Рішення

від 06.07.2016 по справі 904/4403/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.07.16р. Справа № 904/4403/16

За позовом Приватного підприємства "Шарм 2012", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон", м. Дніпропетровськ

про стягнення 13 572 грн. 07 коп.

Суддя Рудь І.А.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Шарм 2012" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" заборгованість в розмірі 13 572 грн. 07 коп., з яких: 12 322 грн. 80 коп. - сума основного боргу, 55 грн. 71 коп. - 3% річних, 431 грн. 30 коп. - інфляційні втрати, відповідно умов договору поставки товарів від 23.04.2013р. № 234, а також покласти на відповідача судові витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 1 378 грн. 00 коп. та вартості правової допомоги адвоката в сумі 2 500 грн. 00 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов'язань в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Відповідач явку свого повноваженого представника у призначене судове засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, про що свідчить підпис представника у поштовому повідомленні № 4904701044640 від 16.06.2016р., яке долучене до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 05.07.2016р. не з'явився.

04.07.2016р. на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника від 01.07.2016р., в якому останній, зокрема, зазначив, що відповідачем після порушення провадження у даній справі було повністю сплачено суму основного боргу, у зв'язку із чим позивач не наполягає на позовних вимога в цій частині; проси розгляд справи здійснювати без участі представника позивача та задовольнити решту позовних вимог ПП „Шарм 2012В» у повному обсязі.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

23.04.2013р. між Приватним підприємством "Шарм 2012" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайлон" (покупець) укладений договір поставки товарів № 234 (надалі - Договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується систематично передавати (постачати) у зумовлені строки (строк) покупцеві товари у кількості, асортименті, за цінами згідно з накладними, що є невід'ємними частинами цього ОСОБА_1, а покупець зобов'язується прийняти вказані товари і своєчасно сплатити за них певну грошову суму на умовах цього ОСОБА_1.

За умовами п. 7.1 ОСОБА_1 цей Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2013р. Дія цього договору автоматично продовжується на кожний наступний рік при відсутності письмової заявки однієї із сторін на розірвання даного договору за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії ОСОБА_1.

Пунктом 1.4 ОСОБА_1 сторони узгодили, що вартість даного ОСОБА_1 орієнтовно складає 300 000,00 грн. і корегується сумою вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом року дії даного ОСОБА_1. Загальна вартість договору визначається відповідно до ціни товарів та товарно-транспортних накладних, які є невід'ємною частиною даного ОСОБА_1.

Згідно з п.5.1 ОСОБА_1 покупець оплачує поставлені постачальником товари за цінами, що визначаються на підставі специфікації та вказуються у накладних, що є невід'ємними частинами цього ОСОБА_1.

Згідно п. п. 5.3, 5.4 ОСОБА_1 покупець здійснює оплату товару після його реалізації. Розрахунок сум, які належать до сплати постачальнику здійснюється на підставі звітів покупця про реалізований в звітному місяці товар, які останній надає постачальнику до 10 числа місяця наступного за звітним. Оплата товару здійснюється покупцем протягом 5 робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку на оплату товару, складаного на підставі звітів про реалізований товар, наданих покупцем.

На виконання умов ОСОБА_1 позивач поставив відповідачу товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 12 324 грн. 30 коп., який був прийнятий відповідачем, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № ША-00000129 від 04.02.2015р. на суму 1 084 грн. 08 коп.;

- видаткова накладна № ША-00000715 від 08.05.2015р. на суму 2 653 грн. 32 коп.;

- видаткова накладна № ША-00000768 від 18.05.2015р. на суму 2 288 грн. 70 коп.;

- видаткова накладна № ША-00001191 від 30.07.2015р. на суму 3 129 грн. 00 коп.;

- видаткова накладна № ША-00001283 від 21.08.2015р. на суму 3 169 грн. 20 коп.;

Відповідач, в порушення умов ОСОБА_1 свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті не здійснив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 12 322 грн. 80 коп.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із письмовою вимогою про оплату поставленого та реалізованого товару від 25.02.2016р. № 2, в якій проси сплатити вартість товару в сумі 12 322 грн. 80 коп.

