Постанова

від 13.07.2016 по справі 826/17539/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/17539/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача Свириденко Ю.Ю., представника відповідача Стрілець О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України», ректора приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» Бугая Владислава Юрійовича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» до ректора приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» Бугая Владислава Юрійовича про визнання дій протиправними, стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати дії відповідача, що полягають у ненаданні відповіді на запит на інформацію та у ненаданні інформації на запит позивача протиправними;

- стягнути з відповідача матеріальну шкоду, яку з вини відповідача зазнав позивач у розмірі 6 570,00 грн. (відповідно до договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 26 травня 2015 року).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2016 року позов у частково.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що часткове задоволення позовних вимог є неправомірним, незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішенням справи.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову в частині задоволення позову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та невірно застосовано норми чинного законодавства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги та заперечення на них, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ВГО «Комітет конституційно-правового контролю України» є юридичною особою у формі громадської організації, ідентифікаційний код - 35416341, Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» є вищим навчальним закладом приватної форми власності.

Позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 02 лютого 2015 року №102/1-5, в якому просив надати публічну інформацію про вищий навчальний заклад, яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2015 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2015 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2015 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності (а.с. 11).

Вказаний запит отриманий уповноваженою особою вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» 06 лютого 2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 14).

11 березня 2015 року позивач звернувся до відповідача із запитом №406/1-15 щодо надання публічної інформації про Полтавський інститут бізнесу ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» (а.с. 15), який отриманий ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» 13 березня 2015 року (а.с. 16).

Докази надання будь-яких відповідей на вказані запити в матеріалах справи відсутні.

У зв'язку із цим, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач наділений правом у порядку визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», одержувати публічну інформацію, яка знаходиться у володінні відповідних розпорядників, тобто є запитувачем інформації, у свою чергу Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» є розпорядником публічної інформації, як особа, що виконує делеговані повноваження в частині надання освітніх послуг.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI) розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

Як вбачається зі статуту (а.с. 66-76) ПВНЗ «МНТУ» здійснює надання освітніх послуг, а тому, в силу наведеної норми, є розпорядником інформації.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014 власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) може делегувати свої повноваження керівникові або вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.

Згідно з ч. 1 ст. 32 вказаного Закону, безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.

Отже, відповідач, будучи ректором вищого навчального закладу, в силу положень наведених законодавчих норм, є розпорядником інформації.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 06 квітня 2016 року по справі № 826/6464/14.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу два запити, які було отримано останнім 06 лютого 2015 року та 13 березня 2015 року відповідно.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

Таким чином відповідач мав повідомити позивача в письмовій формі про результати розгляду запитів у п'ятиденний строк з моменту їх отримання, тобто до 11 лютого 2015 року та 18 березня 2015 року включно. Однак, що не спростовано відповідачем, письмової відповіді на запити надано не було.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 2939-VI запитувач має право оскаржити:

- відмову в задоволенні запиту на інформацію;

- ненадання відповіді на запит на інформацію.

При цьому підстави для відмови у в задоволенні запиту (яка в силу ч. 5 ст. 22 Закону № 2939-VI має надаватися в письмовий формі) передбачені ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI.

Апеляційний суд звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються не відмови у задоволенні запитів на інформацію, а саме ненадані відповіді на запити на інформацію. Позовні вимоги заявлені не стосовно дій відповідача щодо відмови у задоволенні запитів на інформацію, а саме щодо ненадання відповіді на запити на інформацію.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача відповідачем про відмову в задоволенні запитів на інформацію, а тому у суду відсутні підстави вважати, що відповідач саме відмовив позивачу у задоволенні його запитів. З огляду на це, апеляційний суд не вважає доцільним дослідження підстав для відмови, що передбачені ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI (у тому числі, щодо оплати витрат). З цих підстав, доводи апеляційної скарги, що стосуються неправомірної відмови у задоволенні запитів позивача колегія суддів апеляційного суду відхиляє.

Поряд із цим, надання відповіді на напити на інформацію в порядку Закону № 2939-VI є обов'язком розпорядника інформації. У цій відповіді може або надатися запитувана інформація, або повідомлено про продовження строку розгляду запиту, або ж відмовлено у задоволенні запиту.

Враховуючи, що відповідач не надіслав позивачу відповідей на запити, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправними дій ректора Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» Бугая Владислава Юрійовича щодо ненадання відповіді на запити на інформацію Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» від 02 лютого 2015 року №102/1-15 та від 11 березня 2015 року №406/1-15.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у якості матеріальної шкоди варто зазначити таке.

Витрати на правову допомогу, при зверненні до суду, відшкодовуються у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, а тому колегія суддів вважає, що вони не можуть бути предметом розгляду як окремої позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди. З огляду на це, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову у цій частині.

