Рішення

від 12.07.2016 по справі 910/9308/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2016Справа №910/9308/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Інвест"

до Державної установи "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 367 817,07 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Малюга В.В. (представник за довіреністю від 07.06.2016р.);

від третьої особи: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-Інвест» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України» (надалі - відповідач) суми боргу в розмірі 367 817,07 грн., з яких 193 650,00 грн. сума основного боргу, 156 061,36 грн. витрати від інфляції та 18 105,71 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором №33 про закупівлю товарів за державні кошти від 23.07.2013 року в повному обсязі не виконав, повну вартість поставленого товару у строки визначені Договором не оплатив.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, в судовому засіданні 12.07.2016р. проти позовних вимог заперечував, при цьому посилаючись на те, що відповідно до умов договору та законодавства України відповідач не здійснює оплату отриманого товару, а лише приймає рішення про його оплату та надає доручення на здійснення платежу третій особі. Враховуючи те, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань (копії листів до органу казначейства та Міністерства фінансів України додано до матеріалів справи), на думку відповідача, він має бути звільненим від відповідальності за порушення грошового зобов'язання перед позивачем, в т.ч. від сплати 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Третя особа письмових пояснень щодо предмету та підстав заявленого позову до матеріалів справи не подала, явку свого представника в судове засідання забезпечила частково (в судове засідання 05.07.2016р.).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 05.07.2016р. Крім того, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2016р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та неподання ним витребуваних судом доказів, розгляд справи відкладено до 12.07.2016р.

В судове засідання 12.07.2016р. представники позивача та третьої особи не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись під розписку.

В судовому засіданні 12.07.2016р. представником відповідача було заявлено усне клопотання про витребування доказів у третьої особи, а саме доказів оплати вартості поставленого за договором товару або доказів щодо причин та підстав залишення без виконання платіжних доручень щодо оплати вартості поставленого за договором товару.

Відповідно до положень ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Оскільки відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження обставин, що перешкоджають наданню таких доказів ним самостійно, судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 12 липня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013р. між відповідачем (замовник за договором) та позивачем (учасник за договором) укладено Договір №33 про закупівлю товарів за державні кошти (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, учасник зобов'язувався поставити та передати у власність замовника устаткування радіологічне, електромедичне та електротерапевтичне устаткування (діагностично-лікувальне устаткування) - код 26.60.1 (товар за договором) в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у специфікації, яка розроблена на підставі акцептованої пропозиції конкурсних торгів, та є невід'ємною частиною даного Договору, а замовник - прийняти і оплатити товар.

Згідно п. 1.2. Договору учасник передає у власність замовника товар на умовах DDP-Україна (Інкотермс-2000).

Загальна сума цього договору складає 915 350,00 грн. без ПДВ (п. 3.2. Договору).

В Додатку №1 до Договору (Специфікація) сторони погодили найменування предмету закупівлі (товару), торгівельну назву, виробника, кількість та ціну товару, що поставляється за Договором.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 915 350,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

№ 188 від 15.08.2013р. на суму 387 300,00 грн.;

№ 271 від 03.10.2013р. на суму 304 500,00 грн.;

№ 284 від 14.10.2013р. на суму 90 250,00 грн.;

№ 333 від 19.11.2013р. на суму 103 400,00 грн.;

№ 371 від 06.12.2013р. на суму 29 900,00 грн.

Вказаний у видаткових накладних товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписами уповноважених представників та відтисками його печатки на вказаних видаткових накладних (копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей по кожній видатковій накладній в матеріалах справи).

Крім того, факт отримання поставленого за Договором товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів введення в експлуатацію обладнання та проведення навчання персоналу роботи на поставленому обладнанні №1 від 30.09.2013р., №2 від 30.09.2013р., №3 від 30.09.2013р., №4 від 30.09.2013р., №5 від 30.09.2013р., №6 від 30.09.2013р., №7 від 30.09.2013р., №8 від 30.09.2013р., №9 від 30.09.2013р., №12 від 30.09.2013р. та актом № б/н від 06.12.2013р. здачі-прийняття робіт по пуско-наладці та передачі в експлуатацію медичного обладнання, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідно до п. п. 4.2. - 4.3. Договору замовник зобов'язується здійснити оплату вартості поставленого товару на поточний рахунок учасника на підставі видаткових накладних. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок здійснюється протягом 14 днів з дня надходження коштів на рахунок замовника на вказані цілі. Датою оплати товару є дата відмітки казначейства на платіжних дорученнях, рахунках, накладних.

Відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару на загальну суму 721 700,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку за 12.12.2013р. (304 500 грн. за видатковою накладною №271 від 03.10.2013р.) та 17.12.2013р. 29 900,00 грн. за видатковою накладною №371 від 06.12.2013р. та 387 300 грн. за видатковою накладною №188 від 15.08.2013р.), належним чином засвідчені копії яких додано до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.07.2016р. представник відповідача зазначив, що відповідач відповідно до умов договору та законодавства України не здійснює оплату отриманого товару, а лише приймає рішення про його оплату та надає доручення на здійснення платежу третій особі, якою і має бути здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача по оплаті вартості поставленого позивачем товару становить 193 650,00 грн. = 915 350,00 грн. (загальна вартість поставленого товару) - 721 700,00 грн.(часткова оплата вартості товару відповідачем).

