розгляд справи неодноразово відкладався. Однак, представник відповідача у судове засідання 29.06.2016 року повторно не з'явився. При цьому, ані відповідач, ані третя особа про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до норм ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами та зобов'язані добросовісно ними користуватися, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами.

Відповідно до приписів ст. 28 ГПК України коло осіб, які мають право представляти інтереси підприємств не обмежується. Так, ними можуть бути керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені установчими документами та документами, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства.

Згідно частини другої п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст.28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, який просив суд розглядати справу без участі представника відповідача, оскільки, на його думку, представник відповідача навмисно затягує розгляд справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач та третя особа про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників сторін що не з'явились, у судовому засіданні 29.06.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

10.08.2011 року між комунальним підприємством «Київський метрополітен» (орендодавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс» (орендар, відповідач) укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 149-У(ор)-11 (договір) з додатковою угодою №1 до нього відповідно до умов яких орендодавець на підставі рішення Київради від 29.04.2010 року №590/4028 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря) за адресою: станція метро «Нивки» (західний вестибюль №2) для торгівлі непродовольчими товарами (п.1.1).

Відповідно до п. 2.1 договору об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 8,71 кв.м, згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Згідно до п. 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі комунального підприємства «Київський метрополітен».

Пунктом 4.1 договору сторони погодили між собою, що орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. У разі не підписання акта приймання-передачі в силу вступає рішення Київради.

Відповідно до п. 4.14 договору орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

У разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення (п.7.5).

У разі припинення дії цього договору орендар звільняє орендовану частину приміщення переходу станції метро «Нивки» в термін, визначений п. 4.14 цього договору, від своїх огороджуючи конструкцій. При невиконанні орендарем зазначених в цьому пункті договору умов, орендодавець самостійно на свій розсуд розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіосками) (п.8.5.6).

Відповідно до п 9.1 договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №590/4028 діє з 10.08.2011 року до 08.08.2014 року (2 роки 364 дні). Після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради (п.9.3). Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п.9.5).

Згідно акту прийому-передачі майна в оренду, 10.08.2011 року позивач передав, а відповідач прийняв частину переходу станції метро «Нивки», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) загальною площею 8,71 кв.м.

Листом від 14.08.2014 року №11-03/609 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про закінчення терміну дії договору та вимогою звільнити орендоване майно за актом прийому-передачі у строк до 06.09.2014 року. Отримання 08.09.2014 року відповідачем зазначеного повідомлення підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0305605836076.

Листом від 26.08.2014 №467-13к позивач звернувся до відповідача з повідомленням про не продовження терміну дії договору, вимогою звільнити орендоване майно за актом прийому-передачі та демонтажу тимчасових огороджуючих конструкцій.

Так, у серпні 2015 року КП «Київський метрополітен» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» про виселення відповідача з орендованого майна, а саме: частини переходу загальною площею 8,71 кв.м, що знаходиться за адресою станція метро «Нивки» (західний вестибюль №2), та демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що належать відповідачу та знаходяться за вказаною адресою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно займає об'єкт оренди, оскільки строк дії договору закінчився, у зв'язку з чим останній зобов'язаний повернути позивачу орендоване майно, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

В свою чергу, відповідач заперечив проти заявленого позову посилаючись на те, що позивач, на думку відповідача, не має фактичного та юридичного відношення до нерухомого майна з якого виселяє відповідача та не є належним позивачем у справі. Крім цього, відповідач вказав на те, що повідомлення позивача на адресу відповідача про небажання позивача продовжувати договір оренди є недійсними, а тому не можуть бути підставою для припинення договору оренди відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки вони підписані не уповноваженими на те особами. Також відповідач вважає, що заявлені позивачем по даній справі позовні вимоги про виселення відповідача із орендованого приміщення та здійснення демонтажу конструкцій його торговельного кіоску, який розташований в орендованому приміщенні є неналежними способами захисту цивільних прав.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/20000/15 позов комунального підприємства «Київський метрополітен» до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс» про виселення та зобов'язання вчинити дії - задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Умовами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України (ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, листом від 14.08.2014 року № 11-03/609 комунальне підприємство «Київський метрополітен» повідомило ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» про закінчення договору оренди від 10.08.2011 року № 149-У(Ор)-11.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №590/4028 діє з 10.08.2011 до 08.08.2014 (2 роки 364 дні).

