Рішення

від 30.06.2016 по справі 910/6589/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2016Справа №910/6589/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Доброго Ранку"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМО - ГУД АФК"

про стягнення 48 780,78 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Зігер Ю.В. - представник, довіреність № 1/16 від 23.03.2016;

Від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Доброго Ранку" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІ ДЖІ ЕС КОРПОРЕЙШН" про стягнення коштів у розмірі 48 780,78 грн., з яких 44 451,05 грн. - основна заборгованість, 3 911,45 грн. - пеня, 267,41 грн. - 3 % річних, 150,87 грн. - інфляційні нарахування, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № ДР-165 від 12.10.2015 в частині своєчасної та повної оплати за отримані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано втрати від інфляції, 3 % річних та пеня в зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6859/16 та призначено до розгляду на 27.04.2016.

Ухвалами Господарського суду м. Києва від 27.04.2016 та 18.05.2016 розгляд справи відкладався на 18.05.2016 та 08.06.2016 відповідно.

08.06.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2016 розгляд справи призначено на 30.06.2016.

У судові засідання 27.04.2016, 18.05.2016 та 30.06.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 11.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 27-Б, на час проведення судового засідання 27.04.16 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручена.

Копія ухвали суду від 27.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу: поштовий індекс 61068, Харківська область, м. Харків, Проспект Московський, буд. 179, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 18.05.16 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103038097290, в якому зазначено, що станом на 16.05.2016 вказане поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 27.04.2016, яка направлялась відповідачу на адресу: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 27-Б, на час проведення судового засідання 18.05.16 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103038097281 в якому зазначено, що станом на 16.05.2016 вказане поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 15.06.2016, яка направлялась відповідачу на адресу: поштовий індекс 61068, Харківська область, м. Харків, Проспект Московський, буд. 179, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 30.06.16 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась .

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103038514892, в якому зазначено, що станом на 30.06.2016 вказане поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою 27.06.2016 та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 15.06.2016, яка направлялась відповідачу на адресу: поштовий індекс 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 37-Б, на час проведення судового засідання 30.06.16 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.04.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення б/н 22.04.16 до позовної заяви, в яких позивач зазначає про відсутність інших додаткових угод до спірного договору, окрім зазначених в позовних матеріалах та інших відносин з позивачем, окрім тих, що стосуються предмету даного спору. Пояснення разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 18.05.16 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 16.05.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 30.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 03.06.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 30.06.16 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.04.2016, 27.04.2016 та 18.05.2016 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 30.06.2016 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Доброго ранку" (виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ві Джі Ес Корпорейшн" (замовник за договором, відповідач у справі) був укладений Договір № ДР-165 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець на замовлення замовника надає послуги з розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалу, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити надані послуги.

Згідно п. 1.1.7 Договору терміном телевізійний канал (Телеканал) в договорі визначена - телерадіоорганізація, яка відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" володіє ліцензію на мовлення, виданою Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, і яка уклала відповідний договір із виконавцем. Телерадіоорганізація має можливість надати послуги по розміщення на трансляції рекламних матеріалів. На дату укладання цього договору такими телерадіоорганізаціями є: ПРаТ "ММЦ СТБ", ТОВ "Новий канал"ТОВ "Міжнародна Комерційна Телерадіокомпанія" (ICTV), ТОВ "Хмарочос Медіа" (що здійснює мовлення під логотипом QTV), ТОВ «СВІТ ТВ» (перший автомобільний), ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" (24 канал), ТОВ "Солар Медіа" (Сонце). Перелік телеканалів може змінюватись протягом строку дії договору та встановлюватись сторонами у додатках до договору.

Розділами 3 - 6 Договору сторони узгодили права та обов'язки виконавця та замовника, порядок розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Пунктом 11.1 Договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31.01.2016 року, але у будь-якому випадку до моменту належного й повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний представниками виконавця, замовника та скріплений печатками сторін.

Додатком від 12.10.2015 до Договору сторони погодили технічні вимоги до рекламних матеріалів, а саме: вимоги до відео, вимоги до аудіо, параметри файлу, вимоги до видимої області екрану.

