Рішення

від 08.07.2016 по справі 910/10019/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2016Справа №910/10019/16

За позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ім.Тараса Шевченка» доПриватного підприємства «ПСП Дружба» проповернення суми попередньої оплати Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Рибаков Б.Ю. - представник за довіреністю; від відповідача:не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ім.Тараса Шевченка» (надалі - Сільськогосподарське ТОВ «ім.Тараса Шевченка») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ПСП Дружба» (надалі - ПП «ПСП Дружба») про стягнення попередньої оплати у розмірі 251 600, 00 грн., пені у розмірі 16 143, 76 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 8 071, 86 грн., збитків в розмірі 24 200, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу № 412 від 24.03.2016 р., за умовами якого відповідач зобов'язався поставити позивачу мінеральні добрива на загальну суму 261 600, 00 грн. За доводами позивача 24.03.2016 р. було сплачено на банківський рахунок відповідача вартість мінерального добрива у розмірі 261 600, 00 грн. Проте відповідач взятих на себе зобов'язань за Договором належним чином не виконав та не поставив у визначені Договором строки товар у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 251 600, 00 грн. за недопоставлений товар, пеню у розмірі 16 143, 76 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 8 071, 86 грн., збитки в розмірі 24 200, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2016 р. порушено провадження у справі № 910/10019/16, розгляд справи призначено на 08.07.2016 р.

04.07.2016 р. від представника позивача через відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду.

Представник позивача у судове засідання 08.07.2016 р. з'явився, підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 08.07.2016 р. не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02088, м. Київ, вул. Геофізиків, 12, яка згідно є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Приймаючи до уваги п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце проведення наступного судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Неприбуття до судового засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 ГПК України.

В судовому засіданні 08.07.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.03.2016 р. між Сільськогосподарським ТОВ «ім. Тараса Шевченка» (надалі - Покупець) та ПП «ПСП Дружба» (надалі - Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу №412 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується продати та поставити мінеральні добрива, а Покупець оплатити та прийняти Товар, у відповідності до умов СРТ (Інкотермс 2000) та умов даного Договору.

Продавець постачає партію (КАС-32) у кількості 40т на загальну суму 261 600,00 грн., включаючи ПДВ, екологічний збір та транспортування (п.1.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору товар має бути поставлений на склад СТОВ ім.Тараса Шевченка (с. Катеринівка), згідно норм «Інкотермс 2000».

Продавець зобов'язується поставити Товар у строк до 2 робочих днів після оплати товару (п.3.2 Договору).

Ціна товару складає 261 600, 00 грн. з врахуванням транспортування, з ПДВ та екологічним збором (п.4.1 Договору).

Відповідно до п.4.2.1 договору оплата за товар здійснюється в 100% вартості товару протягом 3 банківських днів від дати підписання Договору обома сторонами, до моменту поставки.

Датою оплати за цим Договором вважається дата зарахування грошових Коштів на поточний рахунок Продавця (п.4.3 Договору).

У разі не поставки або недопоставки товару Покупець має право вимагати від Продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від вартості непоставленого або недопоставленого товару за кожен день затримки поставки (п.5.5 Договору).

Згідно з п.8.1 Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 28.12.2016 р., а в частині взаєморозрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем після підписання сторонами Договору було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 251 600, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 160 від 24.03.2016 р.

За доводами позивача, відповідачем в порушення умов Договору товар поставлено не було. З посиланням на п.5.5 Договору позивач просить стягнути додатково пеню за порушення строків поставки товару в розмірі 16 143, 76 грн.

Окрім того з посиланням на приписи ст.ст.536, 693, 1048 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8 071, 86 грн.

Також, позивач вказує, що у зв'язку із не поставкою відповідачем товару позивачу було завдано збитки в розмірі 24 200, 00 грн., які також просить стягнути з відповідача на свою користь.

Отже, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо вчасності поставки товару.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що підписання сторонами Договору, позивач здійснив оплату вартості товару у розмірі 261 600, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №160 від 24.03.2016р.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України.

На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

05.04.2016р. та 13.04.2016р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензії, в яких вимагав забезпечити поставку товару або повернути грошові кошти в розмірі 261 000,00 грн.

