Рішення

від 24.04.2007 по справі 44/74

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

44/74

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

24.04.07 р.                                                                               Справа № 44/74                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Ткаченко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” (директор Муруліна Л.В., протокол № 8 від 30.09.05 року, представники Варбан О.В. довіреність від 21.03.07 року та Гончарова Н.О., довіреність від 24.04.07 року) до державної виконавчої служби у Ворошиловському районі міста Донецька (представник до судового засідання не з'явився), до акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсиббанк” (представник Данилко О.В., довіреність 241 від 10.01.07 року), до відділення № 131 акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсиббанк” в місті Донецьку (представник до судового засідання не з'явився) та до Державної податкової інспекції в Калінінському районі міста Донецька (представник Гриненко М.А., довіреність 2953/10/10-013-5) про стягнення суми завданої шкоди у розмірі 260'829,12 грн., -

                                                        ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” (далі – Товариство) звернулося до суду з позовом до державної виконавчої служби у Ворошиловському районі міста Донецька (далі – Служба), до акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсиббанк” (далі – Банк), до відділення № 131 акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсиббанк” в місті Донецьку (далі – Підрозділ) та до Державної податкової інспекції в Калінінському районі міста Донецька (далі – Інспекція) з вимогами про стягнення шкоди у розмірі 260'829,12 грн., завданої протиправною бездіяльністю відповідачів щодо примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 07.09.04 року у справі № 30/240 (далі – Рішення), яке стосується стягнення на користь Товариства з приватно-виробничої комерційної фірми „Рапкомдон” (далі – Фірма) грошової суми 270'230,09 грн. Позовні вимоги Товариства ґрунтуються на невиконанні відповідачами вимог статей 5, 50, 63 Закону України „Про виконавче провадження”, статті 59 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, а також глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21.01.04 року, згідно яких накладення арешту на банківські рахунки можливе на підставі постанови державного виконавця, втім Банк, не маючи на те законних підстав, не виконав законні вимоги державного виконавця щодо накладення арешту на рахунок Фірми № 26001011672500, чим спричинив фактичну неможливість виконання Рішення.

Представник Товариства в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Служби надав відомості про порядок примусового виконання Рішення, копії процесуальних документів виконавчого провадження та вказав, що відділ Державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції міста Донецька (далі – Відділ), який здійснював виконавче провадження з виконання Рішення, на теперішній час є ліквідованим, натомість Служба не є його правонаступником, через що у задоволенні позову слід відмовити. Служба додатково проінформувала суд про існування рішення господарського суду Донецької області від 16.01.07 року у справі № 19/442, згідно якого Товариству було відмовлено у задоволенні позову до Служби про відшкодування шкоди в сумі 260'829,12 грн., підстави для заявлення якого були аналогічними тим, що є підставами позову у справі № 44/74.  

Представник Банку заперечив проти позову, зазначивши, що повертаючи без виконання постанову державного виконавця Відділу від 16.05.05 року про арешт коштів Фірми, діяв правомірно, оскільки постанова державного виконавця не відповідала вимогам Закону – назва боржника, зазначена в ній виглядала як „...ПВКФ „Рапкомдон”...”, а не як „...Приватне виробничо-комерційне підприємство „Рапкомдон”...”, що випливає із картки зразків печаток та статутних документів Фірми. Також Банк надав документи стосовно того, що Підрозділ не має статусу юридичної особи, оскільки є відділенням Банку.

Представник відповідача Інспекції заперечив проти позову, вказавши на відсутність власної вини у заподіянні позивачу збитків та на те, що органи державної податкової служби не здійснювали виконання Рішення.

Викликаний в судове засідання в порядку статті 30 ГПК України ліквідатор Фірми Бєлусь Г.В. надав документи, що підтверджують відсутність у Фірми майнових активів, на які можна звернути стягнення в порядку виконавчого провадження або в порядку ліквідаційної процедури, а також проінформував про залишок грошових коштів на рахунку Фірми у сумі лише 750,66 грн.

