Рішення

від 12.07.2016 по справі 910/7762/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2016Справа №910/7762/16

За позовом Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів"

до Аграрного фонду

про стягнення 116 861,44 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Кільмяшкіна О.В. (довіреність б/н від 13.06.2016)

від відповідача: Легка М.В. (довіреність № 580 від 14.06.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд (відповідач) про стягнення 116 861,44 грн., з яких: заборгованість у розмірі 64816,97 грн., пеня у розмірі 9427,76 грн., 3% річних у розмірі 3143,18 грн. та інфляційні втрати у розмірі 39473,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання зерна № 238/11 від 25.05.2011 в частині оплати за надані позивачем послуги із складського зберігання зерна за період лютого 2014 року по 14.07.2014, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 64816,97 грн. Також, внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані пеня у розмірі 9427,76 грн., 3% річних у розмірі 3143,18 грн. та інфляційні втрати у розмірі 39473,53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 порушено провадження по справі № 910/7762/16 та призначено її до розгляду на 26.05.2016.

23.05.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що у нього не виникло зобов'язань щодо оплати послуг із зберігання зерна, оскільки відсутні належним чином оформлені акти виконаних робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2016 відкладено розгляд справи № 910/7762/16 на 14.06.2016.

10.06.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення, в якому відповідачем зазначено, що у договорі складського зберігання зерна № 238/11 від 25.05.2011 сторонами не встановлено строку оплати, в той час як істотною умовою для проведення відшкодування витрат зі зберігання є розрахунок обсягів коштів зберігання зерна і акти виконаних робіт. Також, за поясненнями відповідача, надіслані на його адресу вимоги позивача не відповідають порядку пред'явлення претензій, оскільки до претензій не додано документи, що підтверджують вимоги заявника. З огляду на відсутність вимоги, відповідач вважає, що строк виконання грошового зобов'язання не настав, а тому Аграрний фонд не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним.

10.06.2016 та 14.06.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі.

В судове засідання 14.06.2016 з'явились представники позивача та відповідача, заявили спільне клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/7762/16 на 15 днів та відкладено розгляд справи на 12.07.2016.

04.07.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення, в яких зазначено, що вірним найменуванням відповідача є Аграрний фонд.

04.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення та документи на виконання вимог суду. Окрім іншого, у своїх поясненнях позивачем зазначено, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повним найменуванням відповідача є Аграрний фонд.

11.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення та документи на виконання по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 12.07.2016 просив суд вважати вірним найменування відповідача - Аграрний фонд як зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повним найменуванням відповідача є Аграрний фонд, в той час як позивачем у позові зазначено Державна спеціалізована бюджетна установа Аграрний фонд. Враховуючи пояснення позивача щодо вірного найменування відповідача та відомості які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає за необхідне зазначити вірне найменування відповідача, а саме: Аграрний фонд.

Також представник позивача в судовому засіданні 12.07.2016 надав суду пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача підтримав викладені у відзиві заперечення.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 12.07.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.05.2011 між Дочірнім підприємством державної акціонерної компанії "Хліб України" "Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів" (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладений договір складського зберігання зерна № 238/11 (далі - договір), відповідно до умов якого, поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, кукурудзи, ячменю (об'єкту державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Договір відповідно до п. 8.1. набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2011.

В подальшому, додатковими угодами сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.2013 та до 31.12.2014.

Відповідно до п. 3.1.5 договору, зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Згідно із п. 3.1.6 договору, зерновий склад зобов'язується зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.

Пунктом 3.3.2 договору передбачено, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.

Розрахунки відшкодування витрат, по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів (п. 4.1 договору).

Пунктом 4.3 договору сторонами визначено, що розмір відшкодування витрат (разом з ПДВ) за зберігання зерновим складом зерна (за 1 тонну за 30 календарних днів) становить 17,50 грн.

Відповідно до п. 4.4 договору, поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Згідно із п. 7.1 договору, строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

У відповідності до п. 7.3. договору, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення.

