Постанова

від 04.07.2016 по справі 804/4931/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 липня 2016 рокусправа № 804/4931/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чумака С. Ю.,

суддів: Гімона М.М. Юрко І.В. ,

секретар судового засідання: Фірсік Д.Ю.,

за участю представника позивача Федоренко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Орфей» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі № 804/4931/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Орфей» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України (Відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (Відповідач 2) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 46350 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати бездіяльність відповідачів-1, 2 неправомірною;

- зобов'язати відповідача-1 подати до відповідача-2 висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету у розмірі 46350,00 грн.;

- стягнути на користь позивача з Державного бюджету бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 46350 гривень;

- зобов'язати відповідача-2 надати позивачу суму бюджетного відшкодування у розмірі 46350,00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача в обслуговуючому банку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем-1 не отримано судове рішення, на підставі якого можливо відшкодувати позивачу ПДВ, тому у податкового органу відсутній обов'язок подання відповідного висновку до казначейської служби у порядку визначеному абз.2 п.200.15 ст. 200 ПК України.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою завдовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ТОВ з іноземними інвестиціями «Орфей» зареєстровано виконавчим комітетом як юридична особа 05.02.2003 року за № 12241200000012862 за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Миронова, буд. 15, офіс 414 та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська з 25.02.2002 року, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АБ № 693311 від 26.12.2012 року, копією довідки з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України від 15.01.2013 року № 826065 (а.с. 15, 16).

В податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2007 року ТОВ з ІІ «Орфей» заявлено до бюджетного відшкодування 46350 гривень.

27.06.2007 року податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000272305/0, за яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2007 року на суму 46350,00 грн. (а.с. 5).

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в судовому порядку. (справа № 2а-13253/08/0470).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013, податкове повідомлення-рішення № 0000272305/0 від 27.06.2007 року визнано протиправним та скасовано (а.с. 6-9).

Позивач вважає, що з набранням судовим рішенням законної сили воно підлягає обов'язковому виконанню, однак відповідачі -1, 2 в порушення вимог абз.2 п.200.15, п.200.13 ст. 200 Податкового кодексу України суму ПДВ у розмірі 46350,00 грн. до цього часу не перерахували на рахунок позивача, що на думку позивача, є бездіяльністю відповідачів -1, 2, а тому просить зобов'язати відповідачів -1, 2 вчинити певні дії та стягнути з Державного бюджету України заборгованість з ПДВ у вказаному розмірі.

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Із системного аналізу п. 200.1, п. 200.1, 200.3, п. 200.4, п. 200.6, п. 200.7, п. 200.8, п. 200.10, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України вбачається що платник податків має право на бюджетне відшкодування тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах за наявності у нього від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому кредиті.

Згідно абз. 2 п. 200.15 ст. 200 ПК України після закінчення процедури судового оскарження контролюючий орган протягом 5 робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Правовідносини щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникають між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із податковим законодавством покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

За правилами ст. 200 ПК України порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодуванню не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

Визначений податковим законодавством порядок взаємодії органів державної податкової служби та державного казначейства при розгляді заяви платника податку про бюджетне відшкодування надмірно сплачено податку стосується компетенції лише цих органів і не може вплинути на право платника щодо стягнення сум бюджетної заборгованості з Державного бюджету України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що правильним способом захисту порушеного права є саме стягнення сум бюджетної заборгованості з Державного бюджету України.

Водночас наведений висновок суду не відповідає юридичному висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, у постанові від 16.09.2015р. у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Так, у цій постанові Верховний Суд України зауважив, що «рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету».

Відповідно до частини 2 статті 244? КАС висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів апеляційної інстанції , вважає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої статті 244? КАС відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України з наступних мотивів.

Пунктом 200.23 статті 200 ПК передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.

Пунктом 4 абзацу першого частини другої статті 162 КАС України серед способів захисту порушеного права у випадку задоволення адміністративного позову суд може прийняти, зокрема, і постанову про стягнення з відповідача коштів.