Представник Підрозділу до судового засідання жодного разу не з'явився, а представник Служби не з'явився до останнього судового засідання, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання, відзиву на позовну заяву Підрозділ не надав. Проте суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки ненадані суду Підрозділом документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин, крім того, надання відзиву є правом, але не обов'язком відповідача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін та ліквідатора Фірми, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Товариства до Інспекції не підлягає задоволенню, провадження за позовом до Служби та Підрозділу слід припинити, натомість позовні вимоги до Банку слід задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

На виконанні Відділу перебувало Рішення, прийняте господарським судом Донецької області, згідно якого з Фірми слід було примусово стягнути на користь Товариства 270'230,09 грн., у тому числі борг та судові витрати. Виконавче провадження відкрите Відділом 06.01.05 року.

Означене випливає зі змісту рішення господарського суду Донецької області від 16.01.07 року у справі № 19/442 за позовом Товариства до Служби, яким також встановлено й інші юридичні факти та обставини – накладення державним виконавцем арешту на кошти Фірми 16.05.05 року шляхом винесення відповідної постанови про арешт, закінчення виконавчого провадження 21.11.06 року через ліквідаційну процедуру Фірми та правомірність дій державного виконавця при примусовому виконанні Рішення.

Вказане судове рішення, по якому разом з іншими учасниками брали участь і сторони по справі № 44/74 (Товариство та Служба), набрало законної сили, тому встановлені ним факти не повинні доводитися знову при вирішенні справи № 44/74. Факти, викладені у рішенні господарського суду Донецької області від 16.01.07 року у справі № 19/442 – в загальному порядку не спростовані.

Тобто, в перебігу примусового виконання Рішення державний виконавець Відділу в порядку статей 5, 50 та 63 Закону України „Про виконавче провадження” 16.05.05 року виніс постанову, згідно якої арештовано кошти ПВКФ „Рапкомдон” (ЄДРПОУ 30075028) на банківських рахунках в установі Банку на суму 287'525,71 грн.

Згідно Закону України „Про внесення змін до законів України „Про державну виконавчу службу” та „Про виконавче провадження” № 2716-IV від 23.06.05 року, що набув чинності 22.07.05 року, наказу Міністерства юстиції України від 19.08.05 року № 1482/к „Про ліквідацію відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції”, наказу начальника Донецького обласного управління юстиції від 26.08.05 року № 192-І „Про ліквідацію відділів державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції Донецької області”, наказів Департаменту державної виконавчої служби від 19.08.05 року № 3/к „Про утворення органів державної виконавчої служби” та від 26.10.05 року № 46/к „Про утворення територіальних органів державної виконавчої служби”, Відділ та існуючу до 22.07.05 року систему органів державної виконавчої служби було ліквідовано, натомість створено Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління, у тому числі створено і Службу, на яку покладено державні функції, передбачені Законом України „Про державну виконавчу службу”, повністю ідентичні тим функціям, що здійснювалися Відділом.

З огляду на наведене, в силу статті 3 Закону України „Про державну виконавчу службу”, суд вважає Службу процесуальним правонаступником Відділу, на якого покладено функції держави в галузі примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), тому в порядку статті 25 ГПК України права, зобов'язання та процесуальна державна компетенція, що були чинними для Відділу (у тому числі наслідки проведених процесуальних дій при виконані Рішення), є обов'язковими і для Служби, як її правонаступника в частині здійснення функцій держави в певній соціальній галузі. Додатковим доказом передачі Службі прав та обов'язків з виконання Рішення слугує той факт, що постанова про закінчення виконавчого провадження з виконання Рішення від 21.11.06 року виносилася саме Службою.

Вказана позиція відповідає змістові статті 13 Конвенції про захист прав та основних свобод людини, яка набула чинності для України 11.09.97 року, згідно якої особа має право на ефективний засіб захисту у відповідному національному органі (суді) незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості. В контексті цієї статті під особами, що діяли в офіційній якості, розуміється як Відділ, так і Служба, які мають цілком ідентичну компетенцію та відправляють однакові функції держави в галузі примусового виконання рішень судів.

Листом № 28/10-793 від 30.05.05 року заступник голови правління Банку повернув без виконання Відділу постанову про накладення арешту від 16.05.05 року, зазначаючи, що клієнт з реквізитами, зазначеними у постанові про накладення арешту від 16.05.05 року, на обслуговуванні Банку – відсутній.

Зазначені дії Банку, за висновком суду, є протиправними, та такими, що грубо порушили права Товариства, як стягувача за Рішенням, з огляду на наступне.