Однак, посилаючись на норми КАС та Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI від 20.12.2011 (далі - Закон № 4191-VI), суд першої інстанції фактично відмовив позивачу у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, однак питання розподілу судових витрат, до складу яких входять також і витрати на правову допомогу, не вирішив.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 90 КАС, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону № 4191-VI встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» у 2015 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня по 01 вересня на рівні 1218 гривень.

З огляду на це, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 487,20 грн за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Позивачем до матеріалів справи долучено копії наступних документів: договір про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 26.05.2015, що укладений з Свириденко Ю.Ю. (а.с. 83-84) та в п. 4.2 якого зазначено, що вартість однієї години роботи виконавця становить 1314 грн, акт прийому-передачі юридичних послуг від 02.06.2015 (а.с. 47) з якого вбачається, що витрачений час на надання відповідних послуг за договором становить відповідно 6 годин, платіжне доручення від 03.06.2015 №23, у призначенні якого зазначено про перерахування на платіжну картку Свириденко Ю.Ю. за договором від 26.05.2015 - 6 570 грн (а.с. 48).

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно п.п. 4, 5 названого акту Свириденко Ю.Ю. здійснювала аналіз відповіді відповідача на предмет його порушення вимогам закону загалом 45 хвилин. Однак, у ході розгляду справи було встановлено, про що також міститься посилання у позовній заяві, що відповідачем відповіді на запити позивача не надавалися. З огляду на це, колегія суддів апеляційного суду відхиляє вказаний акт у цій частині.

Таким чином, враховуючи максимальний розмір компенсації витрат на правову допомогу, та витрати часу фахівця у галузі права - 5 год 15 хв (6 год - 45 хв), колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про помилковість рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні з відповідача 2 509,08 грн (487,20*5,15) витрат на правову допомогу.

З огляду на це, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині невирішення питання розподілу судових витрат щодо присудження, за аналогією з ч. 1 ст. 94 КАС, на користь позивача за рахунок ПВНЗ «МНТУ», посадовою особою (керівником) якого є відповідач, 2 509,08 грн судових витрат на правову допомогу.

Що стосується стягнення судом першої інстанції з позивача судового збору за подання позову, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (у редакції, дійсній станом на момент подання позову; далі - Закон № 3674-VI) за подання адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; за подання адміністративного позову немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати складав 1218 грн.

Так, позивачем 20.08.2015 подано адміністративний позов, в якому заявлено одну немайнову вимогу та вимоги майнового характеру, за подання яких мав сплачуватися мінімальний розмір судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати плюс 0,06 розміру мінімальної заробітної плати (за вимогу немайнового характеру).

Частиною 3 наведеної статті передбачалося, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Так, при поданні позову, позивачем було сплачено 10% від 1,5 розміру мінімальної заробітної плати за вимоги майнового характеру у розмірі 183 грн.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання відкриття провадження у справі, помилково не звернув уваги на те, що позивачем не було сплачено судовий збір в частині вимоги немайнового характеру. Реагувати на вказаний недолік позовної заяви апеляційний суд в межах своїх повноважень не може.

Враховуючи, що у задоволенні позову в частині заявлених майнових вимог було відмовлено, суд першої інстанції на підставі ч. 3 ст. 4 Закону № 3674-VI, яка діяла станом на день подання позовної заяви, мав стягнути з позивача решту суми судового збору у розмірі 1 644 грн (1218*1,5-183), однак, при стягненні суд не врахував того, що за подання позову немайнового характеру позивачем судовий збір не було сплачено, а тому помилково зменшив стягувану суму на 36,54 грн.

З огляду на це, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні із зазначенням суми, яку необхідно стягнути з позивача - 1 644 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що порушення, на яке в апеляційній скарзі посилається позивач, щодо строку розгляду справи в суді першої інстанції не стало підставою для неправильного вирішення справи, а отже не може бути скасовано в силу п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС, а тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині.

Відповідно до п.п. 2 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду.

Відповідно до ст. 201 КАС підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено питання стягнення з позивача судового збору, однак помилково розраховано суму стягнення та не вирішено питання розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2016 року.

Враховуючи, що рішенням апеляційної інстанції не змінювалась постанова суду першої інстанції в частині вирішення спору по суті, то підстав для розподілу судових витрат, пов'язаних із зверненням до апеляційного суду, немає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ректора приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» Бугая Владислава Юрійовича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2016 року змінити.

У частині четвертій резолютивної частини замінити стягувану суму з 1 607,76 грн на 1 644 грн, у зв'язку із чим, викласти частину четверту резолютивної частини постанови у наступній редакції:

«Стягнути з Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» (код ЄДРПОУ 35416341; 03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, буд. 2-А) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) судовий збір за подання адміністративного позову майнового характеру у розмірі 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн».

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені Академіка Юрія Бугая» (код ЄДРПОУ 19359117; 04025, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 7, корпус 2) на користь Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» (код ЄДРПОУ 35416341; 03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, буд. 2-А) судових витрат на правову допомогу у розмірі 2 509 (дві тисячі п'ятсот дев'ять) грн 08 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 14.07.2016.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.