Ухвала

від 06.07.2016 по справі 442/9258/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

06 липня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Закропивного О.В. , Коротуна В.М. ,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до голови зборів власників приватного підприємства «Екобескид» ОСОБА_4, приватного підприємства «Екобескид» про визнання незаконним звільнення за прогул, скасування наказу, зобов'язання змінити формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, проведення повного остаточного розрахунку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою приватного підприємства «Екобескид» на рішення апеляційного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив:

- визнати незаконним його звільнення за прогул без поважних причин та скасувати наказ від 12 листопада 2014 року № 26;

- зобов'язати збори учасників приватного підприємства «Екобескид» (далі - ПП «Екобескид») змінити формулювання причини звільнення, а саме: запис в трудовій книжці від 12 листопада 2014 року № 26 «звільнений за прогул без поважних причин у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України» замінити на «звільнений за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України»;

- стягнути з ПП «Екобескид» 4 500 грн компенсації у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку із порушенням трудового законодавства відповідно до ст. 44 КЗпП України; 7 200 грн ненарахованої і невиплаченої заробітної плати за січень - листопад 2014 року, 1 039 грн компенсації за невикористані відпустки, 3 583 грн 50 коп. за роботу у вихідні дні, 2 432 грн - за затримку проведення остаточного розрахунку, 5 000 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди та 9 000 грн витрат на правову допомогу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що з 14 травня 2012 року між ним та ПП «Екобексид» укладено безстроковий трудовий договір. За попередньою домовленістю з власником підприємства ОСОБА_4 було визначено, що його щомісячна заробітна плата складатиме 5 000 грн щомісячно, при цьому 1 500 грн він отримуватиме в бухгалтерії підприємства, а 3 500 грн - у бухгалтерії за місцем знаходження офісу власника підприємства ОСОБА_4 по АДРЕСА_1

Позивач вказував, що до грудня 2013 року всі умови щодо оплати праці виконувались у повному обсязі, проте на початку 2014 року заробітна плата стала виплачуватись ПП «Екобексид» йому у розмірі 700 грн щомісячно, мотивуючи тим, що це вказівка власника підприємства, а іншу частину нібито буде доплачувати сам ОСОБА_4

ОСОБА_3 зазначав, що погоджуючись на таку систему оплати праці, він неодноразово попереджав про свою незгоду, а 28 жовтня 2014 року подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з підстав, передбачених п. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку із порушенням роботодавцем трудового законодавства, проте всупереч вимогам чинного законодавства власник ПП «Екобексид» ОСОБА_4 вимагав від нього відпрацювати ще два тижні, а 12 листопада 2014 року згідно з наказом № 26 його було звільнено з роботи за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ч. І ст.40 КЗпП України.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП «Екобескид» ОСОБА_3, скасування наказу від 12 листопада 2014 року № 26 про звільнення ОСОБА_3, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП «Екобескид» ОСОБА_3

Скасовано наказ від 12 листопада 2014 року № 26 про звільнення ОСОБА_3 з посади директора ПП «Екобескид».

Стягнуто з ПП «Екобескид» на користь ОСОБА_3 1 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 9 000 грн за надання правової допомоги.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПП «Екобескид», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за прогул без поважних причин проведено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства і підстави для зміни формулювання причин звільнення відсутні.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що позивач попередив роботодавця про розірвання трудового договору за ініціативою працівника з 28 жовтня 2014 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його звільнення за прогул без поважних причин, стягнувши з відповідача моральну шкоду та витрати за надання правової допомоги.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 14 травня 2012 року перебував у трудових відносинах з ПП «Екобескид» та працював на посаді директора.

28 жовтня 2014 року ОСОБА_3 подав власнику підприємства заяву про розірвання з ним трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28 жовтня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням умов та вимог законодавства про працю. Свою заяву він мотивував тим, що відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» гарантовано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Вказував, що зазначена вимога законодавства грубо ігнорується на підприємстві, оскільки зарплата видається тільки один раз на місяць і з регулярними запізненнями. Окрім того, йому зменшено розмір заробітної плати, встановлений при прийомі на роботу, з 1 500 грн до 700 грн на місяць. Також не проводилася оплата за роботу у вихідні та святкові дні відповідно до вимог ст. ст. 106, 107 КЗпП України.

11 листопада 2014 року на засіданні зборів власників прийнято рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин з ініціативи власників, а 12 листопада 2014 року видано наказ № 26 про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

13 листопада 2014 року ОСОБА_3 виплачено належні йому при розрахунку: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, оплату у зв'язку з непрацездатністю, яка проводиться підприємством, що підтверджується видатковим касовим ордером і не заперечується сторонами (а. с.155, т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним звільнення позивача за прогул та скасовуючи наказ від 12 листопада 2014 року № 26, апеляційний суд врахував, що акт про його відсутність на робочому місці протягом 4 годи від 27 жовтня 2014 року, а також акти від 28, 30, 31 жовтня та 3, 4, 5, 6, 10, 11,12 листопада 2014 року, були складені у с. Топільниця, в той час як місцезнаходження юридичної особи ПП «Екобескид» зареєстровано в с. Лаврів Старосамбірськогорайону Львівської області, що підтверджується відомостями Державної реєстраційної служби України, а також вказана адреса зазначена на усіх вихідних документах цього підприємства, наказах, та документах, які адресовані підприємству державними органами та установами; при цьому судом враховано, що саме у с. Лаврів проводилися збори власників підприємства за цією адресою проводилася перевірка дотримання підприємством законодавства про працю Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області.

Апеляційним судом вмотивовано зазначено, що протокол від 12 грудня 2014 року № 06/14 зборів власників підприємства про підтвердження фактичного місцезнаходження ПП «Екобескид» з 01 листопада 2009 року по 12 грудня 2014 року у с. Топільниця (а. с. 84, т. 1) не є доказом визначення місця праці ОСОБА_3 саме у с. Топільниця, оскільки вказані збори відбулися після його звільнення.

Крім того наказ від 28 жовтня 2014 року № 23 про визначення місця праці ОСОБА_3 у с. Топільниця не було доведено до його відома, що сторонами не заперечувалося, і цей наказ датований днем звернення позивача із заявою про звільнення.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, що відповідачем, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів про те, що до часу звернення ОСОБА_3 із заявою про звільнення (28 жовтня 2014 року) йому було визначено робоче місце у с. Топільниця, а також про відсутність його на роботі 27 жовтня 2014 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені; роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-157цс12 та від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач особисто попередив роботодавця про розірвання трудового договору за ініціативою працівника саме з 28 жовтня 2014 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із чим положення ч. 1 ст. 38 КЗпП України не застосовуються; а враховуючи відсутність підстав для звільнення ОСОБА_3 за прогул без поважних причин, оскільки власник підприємства цього ж дня не довів до відома позивача наказ № 23 про визначення місця праці, як і не вимагав від нього пояснень щодо відсутності на роботі 27 жовтня 2014 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання незаконним звільнення за прогул та скасування наказу від 12 листопада 2014 року № 26.

При цьому апеляційний суд, врахувавши вимоги ч. 3 ст. 235 КЗпП України та роз'яснення, викладені у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами трудових спорів», правильно виходив з того, що суд не має права змінити формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов'язував обставини звільнення, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові в частині зміни формулювання причин звільнення.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1 000 грн відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, а також витрат на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргуприватного підприємства «Екобескид» відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 17 грудня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: О.В. Закропивний

В.М. Коротун

Л.М. Мазур

Т.О. Писана