Рішення

від 12.07.2016 по справі 910/9496/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2016Справа №910/9496/16

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Фудз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбарс"

про стягнення суми попередньої оплати 25 320,00 грн. (з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача: Трегуб Ю.Є. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 12 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес Фудз", 25 травня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 29 лютого 2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбарс" про стягнення суми попередньої оплати 25 230,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2016 року порушено провадження у справі № 910/9496/16, розгляд справи призначено на 14.06.2016 року та ухвалено судове засідання провести з використанням системи відеоконференцзв'язку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено відкладення розгляду справи до 12.07.2016 року.

17 червня 2016 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог б/н від 14.06.2016 року, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 25 320,00 грн. (двадцять п'ять тисяч триста двадцять гривень 00 копійки), яку долучено судом до матеріалів справи.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, представником, що підписав заяву про зменшення розміру позовних вимог, вчинено відповідну процесуальну дію з достатнім обсягом повноважень, суд приймає заяву про збільшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, яка прийнята господарським судом до розгляду, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір, є заборгованість в сумі 25 320,00 грн.

Також, від позивача 17 червня 2016 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Фудз" надійшло клопотання б/н від 17.06.2016 року про участь в судовому засіданні у справі, що розглядається, в режимі відеоконференції, приймаючи до уваги значну відстань між місцезнаходженням суду та Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Фудз".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 року клопотання б/н від 17.06.2016 року задоволено та призначено розгляд справи на 12.07.2016 року о 16:30 (час розгляду справи та зал судового засідання було змінено у зв'язку з необхідністю забезпечення умов для проведення судового засідання в режимі відеоконференції).

Судове засідання 12.07.2016 року відбувалось відповідно до положень ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судове засідання 12.07.2016 року з'явився, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та дав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 12.07.2016 року не з'явився, правами, наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем була досягнута усна домовленість, відповідно до якої позивач повинен був оплатити виставлений відповідачем рахунок-фактури № СФ-0001297 від 03.12.2015 року на оплату поставки кристалічного білого цукру 2015 року ДСТУ 4623:06 у кількості 2000 тон загальною вартістю на суму 25 320,00 грн., а відповідач відповідний товар повинен був доставити позивачеві за місцезнаходженням підприємства (51200, Дніпропетровська обл., місто Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 66) у семиденний строк з дня пред'явлення даної вимоги.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що на виконання умов договору, він оплатив виставлений відповідачем рахунок-фактури № СФ-0001297 від 03.12.2015 року, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 73 від 03.12.2015 року на суму 25 320,00 грн. (копія платіжного доручення наявна в матеріалах справи.)

Проте відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав, доказів на спростування доводів позивача суду не надав.

У зв'язку з тим, що відповідачем було порушено умови домовленості, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про повернення попередньої оплати в сумі 25 320,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За приписами ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов усної домовленості про поставку кристалічного білого цукру 2015 року ДСТУ 4623:06 у кількості 2000 тон загальною вартістю на суму 25 320,00 грн., відповідачем був виставлений рахунок-фактури № СФ-0001297 від 03.12.2015 року на оплату, який був виконаний позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 73 від 03.12.2015 року.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав, у зв'язку з чим станом на дату подання позову заборгованість за договором складає 25 320,00 грн.

Позивач 21 січня 2016 року звернувся до відповідача з вимогою № 21/01-2016, якою просив здійснити поставку товару у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, а доказом надіслання вимоги відповідачу є фіскальний чек № ФН 3000040665, копія якого наявна в матеріалах справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідачем не спростовано та не наведено жодних обставин, які б були підставою для перешкоджання виконувати зобов'язання за договором, а також не подано докази виконання зобов'язань з поставки товару, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 25 320,00 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, у судове засідання не з'явився, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити поставку, суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню в розмірі 25 320,00 грн., з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбарс" (ЄДРЮОФОП 39601217, адреса: 04070, м. Київ, ВУЛИЦЯ В'ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА, будинок 41, офіс 201) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Фудз" (ЄДРЮОФОП 37376683, адреса: 51200, Дніпропетровська обл., місто Новомосковськ, ВУЛИЦЯ СУЧКОВА, будинок 66) грошові кошти: 25 320,00 грн. (двадцять п'ять тисяч триста двадцять гривень) та судовий збір - 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.

3. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/9496/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 18.07.2016 року.

Суддя О.С. Комарова