Таким чином, неоплаченими відповідачем залишаються видаткові накладні №284 від 14.10.2013р. на суму 90 250,00 грн. та №333 від 19.11.2013р. на суму 103 400,00 грн.

Відповідно до п. 6.1.1. Договору замовник зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 4.1. Договору прострочення оплати вартості поставленого за Договором товару у відповідача виникло з наступного дня після отримання товару за відповідною видатковою накладною.

Заперечення відповідача проти позову, оголошені в судовому засіданні 12.07.2016р., з тих підстав, що відповідно до умов договору та законодавства України він безпосередньо не здійснює оплату отриманого товару, а лише приймає рішення про його оплату та надає доручення на здійснення платежу третій особі, не приймаються судом, оскільки саме відповідач є стороною Договору і саме на відповідача вказаним договором покладено обов'язок оплати за поставлений товар.

Відсутність бюджетних коштів чи затримки фінансування за рахунок бюджетних коштів, не є підставою для звільнення від відповідальності чи обов'язку оплатити вартість поставленого товару.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках державного бюджету України не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. №11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012р. №15/5027/715/2011.

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, факт наявності боргу у відповідача за Договором в сумі 193 650,00 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому суд задовольняє позовні вимоги в частині основного боргу.

Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 156 061,36 грн. витрат від інфляції та 18 105,71 грн. 3 % річних.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом враховано викладене у пункті 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Як вбачається з розрахунку позивача заявлених до стягнення з відповідача сум витрат від інфляції та 3 % річних, останнім всупереч умовам договору та цивільному законодавству України здійснено розрахунок вказаних сум не по кожній видатковій накладній, а на всю суму заборгованості по договору, а тому судом здійснено власні розрахунки за періоди прострочення оплати вартості поставленого за договором товару, наведені позивачем у розрахунку.

За видатковою накладною №188 від 15.08.2013р. на суму 387 300,00 грн. за період з 30.08.2013р. по 16.12.2013р. сума витрат від інфляції складає 4 275,03 грн.

За видатковою накладною №271 від 03.10.2013р. на суму 304 500,00 грн. за період з 18.10.2013р. по 11.12.2013р. сума витрат від інфляції складає 609,00 грн.

За видатковою накладною №284 від 14.10.2013р. на суму 90 250,00 грн. за період з 29.10.2013р. по 05.02.2016р. сума витрат від інфляції складає 73 852,18 грн.

За видатковою накладною №333 від 19.11.2013р. на суму 103 400,00 грн. за період з 04.12.2013р. по 05.02.2016р. сума витрат від інфляції складає 84 237,64 грн.

За видатковою накладною №371 від 06.12.2013р. на суму 29 900,00 грн. сума витрат від інфляції позивачем не заявлялась, а тому відповідний розрахунок судом не здійснюється.

За видатковою накладною №188 від 15.08.2013р. на суму 387 300,00 грн. за період з 30.08.2013р. по 16.12.2013р. сума 3% річних складає 3 469,78 грн.

За видатковою накладною №271 від 03.10.2013р. на суму 304 500,00 грн. за період з 18.10.2013р. по 11.12.2013р. сума 3 % річних складає 1 376,51 грн.

За видатковою накладною №284 від 14.10.2013р. на суму 90 250,00 грн. за період з 29.10.2013р. по 05.02.2016р. сума 3 % річних складає 6 156,78 грн.

За видатковою накладною №333 від 19.11.2013р. на суму 103 400,00 грн. за період з 04.12.2013р. по 05.02.2016р. сума 3 % річних складає 6 747,91 грн.

За видатковою накладною №371 від 06.12.2013р. на суму 29 900,00 грн. сума 3 % річних позивачем не заявлялась, а тому відповідний розрахунок судом не здійснюється.

З урахуванням наведених розрахунків сум витрат від інфляції та 3% річних, сума витрат від інфляції за прострочення оплати вартості поставленого за Договором товару становить 162 973,85 грн., а сума 3 % річних - 17 750,98 грн.

З огляду на заявлені позивачем вимоги в резолютивній частині позовної заяви та відсутність в матеріалах справи письмового клопотання сторони про можливість суду виходити за межі позовних вимог (ст. 83 ГПК України), з відповідача має бути стягнуто 156 061,36 грн. витрат від інфляції (заявлена до стягнення сума), а позовні вимоги в частині стягнення суми 3 % річних підлягають частковому задоволення на суму 17 750,98 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/9308/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача 193 650,00 грн. суми основного боргу, 156 061,36 грн. витрат від інфляції та 17 750,98 грн. 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 5 511,93 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 02012022, адреса: 04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, буд. 8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Інвест» (код ЄДРПОУ 37756973, адреса: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, буд. 1А) суму основного боргу в розмірі 193 650,00 грн. (сто дев'яносто три тисячі шістсот п'ятдесят гривень 00 коп.), витрати від інфляції в розмірі 156 061,36 грн. (сто п'ятдесят шість тисяч шістдесят одна гривня 36 коп.), 3% річних в розмірі 17 750,98 грн. (сімнадцять тисяч сімсот п'ятдесят гривень 98 коп.) та судовий збір в розмірі 5 511,93 грн. (п'ять тисяч п'ятсот одинадцять гривень 93 коп.).

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.07.2016р.

Суддя С.М. Морозов