Фірма, всупереч твердження Банку, висловленого в листі № 28/10-793 від 30.05.05 року, є клієнтом Банку, на що однозначно вказує надана Банком картка зі зразками підписів та відбитку печатки Фірми (додаток № 2 до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах), та надані Службі та суду Інспекцією довідки про наявність в Банку зареєстрованих рахунків Фірми.

Норми статті 1074 ЦК України визначають, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку (у тому числі шляхом арешту), не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за судовим рішенням. Зміст статті 59 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, у тому числі частина 7 цієї норми, вказують на необхідність безумовного та негайного виконання Банком постанов державного виконавця про накладення арешту на кошти клієнта за наявності відповідного рішення суду.

Аналогічний порядок щодо накладення арешту на грошові кошти визначений також і нормами пункту 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.04 року № 22, згідно якого виконання банком обмеження права клієнта щодо розпорядження коштами, що зберігаються на його рахунку, у разі прийняття судом рішення про арешт коштів або при примусовому виконанні рішення суду про стягнення коштів здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі цього рішення суду.

Означені загальні норми права порушені Банком, оскільки Банк в особі Відділення проігнорував вказані імперативні норми права через повернення без виконання постанови державного виконавця про арешт коштів від 16.05.05 року, винесеної на підставі судового Рішення.

Крім того, Банком порушено приписи статей 5, 50 та 63 Закону України „Про виконавче провадження” які є спеціальними нормами права в галузі примусового виконання судових рішень і передбачають компетенцію державного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти та інші цінності юридичної особи-боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах – на виконання рішення суду про стягнення коштів.

Вимога державного виконавця, у тому числі викладена у постанові про накладення арешту на кошти від 16.05.05 року – є обов'язковою для виконання Банком в силу статті 6 Закону України „Про виконавче провадження”, причому Банк не вправі давати правову оцінку правомірності дій державного виконавця, яка (оцінка), згідно чинного процесуального законодавства провадиться лише судом або органами державної виконавчої служби України. Ані на момент розгляду судом спору у справі № 44/74, ані на момент повернення 30.05.05 року без виконання Банком постанови про накладення арешту від 16.05.05 року – вказаний процесуальний документ виконавчого провадження скасований або оскаржений не був.

Посилання Банку на розбіжності в назві клієнта „...Приватне виробничо-комерційне підприємство „Рапкомдон”...”, зазначеній в статуті Фірми, та назві, зазначеній в постанові Відділу про накладення арешту на кошти від 16.05.05 року „...ПВКФ „Рапкомдон”...” – не є доказово обґрунтованими, оскільки код Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій (30075028), присвоєний Фірмі, був однаковим як в постанові Відділу про накладення арешту від 16.05.05 року, так і в облікових даних Банку, окрім того, існуюча назва Фірми „Приватна виробничо-комерційна фірма „Рапкомдон” зазначена на печатці Фірми, відбиток якої був в розпорядженні Банку, на титульному аркуші статуту Фірми, який був в розпорядженні Банку, в преамбулі статуту Фірми, а також у пункті 1.2 статуту Фірми, який визначає назву Фірми російською та англійською мовами. Зазначення в пункті 1.2 статуту Фірми її української назви „Приватне виробничо-комерційне підприємство „Рапкомдон”, суд вважає наслідком механічної описки, яка не впливає на суть спірних правовідносин, і яка не може слугувати підставою для повернення без виконання законного процесуального документу державного виконавця.   

Згідно наданих суду позивачем документів щодо проведення після 30.05.05 року (до моменту закінчення виконавчого провадження) прибуткових та видаткових операцій по рахунках Фірми, відкритих в Банку, суд робить однозначний висновок про те, що обороти по банківських рахунках Фірми, необхідність арешту на які Банк проігнорував, становили майже мільйон гривень, і своєчасне затримання Банком означених коштів на арештованих рахунках дало би змогу фактично та у повному обсязі виконати Рішення на користь Товариства, а також погасити всі витрати, пов'язані з виконавчим провадженням, та внести до Державного бюджету України виконавчий збір.

Натомість, державний виконавець зміг здійснити фактичне стягнення на користь Товариства лише суми в розмірі 9'400,92 грн., що випливає з матеріалів виконавчого провадження та пояснень сторін.

21.11.06 року державний виконавець закінчив виконавче провадження відносно Фірми в порядку пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України „Про виконавче провадження” – через відкриття ліквідаційної процедури відносно Фірми.