Окрім того, в подальшому Додатковою угодою №1 до Договору від 30.12.15 р. сторони домовились змінити п. 1.1.8 Договору та викласти в такій редакції:

"п. 1.1.7 Договору Телевізійний канал - (Телеканал) - телерадіоорганізація, яка відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" володіє ліцензію на мовлення, виданою Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, і яка уклала відповідний договір із виконавцем. Телерадіоорганізація має можливість надати послуги по розміщення на трансляції рекламних матеріалів. На дату укладання цього договору такими телерадіоорганізаціями є: ПРаТ "ММЦ СТБ", ТОВ "Новий канал"ТОВ "Міжнародна Комерційна Телерадіокомпанія" (ICTV), ТОВ "Хмарочос Медіа" (що здійснює мовлення під логотипом QTV), ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" (24 канал), ТОВ "Солар Медіа" (Сонце). Перелік телеканалів може змінюватись протягом строку дії договору та встановлюватись сторонами у додатках до договору";

Також сторони дійшли згоди внести зміни до п. 11.1 Договору та викласти вказаний пункт в наступній редакції:

"п. 11.1 Договору договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31.01.2017, але у будь-якому випадку до моменту належного й повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором".

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як визначено п. 3.1. Договору виконавець приймає надані йому замовником рекламні матеріали, що відповідають вимогам договору, в тому числі технічним вимогам виконавця.

За умовами п. 3.2 Договору виконавець зобов'язаний розмістити надані замовником рекламні матеріали в ефірі Телеканалу, за умови виконання замовником п. 4.2 та ст. 5 Договору, надання замовником і прийому виконавцем рекламних матеріалів, а також документів, зазначених у п.п. 4.3-4.5 Договору.

Згідно п. 3.5 Договору виконавець має право призупинити, відстрочити або припинити виконання своїх зобов'язань за договором у випадку невиконання замовником його зобов'язань за договором, а також прострочення замовника у виконанні таких зобов'язань.

Відповідно до п. 4.1 Договору замовник зобов'язаний надати виконавцеві готові до розміщення рекламні матеріали не пізніше 5 робочих днів до моменту початку їх розміщення в ефірі; такі рекламні матеріали мають відповідати вимогам діючого законодавства, а також технічним вимогам виконавця. Якість запису рекламних матеріалів повинна забезпечувати можливість їх якісного розміщення в ефірі Телеканалу.

Також пунктом 3.3 Договору передбачено, що виконавець надає замовникові до 18 числа місяця наступного за звітним Ефірну довідку, що містить дані, вказані у п. 1.7 Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору строк розміщення виконавцем рекламних матеріалів, назва Телеканалу, на якому здійснюється розміщення рекламних матеріалів, сума вартості послуг, а також вид, назва рекламних матеріалів узгоджується сторонами в додатках до цього договору.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що у відповідності до умов Договору, сторони здійснили підписання додатків до Договору, визначивши умови надання послуг та порядок їх оплати , а саме:

- Додаток №1 від 12.10.2015 - умовна назва рекламних матеріалів "Алекс", в телевізійному ефірі "24 каналу", період розміщення - з 21 по 31 жовтня 2015 року, загальна вартість послуг включаючи ПДВ - 9114,80 грн.;

- Додаток №3 від 01.12.2015 - умовна назва рекламних матеріалів "Алекс", в телевізійному ефірі "24 каналу", період розміщення - з 10 по 17 грудня 2015 року, загальна вартість послуг включаючи ПДВ - 13786,13 грн.;

- Додаток №4 від 01.12.2015 - умовна назва рекламних матеріалів "Алекс", в телевізійному ефірі "24 каналу", період розміщення - з 01 по 31 грудня 2015 року, загальна вартість послуг включаючи ПДВ - 14241,64 грн..

Як передбачено пунктом 3.4 Договору виконавець зобов'язаний надати замовнику Акти приймання-передачі наданих послуг до 15 числа місяця наступного за звітним.