Крім того, частиною другою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ.

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом .

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».

Водночас у постанові від 16.09.2015р. Верховним Судом України зроблено висновок, що стягнення бюджетного відшкодування не є належним способом захисту порушеного права, яким у розглядуваній категорії спорів має бути вимога про зобов'язання податковий орган надати висновок про суму бюджетного відшкодування.

Проте, у спірних правовідносинах вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж, наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

Вказаний висновок суду підтверджується обставинами даної справи, згідно яких спірна сума була заявлена до відшкодування ще у податковій декларації з ПДВ за березень 2007 року і не відшкодована до теперішнього часу. Тобто позивач не може отримати належні йому грошові кошти вже на протязі 9 років.

Більше того, з часу набрання законної сили рішенням про скасування податкового повідомлення-рішення про відмову у бюджетному відшкодуванні минуло 2 роки та 9 місяців, проте відповідачами не прийнято жодних заходів щодо відшкодування спірної суми грошових коштів, що свідчить лише про небажання державних органів здійснювати свої обов'язки в цій частині, що вимагає від суду обрання дійсно ефективного способу захисту порушених прав позивача, які унеможливлять подальше затягування відшкодування останньому бюджетного відшкодування ПДВ.

Колегія суддів також звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини у певних справах при розгляді питання стосовно обрання судами ефективного засобу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.

Так, у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, незабороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надміру сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог статті 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту суди правомірно задовольнили розглядувані позовні вимоги у повному обсязі, визнавши протиправною бездіяльність податкового органу та безпосередньо стягнувши з Державного бюджету України бюджетну заборгованість на користь платника.

Врахування факту погашення бюджетної заборгованості з ПДВ перед платником відбувається у процедурі виконання судового рішення відповідно до вимог пункту 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845. За змістом цієї норми після надходження визначених документів від стягувача орган Казначейства надсилає до органу державної податкової служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку. У разі коли на дату надходження виконавчого документа або у процесі його виконання розмір такого залишку зменшився, орган державної податкової служби узгоджує протягом п'яти робочих днів зазначений розмір із стягувачем, про що повідомляє органу Казначейства за встановленою формою. Після закінчення строку узгодження розміру зазначеного залишку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства. Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.

Отже, наведений Порядок забезпечує перерахування платникові у процедурі примусового виконання судового рішення лише залишку невідшкодованої суми ПДВ з урахуванням дійсного стану розрахунків платника з бюджетом.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правильним та єдиним дійсно ефективним способом захисту права у спірних правовідносинах є саме стягнення сум бюджетної заборгованості, яке унеможливить будь-які інші спроби відповідачів уникнути обов'язків по виплаті позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Відтак, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 46350 гривень підлягають задоволенню.

В іншій частині позову колегія суддів вважає необхідним відмовити з огляду на наступне.

Позивач просить визнати неправомірною бездіяльність відповідачів, проте не зазначає, в чому саме полягає ця бездіяльність відносно кожного відповідача, що унеможливлює прийняття такого рішення судом.

Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача-1 подати до відповідача-2 висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та зобов'язання органу державного казначейства надати позивачу суму бюджетного відшкодування не можуть бути задоволенні, оскільки стягнення суми бюджетного відшкодування є способом захисту порушеного права позивача, який є достатнім для повного відновлення такого права і не потребує застосування інших заходів захисту, які в даному випадку є надлишковими, дублюючими та такими, що охоплюються стягненням вказаної суми з Державного бюджету України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Повний текст складено 8 липня 2016 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Орфей» задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі № 804/4931/14 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Орфей» задовольнити частково.

Стягнути з Державного Бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Орфей» (ЄДРПОУ 31792877) бюджетне відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2007 рік в розмірі 46350 (сорок шість тисяч триста п'ятдесят) гривень.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Орфей» сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 986 грн. (дев'ятсот вісімдесят шість гривень) 58 копійок за рахунок бюджетний асигнувань Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: С.Ю. Чумак

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: І.В. Юрко