Рішення

від 07.07.2016 по справі 910/9011/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2016Справа №910/9011/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/9011/16

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) «Київреклама»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Голд Інвестмент»;

про стягнення 57 201,86 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Борисюк О.В., довіреність № 196-2343/КР від 13.05.2016р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Голд Інвестмент» (надалі - відповідач) про стягнення 57 201,86 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 129/12 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 12.04.2012р. у визначений строк не розрахувався за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 33 821,30 грн., за прострочення оплати якої нараховані 5073,20 грн. - штрафу, 4689,28 грн. - пені, 1039,93 грн. - 3% річних та 12 578,15 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2016р. порушено провадження у справі № 910/9011/16 та призначено її розгляд на 09.06.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2016р. розгляд справи було відкладено на 07.07.2016р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням витребуваних судом документів.

05.07.2016р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 20 292,78 грн., 5073,20 грн. - штрафу, 4550,66 грн. - пені, 1029,64 грн. - 3% річних та 12 459,77 грн. - інфляційних втрат.

В судовому засіданні 07.07.2016р. заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, позовні вимоги розглядаються в межах ціни позову - 43 406,05 грн., визначеної позивачем.

Присутній у судовому засіданні 07.07.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 18.05.2016р. та ухвали від 09.06.2016р. не виконав, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 18.05.2016р. та ухвалу від 09.06.2016р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та міститься у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте поштове відправлення повернуто на адресу суду без вручення з відповідною відміткою поштової установи.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.04.2012р. між позивачем (за договором - Підприємство) та відповідачем (за договором - розповсюджувач) було укладено Договір № 129/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за умовами п.1.1 якого за цим Договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу(-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем Договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2011 №37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами Договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок Підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за Договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які за розповсюджувачем встановлено пріоритет (пункт 3.1 Договору);

Відповідно до п.3.2 Договору, адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів. Адресні програми є невід'ємною частиною Договору (пункт 3.6 Договору).

За умовами підпункту 5.2.3 пункту 5.2 Договору, розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

У умовах п.6.1 Договору сторони домовились, що ціною Договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, Договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Згідно з п. 6.8 Договору, плата за право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок Підприємства в розмірах, зазначених Підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення рекламного засобу, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення рекламних засобів, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення Договору в цілому (пункт 8.1 Договору).

Матеріали справи не містять доказів, що спірний Договір у встановленому порядку оспорено, визнано недійсним або розірвано.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.01.2013р. № 32, відповідачу було надано дозвіл № 29960-12 на розміщення об'єкта зовнішньої реклами за адресою: м. Київ, вул. Зарічна (напроти будинку № 1), строк дії дозволу: з 15.01.2014р. по 14.01.2018р.

Відповідно до адресних програм на право тимчасового користування (від 12.04.2012р. № 1; від 13.02.2013р. № 2, № 2/1 та № 3; від 03.03.2014р. № 4) до Договору, розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем (-ями) за адресою (-ями): Дарницький район, вул. Зарічна, напроти будинку № 1.

На виконання умов Договору позивачем було надано відповідачу в тимчасове користування місце для розміщення рекламних засобів та виставлено рахунки на оплату за період з 01.07.2014р. по 30.04.2016р. на загальну суму 33 821,30 грн.

Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором плату за право тимчасового користування не здійснив у сумі 20 292,78 грн.

Отже, на день подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 20 292,78 грн.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, укладений учасниками процесу Договір за своєю правовою природою є договором з найму місць для розміщення рекламних засобів.

У частині першій статті 762 ЦК України зазначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання послуг за договором за період з 01.07.2014р. по 30.04.2016р. та не надано доказів повної оплати послуг на суму 20 292,78 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 20 292,78 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 4550,66 грн. - пені, 5073,20 грн. - штрафу, 1029,64 грн. - 3% річних та 12 459,77 грн. - інфляційних втрат, розраховані за кожним рахунком окремо.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення; а також три відсотки річних від простроченої суми (пункт 7.2 Договору).

Відповідно до п.7.3 Договору, підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15 відсотків від простроченої суми.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, встановивши у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі, однак такі норми Закону передбачають обмеження розміру.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 4550,66 грн.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення Специфікації до договору не суперечить нормам законодавства, так як її зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості товару, і є правовим наслідком прострочення оплати товару з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 5073,20 грн., суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторонами в умовах Специфікацій до договору погоджено, в силу ст. 625 Цивільного кодексу України застосування 36% річних.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у сумі 1029,64 грн. та інфляційних втрат у сумі 12 459,77 грн., підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Голд Інвестмент» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41; код ЄДРПОУ 35744767) на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8; код ЄДРПОУ 26199714) 20 292 грн. 78 коп. основного боргу, 4550 грн. 66 коп. - пені, 5073 грн. 20 коп. - штрафу, 1029 грн. 64 коп. - 3% річних, 12 459 грн. 77 коп. - інфляційні втрати та 1378 грн. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 12.07.2016р.

Суддя А.І. Привалов