Позивачем було складено та підписано наступні акти виконаних робіт до договору надання послуг із складського зберігання зерна від 25.05.2011 №238/11:

- за зберігання зерна пшениці 3 класу врожаю 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.02.2014 по 28.02.2014 та пшениці 3 класу 2013 року в кількості 801,129 тонн за період зберігання з 01.02.2014 по 02.02.2014 на загальну суму 12707,22 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.03.2014 по 31.03.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.04.2014 по 30.04.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.05.2014 по 31.05.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.06.2014 по 30.06.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.07.2014 по 14.07.2014 на суму 5286,49 грн.

Згідно із Дозволом на переоформлення № 41-10/3-270 від 03.07.2014 відповідачем надано дозвіл позивачу на переоформлення у власність ПАТ "Аграрний фонд" зерна пшениці 3 класу 2008 рік врожаю в кількості 60,297 тонн (складська квитанція АТ № 478796 (431) від 25.12.2013), зерна пшениці 3 класу 2008 рік врожаю в кількості 594,490 тонн (складська квитанція АТ № 478808 (443) від 21.01.2014), зерна пшениці 3 класу 2010 рік врожаю в кількості 10,314 тонн (просте складське свідоцтво на зерно на пред'явника АА №014945 (145) від 15.09.2010), зерна пшениці 3 клас 2010 року врожаю в кількості 2,000 тонни (складська квитанція АТ № 478391 (26) від 26.12.2011, зерна жита 1 клас 2008 рік врожаю в кількості 1,802 тонн (складська квитанція АТ № 478396 (31) від 26.12.2011).

Згідно із Дозволом на переоформлення № 41-10/3-30 від 28.01.2014 відповідачем надано дозвіл позивачу на переоформлення у власність ПАТ "Аграрний фонд" зерна пшениці 3 класу 2013 рік врожаю в кількості 632,104 тонн (складська квитанція АТ №478743 (378) від 21.11.2013) та зерна пшениці 3 класу 2013 рік врожаю в кількості 169,025 тонн (складська квитанція АТ № 478794 (429) від 25.12.2013).

24.12.2015 та 14.03.2016 позивач направляв відповідачу претензії вих. № 19 від 23.12.2015, вих. №3 від 14.03.2016, в яких вимагав від відповідача сплатити заборгованість по договору № 238/11 від 25.05.2011 в розмірі 64816,97 грн.

Відповідач листами вих. № 40-07/115 від 01.02.2016 та вих. №40-07/380 від 07.04.2016 відмовив у задоволенні претензій позивача.

З огляду на викладені у листах обставини, відповідач акти виконаних робіт до договору надання послуг із складського зберігання зерна від 25.05.2011 №238/11 не підписав, вартості послуг на суму 64816,97 грн. не оплатив.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання зерна № 238/11 від 25.05.2011 в частині оплати за надані позивачем послуги із складського зберігання зерна, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 64816,97 грн., пені у розмірі 9427,76 грн., 3% річних у розмірі 3143,18 грн. та інфляційних втрат у розмірі 39473,53 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором складського зберігання.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Частиною 1 статті 957 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно із ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Також, положеннями ч. 1 ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" № 37-IV від 04.07.2002 визначено, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Згідно із ст. 47 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Судом встановлено, що позивачем було прийнято на зберігання від Аграрного фонду зерно пшениці 3 класу 2008 рік врожаю в кількості 60,297 тонн, зерно пшениці 3 класу 2008 рік врожаю в кількості 594,490 тонн, зерно пшениці 3 класу 2010 рік врожаю в кількості 10,314 тонн, зерно пшениці 3 клас 2010 року врожаю в кількості 2,000 тонни, зерно жита 1 клас 2008 рік врожаю в кількості 1,802 тонн, зерно пшениці 3 класу 2013 рік врожаю в кількості 632,104 тонн та зерно пшениці 3 класу 2013 рік врожаю в кількості 169,025 тонн, що підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями: АТ № 478796 (431) від 25.12.2013, АТ № 478808 (443) від 21.01.2014, АТ № 478391 (26) від 26.12.2011, АТ № 478396 (31) від 26.12.2011, АТ №478743 (378) від 21.11.2013, АТ № 478794 (429) від 25.12.2013 та простим складським свідоцтвом на зерно на пред'явника АА №014945 (145) від 15.09.2010.