Замовник зобов'язаний прийняти належним чином надані послуги виконавця. Якщо замовник буде мати зауваження або заперечення щодо обсягу або якості наданих послуг, він зобов'язаний письмово повідомити про це виконавця у формі претензії протягом п'яти календарних днів з моменту направлення йому виконавцем акту приймання - передачі наданих послуг, підписаного виконавцем. Відсутність зауважень або заперечень із боку замовника у зазначений строк означає прийняття замовником відповідних послуг без яких - небудь претензій відносно їх обсягу й/або якості, а також вартості наданих рекламних послуг; право віна слідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання Акту приймання передачі наданих послуг (п. 4.8 Договору).

Так, як встановлено судом за наявними матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачеві послуги з розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалу на загальну суму 67 492,99 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами без зауважень: актом № ДР-857 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2015 за Додатком № 1 до Договору на суму 11 680,88 грн.; актом № ДР-997 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2015 за Додатком № 2 до Договору на суму 27 694,34 грн.; актом № ДР-1165 прийому-передачі послуг від 31.12.2015 за Додатком № 3 до Договору на суму 13876,13 грн.; актом № ДР-1166 прийому-передачі послуг від 31.12.2015 за Додатком № 4 до Договору на суму 14 241,64 грн. Копії вказаних актів містяться в матеріалах справи.

Окрім цього, в матеріалах справи містяться надані позивачем ефірні довідки за жовтень - грудень 2015.

Факт надання послуг за вказаними актами згідно умов Договору та Додатків до нього відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та порядку надання послуг, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів, а також зауважень або претензій щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Доброго Ранку" умов Договору сторонами суду не надано.

При цьому як свідчать матеріали справи, Додаток № 2 від 01.11.2015 до Договору - умовна назва рекламних матеріалів "Алекс", в телевізійному ефірі "24 каналу", період розміщення - листопад 2015 року, загальна вартість послуг включаючи ПДВ - 27 694,34 грн., який був направлений позивачем на адресу відповідача та отриманий представником замовника 12.11.15 р., що підтверджується наявною в матеріалах копією відповідного реєстру від 11.11.15 р., відповідачем підписаний не був.

В свою чергу суд зазначає, що правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, від імені якої він укладений, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14.

В свою чергу наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 3 ст. 241 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, після підписання спірного Договору відповідачем було вчинено ряд дій, які свідчать про наступне його схвалення, зокрема, в частині обсягу, порядку та періоду надання послуг за листопад 2015 р., в тому числі обома сторонами підписаний Акт № ДР-997 від 30.11.15 р. прийому - передачі наданих послуг за Додатком № 2 від 01.11.15 р. до Договору з розміщення рекламних матеріалів та відповідачем здійснена оплата рахунку № ДР-1321 від 01.11.15 р. в сумі 11361,06 грн., виставленого позивачем на оплату послуг за період 01.11.15 р. - 30.11.15 р.

При цьому наявна в матеріалах справи копія виписки банку за 16.12.15 р., згідно якої відповідачем перераховано позивачеві 11361,06 грн. із призначенням платежу «оплата за надання послуг з розміщення рекламних матеріалів згідно рах. № ДР-1321 від 01.11.15 р…», виходячи із самостійно визначеного відповідачем призначення платежу, та зважаючи на факт підписання останнім без зауважень акту прийому - передачі наданих послуг № ДР-997 від 30.11.15 р. з посиланням на Додаток № 2 від 01.11.15 р. до Договору, за висновками суду свідчить про обізнаність відповідача про наявність укладеного між сторонами Договору Додатку № 2 щодо визначення обсягу послуг з розміщення рекламних матеріалів на листопад 2015 р. та строків оплати останніх, та в сукупності розцінюється судом в якості додаткового доказу на підтвердження схвалення правочину з боку відповідача, отже створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту його вчинення.

Доказів наявності укладення між сторонами іншого правочину (Додатків до Договору), яким встановлені умови надання позивачем як виконавцем послуг з розміщення рекламних матеріалів на листопад 2015 р. та порядку оплати останніх, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з розміщення рекламних матеріалів у відповідності до умов Договору і Додатків до нього та в обсягах, зазначених в актах прийому-передачі наданих послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних в актах обсягах та порядку без будь - яких зауважень.

