Рішення

від 12.07.2016 по справі 910/11859/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2016Справа №910/11859/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спіко»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Трейд»

про стягнення 132 180,46 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Кулачко Т.М. - по дог. № 04/05/16-1 від 04.05.2016

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спіко» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Трейд» 132 180,46 грн., з яких: 89 776,08 грн. основного боргу, 23 828,79 грн. пені, 8 977,60 грн. штрафу, 6 764,51 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 833,48 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 10/03 від 27.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 порушено провадження у справі № 910/11859/16 та призначено її до розгляду на 12.07.2016.

Позивач в судовому засіданні 12.07.2016 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 12.07.2016 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 30.06.2016 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Алма-Атинська, 2/1, офіс 67, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 30.06.2016 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 12.07.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спіко» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК Трейд» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 10/03 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку, обумовленому договором, передати у власність покупця продукцію в певній кількості та належній якості та по узгодженій ціні, а покупець зобов'язаний прийняти продукцію та оплатити її на умовах, визначених цим договором.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманої продукції не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши зміст договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно з п. 13.1 договору строк його дії встановлено до 31.12.2016.

Відповідно до п. 2.1 договору поставка продукції здійснюється окремими партіями відповідно до узгоджених сторонами накладених на поставку продукції.

Остаточно погоджені асортимент та кількість продукції зазначається сторонами у накладених на поставку продукції, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.5. договору).

Згідно з п. 2.6. договору датою поставки є дата передачі продукції покупцю зазначена в накладеній на поставку продукції.

Відповідно до п. 2.14 договору факт приймання покупцем продукції за накладною підтверджує факт належного виконання постачальником зобов'язань щодо поставки продукції та належного виконання зобов'язань покупця щодо приймання продукції.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв продукцію (воду та напої) на загальну суму 89 776,08 грн., що підтверджується видатковою накладною № 54 від 27.04.2016, яка підписана та скріплена печатками обох сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.1 договору визначено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 40 (сорок) календарних днів з дати поставки продукції.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої складає 89 776,08 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 89 776,08 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, згідно з п. 9.3 договору у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня), від несплаченої суми за кожний день прострочення за весь строк прострочення.

Відповідно до п. 9.4 договору за прострочення оплати продукції більше ніж на 10 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити суму штрафу у розмірі 10 (десяти) відсотків від простроченої суми.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати отриманої продукції.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті отриманої продукції відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої за обґрунтованими розрахунками становить 23 828,79 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 23 828,79 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Оскільки матеріали справи свідчать, що прострочення оплати поставленої продукції за договором мало місце понад 10 (десять) календарних днів, суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 8 977,60 грн. (за обґрунтованими розрахунками).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманої продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 6 764,51 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 833,48 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача 6 764,51 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 833,48 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спіко» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 500,00 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати пов'язані з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг , а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони , або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

04.05.2016 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Тарас Кулачко та партнери» (виконавець) був укладений договір про надання правової допомоги № 04/05/16-1, за умовами якого клієнт доручає, а виконавець в особі адвоката Кулачко Т.М. бере на себе зобов'язання здійснювати правовий захист та представництво інтересів клієнта в суді у справі про стягнення з ТОВ «ВК Трейд» богу за договором № 10/03 від 27.03.2015.

Вартість наданих за договором № 04/05/16-1 від 04.05.2016 послуг визначена в акті приймання-передачі правової допомоги від 27.05.2016 та становить 5 000,00 грн. В акті зазначений обсяг робіт вартістю 3 000,00 грн., а саме: складення позовної заяви та подача її до суду, а також здійснення розрахунку суми позову.

Позивач 08.07.2016 сплатив на користь Адвокатського бюро «Тарас Кулачко та партнери» грошові кошти в загальному розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4828 від 08.07.2016.

Підтвердженням того, що Кулачко Т.М. (за підписом якого подана позовна заява) адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5221/10 від 08.10.2014.

Відповідно до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи предмет позову, господарський суд приходить до висновку, що витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними з обсягом здійснених адвокатом послуг, тобто явно завищеними, а тому з урахуванням всіх обставин справи підлягають до стягнення в сумі 1 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Трейд» (02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 2/1, офіс 67, код ЄДРПОУ 39350651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спіко» (13313, Житомирська область, Бердичівський район, с. Мирне, вул. Володарського, 151А, код ЄДРПОУ 30741101) 89 776 (вісімдесят дев'ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 08 коп. основного боргу, 23 828 (двадцять три тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 79 коп. пені, 8 977 (вісім тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн. 60 коп. штрафу, 6 764 (шість тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 51 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 2 833 (дві тисячі вісімсот тридцять три) грн. 48 коп. - 3% річних, 1 982 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору, 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Повне рішення складено 13.07.2016.

СуддяВ.В.Сівакова