Рішення

від 07.04.2016 по справі 910/3000/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2016Справа №910/3000/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/3000/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Трейд ЛТД»;

про стягнення 99 066,08 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ходак В.В., довіреність б/н від 02.09.2015р.

від відповідача: Бойко М.М., довіреність б/н від 23.03.2016р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Трейд ЛТД» (надалі - відповідач) про стягнення 99 066,08 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № ДП040914/1 від 04.09.2014р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 46 502,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 12 057,39 грн., 17 061,77 грн. - 3% річних та 23 444,92 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2016р. порушено провадження у справі № 910/3000/16 та призначено її розгляд на 24.03.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2016р. розгляд справи було відкладено на 07.04.2016р., у зв'язку з клопотанням представника відповідача.

06.04.2016р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Присутній у судовому засіданні 07.04.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив наявність заборгованості перед позивачем по оплаті отриманого товару в сумі 46 502,00 грн., при цьому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в частині пені та 36% річних, оскільки така відповідальність умовами договору не передбачена, а також надано контррозрахунок інфляційних втрат.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2014р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки № ДП040914/1, у відповідності з п.п. 1.1. якого позивач зобов'язується передати у погоджені строки, а відповідач прийняти та оплатити на умовах, наведених у договорі, нафтопродукти (далі - товар), асортимент, кількість та ціна яких зазначаються у специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п.2.1 договору, загальна вартість нафтопродуктів, які поставляються за даним договором, визначається як сума вартості всіх поставок, відображена у відповідних специфікаціях та супровідних документах.

За умовами п.3.3 договору, товар вважається переданим позивачем та прийнятим відповідачем по якості - згідно технічних умов та іншим нормативно-технічним актам, та по кількості - згідно товарно-транспортних документів, а також у відповідності з обраним варіантом поставки. Прийняття товару відповідачем підтверджується підписанням видаткової накладної або актом приймання-передачі, які позивач надає разом з кожною партією товару.

Перехід права власності підтверджується покупцем шляхом підписання відповідної видаткової накладної, акта прийому-передачі. Підписання видаткової накладної або акта прийому-передачі відповідачем підтверджує, що відповідач приймає дану партію в кількості та за ціною, зазначених у видатковій накладній або акті прийому-передачі (п.3.8 договору).

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем за видатковою накладною № оРН-1104/01 від 04.11.2014р., копія якої залучена до матеріалів справи, а оригінал оглянуто в судовому засіданні, поставив відповідачу товар на загальну суму 66 502,00 грн.

Умовами п.4.1 договору передбачено, що покупець здійснює, у відповідності з умовами даного договору, передоплату на поточний рахунок постачальника. При відпуску товару покупцю без попередньої оплати, оплата здійснюється протягом 5-ти банківських днів, які відраховуються з дня поставки товару.

Відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань за договором повну вартість отриманого товару в сумі 46 502,00 грн. позивачу не оплатив.

Оскільки отриманий товар відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 22.12.2015р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення, направив відповідачу претензію за вих. № 2112/01 від 21.12.2015р. з вимогою про сплату боргу в сумі 46 502,00 грн. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 46 502,00 грн., що також і не заперечується відповідачем.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання товару за представленою накладною та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 46 502,00 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 46 502,00 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 057,39 грн. пені, 36% річних у сумі 17 061,77 грн. та 23 444,92 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним .

Суд, дослідивши умови договору, встановив, що його умовами не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, з порушенням строку, що також і зазначено відповідачем у відзиві.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 12 057,39 грн. пені є безпідставною та необґрунтованою, в зв'язку з чим задоволенню не підлягає.

Оскільки судом встановлено безпідставність пред'явлення вимог в частині стягнення пені, тому відповідно відсутні підстави для застосування строку позовної давності в цій частині.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 17 061,77 грн. - 36% річних у відповідності з умовами п.5.3 договору, яким, на думку позивача, сторони визначили інший розмір процентної ставки, ніж передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судом встановлено, що умовами п.5.3 договору сторони встановили, що у разі прострочення строку оплати або оплати не в повному обсязі, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 36% річних від простроченої суми за кожен день прострочення .

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Натомість, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, підлягають задоволенню згідно уточненого розрахунку суду в сумі 23 438,58 грн.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Відтак, проаналізувавши умови п.5.3 договору, суд встановив, що його умовами визначено саме відповідальність у вигляді штрафних санкцій, що має іншу правову природу від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, визначеної положеннями ст. 625 ЦК України (дана позиція узгоджується з аналізом Верховного Суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві), а тому вимога про стягнення 36% річних на підставі ст. 625 ЦК України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки не передбачена договором.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Трейд ЛТД» (03150, м. Київ. вул. Антановича, 154; код ЄДРПОУ 19128375) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал» (01103, м. Київ, вул. Товарна, 18; код ЄДРПОУ 31366203) основний борг у сумі 46 502 грн. 00 коп., 23 438 грн. 58 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1049 грн. 11 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 11.04.2016р.

Суддя А.І. Привалов