Рішення

від 07.07.2016 по справі 922/1313/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р.Справа № 922/1313/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ "Біофарм", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алювій", м. Харків про стягнення грошових коштів в розмірі 33271,10 грн. за участю представників сторін:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм", м. Харків, звернувся до господарського суду із позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Алювій", м. Харків, про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 33270,10 грн. (19840,47 грн. - основна заборгованість, 13430,63 грн. - пеня) за договором поставки товару № 224 від 05.03.2014р., укладеного між сторонами даного спору. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 25.04.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.05.2016р. о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду від 21.06.2016р. продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку, в порядку ст. 69 ГПК України, до 08.07.2016р., розгляд справи відкладено на 07.07.2016р. о 10:30 год.

У судове засідання 07.07.2016р. представник позивача не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, додаткових доказів по справі, витребуваних попередніми ухвалами суду, не надав.

Представник відповідача у судове засідання 07.07.2016р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 02.06.2016р., про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду повернулись на адресу суду з відміткою відділення зв'язку В«за закінченням терміну зберіганняВ» .

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алювій", належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_1 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалами господарського суду Харківської області, під час розгляду справи, сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 05.03.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТ "Біофарм" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алювій" (відповідач, покупець) укладено договір на поставку товарів № 224, відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання з поставки покупцеві ветеринарних препаратів та інших товарів ветеринарного призначення, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, в порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 3.3. договору, право власності та ризик переходять до покупця з моменту передачі йому продукції постачальником. Продукція вважається переданою постачальником і прийнята покупцем з часу підписання сторонами накладних про відпуск продукції (на підставі довіреності покупця).

Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунок за поставлену продукцію здійснюється не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки

Пунктом 5.3. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день затримки платежу. Нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, згідно договору, здійснюється включно до моменту виконання такого зобов'язання винною стороною і в такому випадку застосовується загальна позовна давність.

відповідно до п.п. 9.2., 9.3. договору, даний договір діє до 31.12.2015р., при відсутності письмової заяви будь-якої із сторін про припинення зобов'язань за договором (з повідомленням іншої сторони за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору, вказаному у п. 9.2.), договір автоматично подовжується до 31.12.2016р.

Матеріалами справи підтверджується, що в рамках укладеного між сторонами договору від 05.03.2014р., позивачем було здійснено відповідачу дві поставки товару на загальну суму 11860,23 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2406 від 27.10.2014р. на суму 8613,97 грн. та № 2474 від 03.11.2014р. на суму 3246,26 грн.

Як зазначає позивач, покупець за поставлений товар розрахувався частково. Так 27.10.2014р. відповідач сплатив 3000,00 грн. за поставлену продукцію, та 2000,00 грн. було сплачено 03.11.2014р.

Звертаючись до господарського суду із відповідним позовом, позивач зазначив, що решта суми за поставлену продукцію відповідачем сплачена не була, в зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути на свою користь заборгованість в розмірі 19840,47 грн. (яка складається з заборгованості за поставлений товар відповідно до видаткових накладних від 27.10.2014р. та 03.11.2014р., в розмірі 6860,23 грн. та суми заборгованості, яку позивач підтверджує підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 30.09.2014р. в розмірі 12980,24 грн.) та пеню в розмірі 13430,63 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних № 2406 від 27.10.2014р. та № 2474 від 03.11.2014р., відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 11860,23 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 05.03.2014р., свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі, здійснив оплату за отриманий від позивача товар в розмірі 5000,00 грн. та не надав суду доказів на підтверження оплати суми боргу в розмірі 6860,23 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару по договору поставки від 05.03.2014р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 05.03.2014р. в сумі 6860,23 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 6860,23 грн. заборгованості по договору поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день затримки платежу. Нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, згідно договору, здійснюється включно до моменту виконання такого зобов'язання винною стороною і в такому випадку застосовується загальна позовна давність.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань за договором поставки від 05.03.2014р., позивач нарахував відповідачеві пеню, яка складає 13430,63 грн.

Ухвалою господарського суду від 25.04.2016р. суд зобов'язував позивача надати розрахунок заявленої до стягнення суми пені, із зазначенням дат з яких починається нарахування пені, дат в які закінчується нарахування, кількості днів прострочення, сум боргу на які нараховується пеня (із зазначенням нарахованих та сплачених сум), розміру ставки пені (із зазначенням розміру облікової ставки на НБУ на рік та відповідно розрахованої ставки пені на день) підсумкової суми пені за кожний період нарахування та підсумкової суми пені заявленої до стягнення.

Однак, в порушення вимог ухвали суду від 25.04.2016р. позивач у судові засідання 16.05.2016р., 06.06.2016р., 21.06.2016р., 07.07.2016р. розрахунок пені суду не надав.

Враховуючи викладене, судом зроблено власний розрахунок суми пені, за порушення відповідачем умов договору поставки від 05.03.2014р. щодо вчасної оплати за отриманий товар.

В зв'язку з чим, суд зазначає, що сума пені, які підлягає стягненню з відповідача розраховується за поставкою від 27.10.2014р. за період з 11.11.2014р. по 22.04.2016р. та складає 3822,08 грн., за поставкою від 03.11.2014р. за період з 18.11.2014р. по 22.04.2016р. та складає 841,99 грн.

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в загальному розмірі 4664,07 грн. Сума пені в розмірі 8766,56 грн. є безпідставно нарахованою та суд відмовляє в її задоволенні.

Щодо суми заборгованості в розмірі 12980,24 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, посилаючись на підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 30.09.2014р., господарський суд зазначає наступне.

Так, позивачем до матеріалів справи надано копію акту звірки взаєморозрахунків від 30.09.2014р., підписаного від постачальника бухгалтером ОСОБА_2, від покупця ОСОБА_3, скріплених печатками сторін, за яким заборгованість ТОВ "Алювій" перед ТОВ "АТ "Біофарм" складає 12980,24 грн.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 (v_928600-12) «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Натомість, суд звертає увагу, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (z0168-95), господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків, наданий позивачем до господарського суду та, який, на думку позивача є підставою для стягнення з відповідача на свою користь суми заборгованості в розмірі 12980,24 грн., не є первинним документом, в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містить всі необхідні реквізити, не містить посилання на договір, в рамках якого була здійснена господарська операція між суб'єктами господарювання, а також не містить зміст та обсяг господарської операції; не містить засвідченого підпису та даних щодо особи, яка від імені ТОВ "Алювій", підписала даний акт звірки.

Враховуючи викладене, у господарського суду відсутні підстави для стягнення з ТОВ "Алювій" на користь ТОВ "АТ Біофарм" суми заборгованості в розмірі 12980,24 грн. на підставі акту звірки взаєморозрахунків від 30.09.2014р.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позов ТОВ "АТ Біофарм" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алювій" (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, 1, код ЄДРПОУ 34473849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" (61057, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 23317811) суму основної заборгованості в розмірі 6860,23 грн., пеню в розмірі 4664,07 грн., судові витрати в розмірі 477,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_1

справа № 922/1313/16