Ухвала

від 22.06.2016 по справі 804/10326/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року м. Київ К/800/3047/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Голубєва Г.К.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скаргу державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від

30.10.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від

21.10.2014

у справі № 804/10326/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Електропласт" (далі -

Товариство)

до Інспеції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 № 0002461530 та від 02.07.2013 № 0002451530.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 позов задоволено з тих мотивів, що податкову перевірку (за наслідками якої прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення) було проведено податковим органом без наявності законних підстав, а висновки Інспекції про порушення Товариством податкової дисципліни ґрунтуються виключно на матеріалах зустрічної звірки контрагента, які не можуть спростовувати факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від

21.10.2014 назване рішення залишено без змін з посиланням на недоведеність податковим органом в установленому порядку нікчемності договорів, укладених позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «НИК 7» (далі - ТОВ «НИК 7»).

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувані рішення та відмовити у позові. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що правовідносини платника із задекларованим контрагентом не опосередковані реальним рухом активів, оформлені штучним документообігом з метою імітації виконання господарських операцій і створення завдяки цьому умов для одержання Товариством необгрунтованої податкової вигоди.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги, посилається на недоведеність податковим органом безтоварності операцій зі спірним контрагентом, просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «НИК 7» за період з 01.05.2012 по 31.05.2012.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 05.06.2013 № 1452/222/32737343 та прийнято: податкове повідомлення-рішення від 02.07.2013 № 0002451530, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 162 972 грн. (у тому числі 108 648 грн. за основним платежем та 54324 грн. за штрафними санкціями); податкове повідомлення-рішення від 02.07.2013 №0002461530 про визначення платникові грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 376 464 грн. (у тому числі 250 976 грн. за основним платежем та 125 488 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цих донарахувань слугував висновок податкового органу про те, що господарські операцій з поставки названим постачальником товару (ізоляційного матеріалу) позивачеві не здійснювалися, подані платником первинні документи на підтвердження виконання цих операцій містять недостовірні відомості та представлені платником з метою одержання необгрунтованої податкової вигоди, дії платника спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами.

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на обставини, установлені у ході проведення зустрічної звірки названого контрагента щодо:

неперебування його за податковою адресою; відсутності у ТОВ «НИК 7» основних фондів (виробничого обладнання, складських і торговельних приміщень, транспорту, сировини), трудових ресурсів, необхідних для провадження основних видів господарської діяльності та виконання задекларованих поставок в адресу Товариства; відсутності у спірного контрагента первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій з іншими суб'єктами господарювання.

За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.

Аналізуючи наведені в акті перевірки доводи Інспекції, суди встановили, що за договором купівлі-продажу товару від 27.04.2012 № 37-11 ТОВ «НИК 7» (постачальник) зобов'язався передати у власність Товариства (покупець) товар (електроізоляційні матеріали).

Виконання операцій з поставки товару у межах цього договору оформлено складенням податкової накладної, податкової накладної, рахунку-фактури; прийняття та транспортування товару здійснювалося директором Товариства - ОСОБА_1 з використанням власного транспортного засобу (автомобіля марки TOYOTA, державний номер НОМЕР_3) та з оформленням товарно- транспортної накладної; оплата товару позивачем у безготівковому порядку засвідчена платіжними дорученнями.

Також позивачем подано докази використання придбаної продукції у власній господарській діяльності шляхом її подальшого продажу іншим суб'єктами господарювання (видаткові накладні, рахунки на оплату тощо).

У сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що Інспекцією не подано належних і достатніх для спростування фактів господарської діяльності, засвідчених наведеними документами первинного обліку.

Як вірно зазначили суди, самі по собі висновки контролюючого органу, зроблені у ході проведення зустрічної звірки контрагента, не підтверджені документально, не можуть слугувати таким спростуванням.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, основних засобів, майна не є належним спростовуванням фактичного виконання спірної операції названим контрагентом. Податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати постачання товару позивачеві із залученням фізичних осіб на умовах найму та орендованого майна. Крім того, слід враховувати, що у випадку, коли постачальник не є виробником поставленого товару, а здійснює лише організаційні функції з його поставки, наявність значних ресурсів не вимагається.

Неперебування контрагента за місцем реєстрації також не свідчить про неможливість провадження ним господарської діяльності за іншою адресою.

Твердження відповідача, викладені у касаційній скарзі, про неможливість транспортування спірного товару транспортним засобом позивача також не є слушними, позаяк мають характер припущень. Інспекцією не наведено достатньо переконливих доводів щодо неможливості використання спірного автомобіля для перевезень з огляду на його технічні характеристики та габаритність товару, що виступав предметом поставки.

Водночас слід наголосити, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій платника та ТОВ «НИК 7» апеляційний суд безпідставно вдався до аналізу цивільного правочину між цими господарюючими суб'єктами. Адже у розглядуваному випадку донарахування платникові оспорюваних сум грошових зобов'язань не пов'язано з перекваліфікацією правочину між Товариством та ТОВ «НИК 7»; до того ж, правові наслідки у податковому обліку пов'язуються з рухом активів між учасниками господарської операцій та з дійсними змінами їх майнового стану, а не з дотриманням вимог цивільного законодавства при укладенні правочину.

Також не можна визнати обґрунтованим висновок суду першої інстанції про незаконність проведення названої податкової перевірки. Адже, по-перше, законність її призначення та проведення позивачем не оспорювалася; по-друге ж, судом першої інстанції не встановлено обставин, що спростовували б існування підстав, з якими підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК пов'язує призначення податкової перевірки.

Втім оскільки помилковість окремих висновків судів не вплинула на прийняття ними правильного по суті спору рішення, то підстави для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення касаційних вимог Інспекції відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Амур- Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 у справі № 804/10326/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді: І.О. Бухтіярова

Г.К. Голубєва