Відповідно до п. 9.3 договору після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, після закінчення строку дії договору, який визначено у п. 9.1 спірного договору, Київрадою не приймалося рішення з питання подальшого користування відповідачем об'єктом оренди.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/25380/15 від 10.11.2015 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 року судом було відмовлено ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» в задоволенні позовних вимог до КП «Київський метрополітен» про визнання продовженим договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 149-У(ор)-11 від 10.08.2011 року. У вказаному рішенні суд дійшов висновку про те, що дію спірного договору не було автоматично продовжено на той же самий термін, у зв'язку з чим термін його дії припинився 08.08.2014 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені обставини в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення у даній справі та повторного доказування не потребують.

Будь-яких інших документів, які б підтверджували наявність у відповідача права користування об'єктом оренди площею 8,71 кв.м. (частина переходу) станції метро «Нивки» після закінчення строку оренди (а саме: після 08.08.2014 року) скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Оскільки з моменту припинення договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 149-У(ор)-11 від 10.08.2011 року, відповідач втратив статус орендаря, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про виселення відповідача з орендованого нерухомого майна, а саме: частини переходу загальною площею 8,71 кв.м., що знаходиться за адресою: станція метро «Нивки» (західний вестибюль №2), підлягає задоволенню, а тому правомірно задоволена судом.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про зобов'язання відповідача демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» та знаходяться за вказаною вище адресою.

Згідно п. 8.5.6 договору у разі припинення дії цього договору, орендар звільняє орендовану частину приміщення переходу станції метро «Нивки» в термін, визначений п. 4.14 цього договору від своїх огороджуючих конструкцій.

Враховуючи, що умовами договору прямо передбачений обов'язок відповідача звільнити орендовану частину приміщення від своїх тимчасових огороджувальних конструкцій, колегія суддів апеляційного господарського суду також погоджується з висновками суду, що вимога позивача про зобов'язання відповідача демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать ТОВ фірма «Ф.К.Імпекс» та знаходяться за адресою: станція метро «Нивки» (західний вестибюль №2), загальною площею 8,71 кв.м. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїх постановах від 16.02.2016 року по справі №910/24959/15, від 21.10.2015 року по справі № 910/193/15-г, від 08.06.2016 року по справі № 910/15937/15, від 08.06.2016 року по справі № 910/21714/15.

Щодо доводів скаржника про те, що позивач не має фактичного та юридичного відношення до нерухомого майна з якого виселяє відповідача та в частині того, що позивач не є належним позивачем у справі, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до п. 2 Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 року № 34/91, який діяв на дату укладення договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 149-У(ор)-11 від 10.08.2011 року, орендодавцями є підприємства, установи, в господарському віданні та в оперативному управлінні яких перебуває майно територіальної громади міста Києва (будівлі, споруди, приміщення, окреме індивідуально визначене майно).

Згідно з п. 2.4 договору, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, наказом Головного управління комунальної власності м. Києва КМДА від 23.04.2003 року № 98 за позивачем закріплено на праві повного господарського відання майно, що є об'єктом договору оренди.

Пунктом 5.2 Статуту КП «Київський метрополітен» передбачено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Разом з тим, судом встановлено, що 29.12.2012 року Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято розпорядження № 2383, яким затверджено Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації, за змістом якого орендодавцем комунального майна з 29.12.2012 року є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Однак, станом на дату укладення договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 149-У(ор)-11 від 10.08.2011 року, правами орендодавця щодо майна, яке є об'єктом оренди за вказаним договором, було наділено Комунальне підприємство «Київський метрополітен».

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що покладення з 29.12.2012 року на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прав та обов'язків орендодавця комунального майна не обмежує права КП «Київський метрополітен» як сторони договору за тими договорами оренди комунального майна, які були укладені до 29.12.2012 року, в тому числі і за договором про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 149-У(ор)-11 від 10.08.2011 року. За таких обставин комунальне підприємство «Київський метрополітен» є належним позивачем у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення позову дійшов правильного висновку по справі. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс».

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції скаржником не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ф.К.Імпекс» на рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/20000/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/20000/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20000/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

К.В. Тарасенко