Проте, відповідачем вказані претензії залишені без відповіді та без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив поставку товару та отримані від позивача грошові кошти у розмірі 261 000,00 грн. не повернув, суд, вважає що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 261 000,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені від вартості недопоставленого товару 16 143, 76 грн. за період з 30.03.2016 р. по 26.05.2016 р., господарський суд зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі не поставки або недопоставки товару Покупець має право вимагати від Продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від вартості непоставленого або недопоставленого Товару за кожен день затримки поставки (п.5.5 Договору).

Після проведення судом розрахунку суми пені, господарський суд дійшов висновку, що наданий Сільськогосподарським ТОВ «ім.Тараса Шевченка» розрахунок пені є арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 16 143,76 грн.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8 071,86 грн., суд вказує таке.

В пункті 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Згідно з ч.3 ст.198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Як встановлено судом ані умовами договору купівлі-продажу №412 від 24.03.2016р., ані законом, зокрема, ст.ст. 536, 693, 1214 Цивільного кодексу України, не визначено розмір процентів за користування продавцем чужими коштами, сплаченими позивачем в якості передоплати товару.

В свою чергу, ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом,іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У випадку спірних правовідносин, після перерахування позивачем відповідачу грошових коштів, вони знаходились у відповідача в користуванні.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В свою чергу, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст.ст.1048,1049 Цивільного кодексу України), за договором купівлі-продажу кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.

Таким чином, договори поставки і позики не є подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування судом положень ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Тобто чинним законодавством не визначено, що до договору купівлі-продажу застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором купівлі-продажу № 412 від 24.03.2016 р. та статтями 1046-1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних (консенсуальних) відносин сторін.

Враховуючи викладене, у задоволені позовних вимог Сільськогосподарського ТОВ «ім.Тараса Шевченка» про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8 071, 86 грн. слід відмовити.

В частині позовних вимог Сільськогосподарського ТОВ «ім.Тараса Шевченка» про стягнення збитків в розмірі 24 200, 00 грн., суд зазначає наступне.

В обґрунтування вимог, щодо стягнення з відповідача збитків позивач посилається на те, що у зв'язку із тим, що відповідач не поставив товар, 04.04.2016 р. позивач уклав договір №51 із ТОВ «Інтерполіхім» відповідно до якого аналогічний товар був куплений останнім за 275 800, 00 грн., тобто на 24 200, 00 грн. дорожче. Отже позивач вказує, що з вини відповідача йому довелось придбати аналогічний товар за вищою ціною, а отже понесено додаткові витрати в розмірі 24 200, 00 грн.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту порушеного цивільного права є, зокрема, відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Вимоги щодо стягнення збитків можуть бути заявлені як самостійно, так і у поєднанні з вимогами щодо розірвання договору, у разі неналежного виконання або невиконання його другою стороною.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не встановлено більший або менший розмір відшкодування. Відповідно до положень цієї статті збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є таке застереження в договорі.

Згідно вимог ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з п. 2. ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов'язує відповідача довести, що шкоду завдано не з його вини.

Згідно з нормами ст. 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так на підтвердження понесення витрат позивачем надано до матеріалів справи договір №51 від 04.04.2016р., який укладено між позивачем та ТОВ «Інтерполіхім». Предметом договору №51 від 04.04.2016 р. є постачання товару - добрива рідкого азотного (КАС) у кількості 35,00 тон.

Разом із цим позивачем до матеріалів справи не долучено доказів перерахування на рахунок ТОВ «Інтерполіхім» вартості вказаного товару, а отже не доведено понесення втрат, яких особа зазнала у зв'язку із не виконанням відповідачем свого обов'язку за Договором.

За таких обставин, у задоволені позовної вимоги про стягнення збитків в розмірі 24 200,00 грн. також слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ім. Тараса Шевченка» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ПСП Дружба» (02088, м. Київ, вул. Геофізиків,12; ідентифікаційний код 36158979) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ім. Тараса Шевченка» (85600, Донецька область, м. Маріїнка, Сільськогосподарська зона,6; ідентифікаційний код 30845087) суму попередньої оплати у розмірі 251 600, 00 грн., пеню у розмірі 16 143, 76 грн., судовий збір в розмірі 4 016, 00 грн. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано - 13.07.2016 р.

Суддя Ю.О. Підченко