Крім того, суд наголошує, що саме акт прийому - передачі наданих послуг, який є первинним бухгалтерським документом, засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість наданих послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч.1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, за висновками суду складені за Договором акти прийому - передачі послуг та підписані замовником, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 4.2 Договору замовник зобов'язаний оплатити послуги виконавця в порядку передбаченому договором та додатками до договору.

Згідно п. 5.1. Договору ціна договору включає вартість рекламних послуг, тобто плату за рекламні послуги з урахуванням податків і вказується у відповідних додатках до договору, з урахуванням положень п. 5.4. договору.

Замовник зобов'язаний оплатити послуги виконавця, що надаються відповідно до договору на поточний рахунок виконавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання відповідного додатку до договору, якщо інший порядок не передбачений таким додатком (п. 5.2. Договору).

Відповідно п. 5.3.1 Договору остаточна вартість послуг виконавця фіксується сторонами в актах приймання-передачі наданих послуг, що містять фактичні дані щодо використаного хронометражу за Ефірною довідкою за відповідний звітний період.

При цьому згідно п. 5.3.2. Договору у разі якщо зафіксована в акті приймання-передачі наданих послуг фактична вартість рекламних послуг за звітний місяць перевищує суму оплати за такий місяць, здійснений замовником за п. 5.2. договору, замовник зобов'язується здійснити доплату вартості послуг відповідних сум на підставі рахунку, що його виставляє виконавець, у терміни, зазначені у такому рахунку.

Згідно п. 5.3.3. Договору у разі якщо зафіксована в акті приймання-передачі наданих послуг фактична вартість рекламних послуг за звітний місяць буде меншою за суму оплати за відповідний місяць, надлишок суми оплати зараховується як попередня оплата за наступний місяць. У разі якщо закінчився термін дії відповідного додатку, такий надлишок суми оплати підлягає поверненню замовнику протягом 10 банківських днів з дати отримання виконавцем відповідної письмової вимоги замовника.

За умовами п. 5.4. Договору положення акту в частині зміни вартості послуг виконавця мають силу додаткової угоди.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, за надані згідно Договору послуги з розміщення рекламних матеріалів відповідач здійснив часткову оплату в сумі 23 041,94 грн., а саме 12.11.15 р. в сумі 4557,40 грн., 25.11.15 р. в сумі 7123,48 грн. та 16.12.15 р. в сумі 11361,06 грн., на підтвердження чого позивачем надано копії відповідних банківських виписок, отже у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 44 451,05 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих рекламних послуг в сумі 44451,09 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №ДР-165 від 12.10.2015 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 44 451,05 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення замовником оплати послуг виконавця, замовник виплачує виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, при цьому виконавець має право призупинити надання послуг замовнику до моменту повного погашення замовником своєї заборгованості перед виконавцем. Сторони дійшли згоди про те, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором та не обмежується строком, зазначеним ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за виконані роботи у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 3911,45 грн. за період з 01.01.16 р. по 23.03.16 р., 3% річних в сумі 267,41 грн. за період 01.01.16 р. по 23.03.16 р. та інфляційні нарахування в сумі 150,87 грн. за період 01.01.16 р. по 23.03.16 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Крім того, суд зазначає, що згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови №14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 6.2. Договору щодо нарахування пені, що діє у період прострочення платежу, від належної до сплати суми за кожен день затримки платежу, без визначення чіткого строку нарахування не дає іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем в межах визначеного періоду заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення за період з 01.01.2016 р. та 23.03.2016 р. розмір пені в сумі 3911,45 грн. та процентів річних за вказаний період в сумі 267,11 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного та господарського законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 3911,45 грн. та 267,11 грн. підлягають задоволенню.

Окрім того, розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 456,10 грн. втрат від інфляції, а отже є більшими, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату послуг за Договором підлягають задоволенню у розмірах, нарахованих позивачем, а саме 150,87 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМО - ГУД АФК" (61068, Харківська область, м. Харків, просп. Московський, буд. 179; код 39048081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Доброго Ранку" (01601, м. Київ, вул. Воровського, буд. 22 (літера А); код 34487893) 44 451,05 грн. основного боргу, 267,41 грн. процентів річних, 3911,45 грн. пені, 150,87 грн. інфляційних нарахувань та 1 378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 14 липня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон