Рішення

від 13.07.2016 по справі 922/2072/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р.Справа № 922/2072/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Агроспецпроект і Ко", м. Дніпро до Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів у розмірі 8 094,98 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Агроспецпроект і Ко", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про стягнення 6 000,00 грн. суми основного боргу, 1 261,81 гр. не отриманого доходу згідно ст. 1214 ЦК України; 658,59 грн. інфляційних втрат, 174,58 грн. 3% річних. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання щодо поставки товару згідно рахунку на оплату № 22 від 25 серпня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 липня 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/2072/16 і призначено її до слухання у судовому засіданні на 13 липня 2016 року.

Сторони своїх повноважених представників в судове засідання13 липня 2016 року не направили; про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями з відміткою поштової установи "через незапит" та витягами з відстеження пересилання поштових відправлень (арк. спр. 26-35).

Судом перевірено адресу відповідача: згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 13 липня 2016 року, місцезнаходження відповідача - 61172, АДРЕСА_1, саме на цю адресу судом надсилався процесуальний документ, а позивачем - копія позовної заяви з доданими до неї документами. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Так, процесуальні документи у даній справі (ухвала суду про порушення провадження у справі) направлялася всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідної ухвали.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але не з'явилися у засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи

Так, наявна в матеріалах справи ухвала суду про порушення провадження у справі свідчить, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

25 серпня 2015 року відповідачем виставлено на оплату позивачу рахунок-фактуру № 22 від 25 серпня 2015 року на суму 9 000,00 грн. який, що вбачається з копії платіжного доручення № 347 від 25 серпня 2015 року, сплачено останнім з призначенням платежу - плата за товар зг. рах. № 22 від 25.08.2015 без ПДВ.

Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 ЦК України.

Підтвердженням укладання договору в спрощений спосіб між позивачем та відповідачем є вищевказаний рахунок на оплату, виставлений відповідачем, що містить найменування товару, його кількість і ціну, а також реквізити відповідача (оферта), та платіжне доручення № 347 від 25 серпня 2015 року про оплату позивачем рахунку на оплату відповідача, з зазначенням саме цього рахунку в призначенні платежу (акцепт).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 03 вересня 2015 року на адресу відповідача було направлено лист-вимогу та 11 грудня 2015 року - претензію. Вказані документи були направлені з описом вкладення в поштове відправлення. Відповідачем, 04 березня 2016 року здійснено часткове повернення позивачу грошових коштів шляхом їх перерахування на рахунок позивача у загальному розмірі 3 000 грн., що свідчить про отримання відповідачем вказаних документів (листа-вимоги та претензії), подальше повернення сієї суми грошових коштів не проведено.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Водночас, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Приписами п. 2 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення", з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.

З огляду на вищевказані норми ст. ст. 526, 693 ЦК України та ст. 193 ГК України, приймаючи до уваги перерахування позивачем коштів відповідачу (платіжне доручення № 347 від 25 серпня 2015 року на суму 9 000,00 грн.), невиконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару та повернення ним на користь позивача 3 000 грн. (частина отриманих від позивача коштів по платіжному дорученню № 347 від 25 серпня 2015 року), суд дійшов висновку обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача коштів у розмірі 6 000,00 грн., позов в цій частині є доведеним матеріалами справи та, відповідно, підлягає задоволенню.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 658,59 грн. інфляційних втрат та 174,58 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань.

У силу положень статей 524, 533, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Тобто порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли зобов'язання, які випливають з умов договору купівлі-продажу товару, який сторонами укладено у спрощений спосіб, та за умовами якого відповідач повинен був поставити позивачу товар, передбачений рахунком-фактури № 22 від 25 серпня 2015 року.

Тобто, правовідношення, які виникли між сторонами, не є грошовим зобов'язанням, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України, у зв'язку із чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 658,59 грн. інфляційних втрат та 174,58 грн. 3% річних.

Дана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30.04.2014 р. по справі № 6-38цс14.

Розглянувши частину позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1 261,81 грн., пред'явлених до стягнення на підставі ст. 1214 ЦК України, як не отриманий дохід, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та вказано самим позивачем у позовній заяві, кошти, перераховані останнім на рахунок відповідача, були перераховані позивачем саме на виконання умов договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, тобто не є такими, які отримані відповідачем без достатньої правової підстави, з огляду на що, на спірні правовідносини не розповсюджується дія ст. 1214 ЦК України, а позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 261,81 грн. не отриманого доходу, згідно ст. 1214 ЦК України, не підлягають задоволенню. Більш того, суд звертає увагу позивача й на ту обставину, що задовольняючи позов в частині стягнення 6 000 грн. суд керувався ст. 693 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 021,37 грн.

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 174, 193 ГК України, 11, 509, 524, 526, 530, 533, 536, 625, 640, 641, 642, 693, 1214 ЦК України, та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61172, АДРЕСА_2, код ІПН НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Агроспецпроект і Ко" (49000, Дніпропетровська обл. м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської, буд 6, кв. 146, код ЄДРПОУ 39096800) кошти у розмірі 6 000,00 грн. та 1 021,37 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 18.07.2016 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2072/16