Згідно із наявними в матеріалах справи дозволами на переоформлення № 41-10/3-30 від 28.01.2014, № 41-10/3-270 від 03.07.2014 Аграрним фондом було надано дозвіл позивачу на переоформлення у власність ПАТ "Аграрний фонд" зерна пшениці та жита, що перебувало на зберіганні у позивача згідно із вказаними вище складськими квитанціями.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до складських квитанцій АТ №478856 (491) від 15.07.2014, АТ №478855 (490) від 15.07.2014, АТ №478859 (494) від 15.07.2014, АТ №478858 (493) від 15.07.2014, АТ №478857 (492) від 15.07.2014, №АТ №478818 (453) від 03.02.2014, №АТ №478819 (454) від 03.02.2014 вищевказане зерно пшениці та жита було прийнято на зберігання від ПАТ "Аграрний фонд".

Також, на складських квитанціях АТ № 478796 (431) від 25.12.2013, АТ № 478808 (443) від 21.01.2014, АТ № 478391 (26) від 26.12.2011, АТ № 478396 (31) від 26.12.2011, АТ №478743 (378) від 21.11.2013, АТ № 478794 (429) від 25.12.2013 та простому складському свідоцтві на зерно на пред'явника АА №014945 (145) від 15.09.2010 у відповідності до ст. 47 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" міститься відмітка про їх погашення, що також підтверджує, що зерно відповідача перебувало на зберіганні у позивача.

Судом враховано, що у простому складському свідоцтві на зерно на пред'явника АА №014945 (145) від 15.09.2010 підставою для передання зерна пшениці 3 класу 2010 року врожаю в кількості 10,314 тонн визначено договір складського зберігання №15/10 від 15 березня 2010 року, укладений між позивачем та відповідачем.

У поясненнях, поданих до суду 11.07.2016 позивачем вказано, що після укладення договору складського зберігання зерна №238/11 від 25.05.2011, договір складського зберігання №15/10 від 15 березня 2010 року, який зазначений у простому складському свідоцтві на зерно на пред'явника АА № 014945, припинив свою дію, а тому зберігання пшениці третього класу 2010 року врожаю в кількості 10,314 тонн відбувалось на підставі договору складського зберігання № 238/11 від 25.05.2011, в підтвердження чого позивачем надано акт від 01 вересня 2011 року до договору складського зберігання об'єктів державного цінового регулювання № 238/11 від 25.05.2011.

Згідно із актом від 01.09.2011 до договору складського зберігання об'єктів державного цінового регулювання № 238/11 від 25.05.2011 сторонами визначено, що відповідач здійснює відшкодування витрат із зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 року врожаю в кількості 10,314 тонн за період з 01.06.2011 по 30.06.2011. З наведеного вбачається, що надання послуг із зберігання вказаного зерна та оплата таких послуг з 01.06.2011 здійснювалась за договором складського зберігання об'єктів державного цінового регулювання № 238/11 від 25.05.2011.

Враховуючи те, що факт передачі відповідачем на зберігання позивачу зерна: пшениці 3 класу врожаю 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн, пшениці 3 класу 2013 року в кількості 801,129 тонн підтверджується належними доказами, оскільки, факт зберігання позивачем зерна, також підтверджується дозволами на переоформлення, суд дійшов висновку про те, що в заявлений позивачем період з лютого 2014 року по 14 липня 2014 року, зерно знаходилось на зберіганні на складі позивача. Відповідачем факт зберігання зерна не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна (з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу) на підставі актів виконаних робіт та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна.