Надані ліквідатором Фірми матеріали та пояснення однозначно свідчать про неможливість задоволення ані державним виконавцем, ані ліквідатором позовних вимог Товариства за Рішенням, через відсутність майнових об'єктів та коштів Фірми, на які можна звернути стягнення, тобто реальне виконання Рішення на теперішній час є неможливим, чим Товариству завдано майнову шкоду.

За змістом статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, причому встановлюється презумпція винності особи, що завдає шкоду. При цьому, в діях Банку є наявними всі ознаки складу правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди:

ь          наявність завданої Товариству шкоди у розмірі 260'829,12 грн., яка виникла внаслідок неможливості виконання Рішення;

ь          протиправна поведінка Банку, яка виразилася в невиконанні законних вимог державного виконавця;

ь          безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між винною поведінкою Банку та завданням шкоди.

Відтак, суд вважає, що у Банку існує зобов'язання щодо відшкодування Товариству означеної шкоди в сумі 260'829,12 грн.

Відсутність вини Служби та Інспекції в заподіянні Товариству шкоди – переконливо доведена матеріалами справи та встановлена рішенням господарського суду Донецької області від 16.01.07 року у справі № 19/442.

Відповідно статті 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі, що здійснюється спеціалізованим господарським судом, можуть бути зазначені у статті 1 ГПК України підприємства, організації та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Банком надано докази відсутності у Підрозділу статусу юридичної особи, що, виходячи зі змісту статті 1 ГПК України, позбавляє Підрозділ права самостійно брати участь в судовому спорі в господарських судах. Таким чином, провадження у справі за позовом Товариства до Підрозділу підлягає припиненню, оскільки позов в цій частині не підлягає вирішенню в господарських судах України (п.1 ч.1 ст.80 ГПК України).

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.01.07 року у справі № 19/442 на теперішній час вже вирішено спір між Товариством та Службою щодо стягнення шкоди в сумі 260'829,12 грн., через що провадження у справі № 44/74 за позовом Товариства до Служби також підлягає припиненню через те, що господарським судом в межах своєї компетенції спір між тими самими сторонами, з тими самим підставами та про той самий предмет – вже вирішено (п.2 ч.1 ст.80 ГПК України).

З огляду на наведене, причиною виникнення спору є порушення Банком норм статей 6, 50 та 63 Закону України „Про виконавче провадження”, статті 59 Закону України „Про банки та банківську діяльність” та статті 1074 ЦК України, яке призвело до порушення принципу обов'язковості виконання судового Рішення, закріпленого статтею 124 Конституції України.   

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Банк, як на сторону, з вини якої виник спір.

При поданні позову Товариством сплачено державне мито у розмірі 2'609 грн., що на 0,71 грн. перевищує розмір державного мита, визначений Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, через що суд вважає за необхідне повернути позивачеві переплачену суму.

На підставі ст.124 Конституції України, ст.ст.1074, 1166 ЦК України, ст.59 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, ст.ст.5, 6, 50, 63, 85 Закону України „Про виконавче провадження”, керуючись ст.ст.1, 22, 30, 33, 35, 36, 43, 49, 75, п.п.1 та 2 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

                                                      ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” до відділення № 131 акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсиббанк” в місті Донецьку про стягнення суми завданої шкоди у розмірі 260'829,12 грн.

Припинити провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” до державної виконавчої служби у Ворошиловському районі міста Донецька про стягнення суми завданої шкоди у розмірі 260'829,12 грн.

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” до Державної податкової інспекції в Калінінському районі міста Донецька про стягнення суми завданої шкоди у розмірі 260'829,12 грн.

Задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” до акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсиббанк” про стягнення суми завданої шкоди у розмірі 260'829,12 грн.

Стягнути з акціонерного комерційного інноваційного банку „Укрсиббанк” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” відшкодування у розмірі 260'829,12 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. та відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 2'608,29 грн.

Відповідно до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» зайво сплачене державне мито у сумі 0,71 грн., перераховане товариством з обмеженою відповідальністю „Паливно-заправна компанія „Валді” за платіжним дорученням № 5910 від 22.02.07 року, підлягає поверненню. 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                         Мєзєнцев Є.І.                               

Надруковано у 6 примірниках:

1 –позивачу

2-5 –відповідачам

6 –господарському суду Донецької області