Вказана вимога отримана відповідачем 16.03.2016р., про що свідчить підпис представника у поштовому повідомленні № 4904701030037, але залишена останнім без відповіді та задоволення.

Згідно умов п. 8.2 ОСОБА_1 покупець за даним ОСОБА_1 у разі затримки оплати товару більше строку, обумовленого п. 5.3 ОСОБА_1, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно розрахунку позивача загальна сума нарахованої пені за період з 24.03.2016р. по 17.05.2016р. складає 762 грн. 26 коп.

Із посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 55 грн. 71 коп. за період з 24.03.2016р. по 17.05.2016р. та інфляційне збільшення в розмірі 431 грн. 40 коп. за квітень 2016р.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із претензією від 04.08.2015р. № 227, в якій вимагав оплатити вартість поставленого товару в сумі 53 229 грн. 50 коп., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Заборгованість відповідача підтверджується: ОСОБА_1, видатковими накладними, двостороннім актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 31.12.2015р., обґрунтованим розрахунком суми позову тощо.

На час розгляду справи позивачем до матеріалів справи долучене платіжне доручення № 39951165 від 15.06.2016р. про сплату основного боргу у повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні нормативні положення містяться у частині першій статті 712 Цивільного кодексу України згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, строк оплати вартості товару за спірними накладними є таким, що настав.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст.ст. 9, 16, 549-551, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 216-220 та 230-232 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами і договором, а держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, стягнення збитків та застосування штрафних санкцій.

Згідно із п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» від 17.12.13р. № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, та перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства та умовам ОСОБА_1..

Водночас, позивачем до матеріалів справи надані докази на підтвердження погашення відповідачем основної заборгованості перед позивачем в сумі 12 322 грн. 80 коп. після звернення позивача із даним позовом до суду, тому грошові зобов'язання відповідача у вказаній сумі в силу положень ст. 202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи судом є припиненими, а тому між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі в цій частині підлягає припиненню, згідно приписів ст. 80 ч.1 п.1-1 Господарського процесуального кодексу України.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені ОСОБА_1 майново-господарські зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого на його замовлення товару, чим порушив умови укладеного із позивачем ОСОБА_1 та вищевказані приписи діючого законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача 431 грн. 30 коп. індексу інфляції, 55 грн. 71 коп. 3% річних та 762 грн. 26 коп. пені - є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, оскільки провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 12 322 грн. 00 коп. підлягає припиненню, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збірВ» , сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 251 грн. 16 коп. підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду, у разі подання відповідного клопотання.

Щодо витрат позивача на адвокатські послуги у розмірі 2 500 грн. 00 коп., які позивач просить покласти на відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані договір про надання правової допомоги від 22.04.2016р. № 22/04, акт надання правової допомоги від 31.05.2016р., платіжне доручення № 157 від 17.05.2016р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 28.09.2001р. № 1794/10 тощо.

Водночас, відповідно до п. 5.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають витрати позивача на адвокатські послуги в розмірі 1 000 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Робоча, б. 172, приміщ. 1, код ЄДРПОУ 33564306) на користь Приватного підприємства "Шарм 2012" (02140, м. Київ, вул. Вишняківська, б. 13, код ЄДРПОУ 38375007) 431 грн. 30 коп. (чотириста тридцять одну грн. 30 коп.) індексу інфляції, 55 грн. 71 коп. (п'ятдесят п'ять грн. 71 коп.) 3% річних, 762 грн. 26 коп. (сімсот шістдесят дві грн. 26 коп.) пені, 1 000 грн. 00 коп. (одну тисячу грн. 00 коп.) витрат на послуги адвоката, 126 грн. 84 коп. (сто двадцять шість грн. 84 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог провадження у справі припинити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя ОСОБА_2

Повне рішення складено - 11.07.16р.