Як встановлено судом, у період з лютого 2014 року по 14 липня 2014 року, позивачем були надані відповідачу послуги зі складського зберігання зерна у загальному розмірі 64816,97 грн., у зв'язку з чим позивачем були складені акти виконаних робіт до договору надання послуг із складського зберігання зерна від 25.05.2011 №238/11:

за зберігання зерна пшениці 3 класу врожаю 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.02.2014 по 28.02.2014 та пшениці 3 класу 2013 року в кількості 801,129 тонн за період зберігання з 01.02.2014 по 02.02.2014 на загальну суму 12707,22 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.03.2014 по 31.03.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.04.2014 по 30.04.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.05.2014 по 31.05.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.06.2014 по 30.06.2014 на суму 11705,81 грн.;

- за зберігання зерна пшениці 3 класу 2008 року в кількості 654,787 тонн, жита 1 класу 2008 року в кількості 1,802 тонн, пшениці 3 класу 2010 року в кількості 12,314 тонн за період зберігання з 01.07.2014 по 14.07.2014 на суму 5286,49 грн.

Згідно із умовами договору складського зберігання зерна №238/11 від 25.05.2011, сторони не визначили строки оплати відповідачем наданих позивачем послуг зі зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.12.2015 позивач направив відповідачу претензію вих. № 19 від 23.12.2015, в якій вимагав від відповідача сплатити заборгованість по договору № 238/11 від 25.05.2011 в розмірі 64816,97 грн. У листі № 40-07/115 від 01.02.2016 відповідачем було зазначено, що у зв'язку із відсутністю актів виконаних робіт строк виконання зобов'язання по оплаті послуг зберігання Аграрним фондом не настав.

14.03.2016 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №3 від 14.03.2016 в якій вимагав підписати акти виконаних робіт та погасити заборгованість за договором №238/11 від 25.05.2011. Разом з даною вимогою, позивачем надіслано акти виконаних робіт по договору складського зберігання зерна № 238/11 від 25.05.2011.

Відповідач у листі від 07.04.2016 №40-07/380 відмовив у задоволенні претензії позивача посилаючись на те, що претензія не містить документів, які підтверджують повноваження голови ліквідаційної комісії на підписання актів виконаних робіт по договору № 238/11 від 25.05.2011.

Враховуючи те, що акти виконаних робіт по договору складського зберігання зерна № 238/11 від 25.05.2011, в яких були зазначені обсяги та вартість наданих послуг були надіслані тільки разом із другою вимогою, суд вважає що визначення строку оплати має здійснюватись згідно із претензією вих. №3 від 14.03.2016.

Згідно із п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК України).

У відповідності до повідомлення про вручення поштового відправлення №4470100721121, вимогу про сплату одержано 16.03.2016, а тому відповідач є таким що прострочив з 24.03.2016.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду строк оплати відповідачем наданих позивачем у період з лютого 2014 року по 14 липень 2014 року послуг із складського зберігання зерна є таким, що настав.

Відповідач заперечуючи позовні вимоги стверджує, що акти виконаних робіт не містять номера та дати, а також акти за лютий-березень 2014 року підписані з боку зберігача головою ліквідаційної комісії ОСОБА_1, в той час як, ОСОБА_1 у вказаний період не був призначений головою ліквідаційної комісії ДП ДАК "Хліб України" "Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів".

Наведені заперечення не спростовують вищевстановлених судом обставин щодо зберігання позивачем у період з лютого 2014 року по липень 2014 року зерна відповідача та наявності у відповідача обов'язку сплатити вартість послуг із зберігання. Будь-яких заперечень з приводу зберігання зерна у спірний період відповідач не пред'являв, протилежного суду не наведено.

Суд зазначає, що відповідно до п. 4.4. договору, оплата вартості послуг із зберігання зерна здійснюється на підставі актів виконаних робіт та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна, проте, обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі складського зберігання зерна виникає у зв'язку з фактом надання вказаних послуг позивачем та не залежить від факту підписання ним акту. Також, як встановлено судом, строк оплати у договорі не залежить від підписання акту та виникає у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

У свою чергу, відповідач, отримавши від позивача акти виконаних робіт до договору, безпідставно відмовився від прийняття наданих позивачем послуг, не заявивши, при цьому будь-яких претензій чи зауважень з приводу наданих послуг, а відтак, строк оплати послуг зі зберігання наданих за період з лютого 2014 року по 14 липня 2014 року, настав.

