Рішення

від 14.07.2016 по справі 904/4284/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.07.16р. Справа № 904/4284/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імобільяре", м. Олександрія, Кіровоградська обл.

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", м. Дніпродзержинськ

про стягнення 104 440,34 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Коваленко О.Ю.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № б/н від 26.04.16р.

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 13 від 29.01.16р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імобільяре" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (далі - відповідач) про стягнення 104 440,34 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 13-0440-02 від 15.02.13р., в частині розрахунків.

Ухвалою господарського суду від 27.05.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 14.07.16р.

14.07.16р. повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги визнав частково, а саме в сумі основного боргу у розмірі 55 210,58 грн., інфляційних втрат у розмір 42 904,33 грн. та 3% річних у розмірі 3 330,79 грн., в решті позовних вимог просив суд відмовити. Крім того, повноважний представник відповідача заявив клопотання про розстрочку виконання рішення строком на три місяці, про що також зазначено у відзиві, який долучено до матеріалів справи.

Повноважний представник позивача просив суд відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення, оскільки відповідач неналежним чином не виконує свої обов'язку на протязі майже 3-х років.

У судовому засіданні 14.07.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.13р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 13-0440-02 (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1. якого, позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію, вказану в Специфікаціях, які додаються до цього договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору, кількість, номенклатура, ціна, терміни поставки та умови оплати товару визначені в Специфікаціях, які додаються до цього договору, що складають його невід'ємну частину.

За приписами п. 2.1. Договору, ціна на товар встановлюється у національній валюті України - гривнях за одиницю, на умовах СРТ - склад відповідача, згідно з офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної ОСОБА_3 (редакції 2010 року), далі «Інкотермс-2010» і вказується в Специфікаціях, що додаються до договору і складають його невід'ємну частину.

Як вказано у п. 2.2. Договору, сума договору на момент підписання, згідно Специфікації № 1, становить 58 053,60 грн. з ПДВ, і буде змінена на суму кожної наступної Специфікації, що підписується обома сторонами.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що датою поставки вважається дата отримання товару, зазначена відповідачем в товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній, далі іменовані товарно-супровідними накладними.

Відповідно до п. 3.3. Договору, товар вважається поставленим позивачем і прийнятим відповідачем:

- за кількістю - згідно з даними, вказаними у товарно-супровідних накладних позивача;

- за якістю - згідно з сертифікатом якості або іншим документом, що підтверджує якість товару.

Згідно з п. 3.5. Договору, право власності на товар від позивача до відповідача переходить в момент передачі товару на складі відповідача, з підписанням товарно-супровідних накладних.

Положеннями п. 4.2. Договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в порядку, зазначеному в Специфікаціях. У випадку, якщо умовами оплати передбачена попередня оплата, то позивач зобов'язаний надати оригінал рахунку на попередню оплату.

Рахунки на оплату за фактично поставлений товар виставляються протягом 5-ти календарних днів від дати поставки (п. 4.3. Договору).

Пунктом 9.4. Договору передбачено, що термін дії договору - з моменту його підписання сторонами до 31.12.13р.

22.08.13р. між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою було внесені зміни до реквізитів позивача.

На виконання умов Договору між сторонами були укладені Специфікації № 1, № 2, № 3, відповідно до яких сторони обумовили умови та розрахунок за поставку товару. Зокрема, відповідно до Специфікації № 3 сторони обумовили, що позивач поставляє відповідачу товар на загальну суму 276 052,92 грн., а відповідач має сплатити:

1 етап - 50% попередньої оплати на підставі виставленого рахунку на попередню оплату;

2 етап - 30% за письмовим повідомленням про готовність товару до відвантаження, на підставі виставленого рахунку на оплату;

3 етап - 20% за фактом поставки товару, протягом 10 банківських днів, на підставі виставленого рахунку на оплату.

Позивач звертає увагу, що 12.12.13р. відповідач отримав товар на загальну суму 276052,92 грн., що підтверджує видаткова накладна № РН-0000008 від 12.12.13р., товарно-транспортна накладна від 12.12.13р. та рахунок-фактура № СФ-11 від 12.12.13р. Але, в порушення умов Договору, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 55 210,58 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача лист № 2 від 15.12.14р. з проханням провести остаточний розрахунок з позивачем за отриманий товар за вищевказаним Договором. Як зазначає позивач, відповідач заявлені позовні вимоги залишив без задоволення, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку по Договору щодо повної та своєчасної оплати, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України були нараховані інфляційні втрати у розмірі 42 904,33 грн. та 3% річних у розмірі 6 325,43 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 55 210,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 42 904,33 грн., 3% річних у розмірі 6 325,43 грн., а всього 104 440,34 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач наведених позивачем обставин не спростував, заявлені позовні вимоги визнав частково, а саме в сумі основного боргу у розмірі 55 210,58 грн., інфляційних втрат у розмір 42 904,33 грн. та 3% річних у розмірі 3 330, 79 грн., в решті позовних вимог просив суд відмовити. Крім того, повноважний представник відповідача заявив клопотання про розстрочку виконання рішення строком на три місяці.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Положеннями ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 55 210,58 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

- Як свідчать матеріали справи, відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від нього та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій підтверджується відповідачем.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані 3% річних у розмірі 6325,43 грн. та інфляційні втрати у розмірі 42 904,33 грн.

Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно, у зв'язку з чим підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розрахунок 3% річних судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки позивач невірно визначив дату, з якої у відповідача почалося прострочення зобов'язання. Приймаючи зазначене рішення суд виходив з того, що 12.12.13р. була здійснена поставка товару на суму 276 052,92 грн. За приписами Специфікації № 3 відповідач повинен був здійснити оплату протягом 10 банківських днів , на підставі виставленого рахунку на оплату. Таким чином, останнім днем оплати є 26.12.13р., прострочення платежу почалося з 27.12.13р. (13.12.13р., 16.12.13р., 17.12.13р., 18.12.13р., 19.12.13р., 20.12.13р., 23.12.13р., 24.12.13р., 25.12.13р., 26.12.13р.).

Після перерахунку проведеного судом відповідно до норм чинного законодавства України та умов Договору, 3% річних (за період з 27.12.13р. по 30.12.15р.) складають 3 330,79 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 3 330,79 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Господарський суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення строком на три місяці, виходячи з наступного.

Відстрочка або розстрочка подовжує період відновлення порушеного права позивача (стягувача), при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.05р. у справі "Чижов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод .

Існуючі процеси в економіці Україні негативно впливають також і на позивача, тому надання відповідачу розстрочки виконання рішення не відповідатиме принципам рівності сторін перед законом та судом.

Крім того, господарський суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є винятковими, тому підстав для надання розстрочки виконання рішення суду немає.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (51925, м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, буд. 18Б, код ЄДПРОУ 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імобільяре" (28000, Кіровоградська обл., м.Олександрія, вул. Луначарського, буд. 24/36, код ЄДРПОУ 33650379) заборгованість за поставлений товар у розмірі 55 210,58 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч двісті десять грн. 58 коп.), інфляційні втрати у розмірі 42 904,33 грн. (сорок дві тисячі дев'ятсот чотири грн. 33 коп.), 3% річних у розмірі 3 330,79 грн. (три тисячі триста тридцять грн. 79 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 521,68 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять одна грн. 68 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

В задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 14.07.16р.

Суддя ОСОБА_4