Окрім того, підписання актів за лютий-березень 2014 року головою ліквідаційної комісії ОСОБА_1, тобто уповноваженою особою на підписання первинних документів, вже після надання послуг не може бути підставою для відмови від оплати послуг.

Також, як було зазначено вище, акти виконаних робіт по договору складського зберігання зерна № 238/11 від 25.05.2011, які містили відомості про господарську операцію, обсяг, періоди та вартість наданих послуг, були надіслані разом з претензією від 14.03.2016, а тому визначення строку оплати здійснювалось судом за претензією вих. №3 від 14.03.2016.

При цьому, посилання відповідача на ст. 6 ГПК України визнається судом безпідставним, оскільки положеннями вказаної норми встановлені вимоги до претензії, пред'явлення якої здійснюється, коли сторонами встановлено досудовий порядок врегулювання спору (ст. 5 ГПК України). В той час як претензія від 14.03.2016 є вимогою про сплату заборгованості у розумінні статті 530 ЦК України.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що станом на час вирішення даного спору відповідач заборгованість у розмірі 64816,97 грн. не сплатив.

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки, факт наявності заборгованості у відповідача за договором в розмірі 64816,97 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та визнаний відповідачем, то позовні вимоги про стягнення основного боргу за надані послуги зберігання зерна визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем, також, заявлено до стягнення суму пені у розмірі 9427,76 грн., 3% річних у розмірі 3143,18 грн. та інфляційних втрат у розмірі 39473,53 грн.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судом вище, відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання з 24.03.2016.

У позовній заяві позивачем здійснено нарахування пені за загальний період з 07.09.2014 по 07.03.2015.

Під час розгляду справи позивачем надано уточнений розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат. Згідно із наданим розрахунком нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат було здійснено позивачем з 22.03.2016 по 18.04.2016.

В силу п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 54 ГПК України саме позивачем визначається ціна позову та зміст позовних вимог. Так само є прерогативою позивача скористатись правом на зменшення розміру позовних вимог, передбаченим ч. 4 ст. 22 ГПК України. Завданням же суду з огляду на норми ст. 84 ГПК України є прийняття рішення про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Однак, позивачем зменшення розміру позовних вимог не здійснювалось, у зв'язку із чим, суд здійснює розгляд вимог про стягнення пені, а також 3% річних та інфляційних втрат, заявлених у позовній заяві та згідно із розрахунків наведених позивачем у позові.

У зв'язку із тим, що позивач нараховує та просить стягнути пеню з 07.09.2014 по 07.03.2015, тобто до початку прострочення, вимоги про стягнення пені у сумі 9427,76 грн., задоволенню не підлягають.

Також, суд зазначає, що в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Натомість, сторони укладаючи даний договір складського зберігання зерна № 238/11 від 25.05.2011 в пункті 6.2. договору не передбачили розміру та бази нарахування пені.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Гідно із п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У позові позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 07.09.2014 по 18.04.2016 та інфляційних втрат з 07.08.2014 по 18.04.2016.

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 24.03.2016 по 18.04.2016 та інфляційних втрат за квітень 2016 року судом встановлено, що сума 3% річних становить 138,51 грн. та сума інфляційних втрат - 2268,59 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення заборгованості у розмірі 64816,97 грн., 3% річних у розмірі 138,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2268,59 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд задовольняє позов Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів" до Аграрного фонду про стягнення 116 861,44 грн. частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, будинок 1; код ЄДРПОУ 33642855) на користь Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів" (44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Княгині Ольги, будинок 5; код ЄДРПОУ 00951422) заборгованість у розмірі 64816,97 грн., 3% річних у розмірі 138,51 грн., інфляційні втрати у розмірі 2268,59 грн., судові витрати у розмірі 1008,36 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2016.

Суддя С.О. Турчин