Постанова

від 11.07.2016 по справі 814/1005/16

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

11 липня 2016 року Справа № 814/1005/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С. , за участю секретаря судового засідання Западнюк К.А.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовомОСОБА_3, вул. Центральна, 70/6, м. Снігурівка, Снігурівський район, Миколаївська область, 57301 до відповідачаБаштанська об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101 проскасування податкового повідомлення - рішення від 11.03.2016р. №925-28, в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач) від 11.03.2016 року № 925-28.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що контролюючим органом неправомірно визначено податкове зобов'язання громодянину ОСОБА_3, коли заборгованість виникла у фермерського господарства «Кава». Отже, дії відповідача позивач вважає протиправними, свої прав порушеними, а податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що ні Законом України «Про фермерське господарство», ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які набуваються його членами. А це означає, що перехід від члена фермерського господарства до такого господарства - юридичної особи права володіння та/або користування земельною ділянкою має відбуватися за волевиявленням члена фермерського господарства в загальному порядку та на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України. Отже, податкове повідомлення-рішення приийнято у відповідності до норм чинного законодавства та скасуванню не підлягає.

В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Між Снігурівською районною державною адміністрацією в якості орендодавця та громадянином ОСОБА_3 в якості орендаря було укладено договір оренди землі від 26.12.2012 року щодо земельної ділянки площею 317,69 га.

Цільове призначення земельної ділянки у договорі зазначено - для ведення фермерського господарства.

На час укладення договору оренди землі, що є предметом розгляду по даній справі та на час ухвалення спірного податкового повідомлення-рішення, був чинним Закон України «Про фермерське господарство» в редакції до внесення в нього змін Законом України від 31.03.2016 року.

Статтею 7 зазначеного закону, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції передбачалося, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Згідно зі статтею 8 зазначеного закону, після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно з п.32 договору оренди від 26.12.2012 року, позивач був зобов'язаний створити фермерське господарство та здійснити його державну реєстрацію.

Отже законодавець визначив наступний порядок дій: отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства, після цього - можливість реєстрації цього господарства.

В той же час у положеннях статті 12 вказаного закону перелічені землі, які віднесені до земель фермерського господарства, зокрема зазначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У вказаній нормі закону не передбачено, що землі члена фермерського господарства, отримані ним в оренду для створення фермерського господарства і які в подальшому використовуються для ведення фермерського господарства є землями фермерського господарства.

Суд вважає, що зазначені правовідносини недостатньо врегульовані законодавством.

Так, на думку суду не може мати правового значення для вирішення питання про віднесення земель до складу земель фермерського господарства правовий титул на якому земельна ділянка отримана її членом задля створення фермерського господарства - права власності чи права оренди.

В матеріалах справи наявний акт прийому-передачі земельної ділянки від 11.01.2013 року за яким член фермерського господарства - ОСОБА_3 передав зазначену земельну ділянку до фермерського господарства «Кава».

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство», до складу майна фермерського господарства може входити право користування землею, яке передано членами фермерського господарства.

В даному випадку законодавець не визначив механізму передачі земель, отриманих в оренду засновниками фермерського господарства з метою його реєстрації у склад майна фермерського господарства.

Крім того, законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства від його господарської діяльності на земельній ділянці - його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

Керуючись податковою доктриною «превалювання сутності над формою» суд вважає, що в даному випадку має значення суть господарської операції, яка відбулася, а не її зовнішнє оформлення. Так, саме фермерське господарство отримувало прибуток від користування земельною ділянкою, яка була передана їй у визначеному законодавством порядку.

Як визнали сторони у судовому засіданні, протягом 2013, 2014, 2015 року орендну плату за вказану земельну ділянку сплачувало саме фермерське господарство «Кава» і це не викликало заперечень з боку контролюючого органу, заборгованість за минулі періоди відсутня.

За останній податковий період орендна плата була також частково сплачена фермерським господарством «Кава» в сумі 85371,60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, після отримання податкового повідомлення-рішення у березні 2016 року фермерське господарство призупинило сплату орендної плати від свого імені до встановлення в судовому порядку належного платника та задля уникнення подвійного оподаткування одного і того самого об'єкту різними суб'єктами.

Відповідно до частини 7 статті 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до п. 56.2 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Оскільки закон прямо відносить до земель фермерського господарства землі, отримані його засновником у власність для створення цього господарства, немає підстав не відносити до таких земель і землі, отриманні з цією метою в оренду, в даному випадку судом застосовуються положення статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» за аналогією закону до земель із зазначеним вище правовим статусом.

З огляду на зазначене, суд вважає, що до земель фермерського господарства відносяться в тому числі і землі отримані засновником цього фермерського господарства в оренду з метою створення цього господарства, і які передані ним цьому господарству і використовуються за цим цільовим призначенням.

Отже податкове зобов'язання з плати за землю повинен сплачувати суб'єкт відповідних податкових правовідносин - в даному випадку фермерське господарство «Кава».

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області від 11.03.2016 року № 925-28.

3. Присудити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1795,27 грн., сплачений квитанцією № 72829268 від 10.05.2016 року, за рахунок бюджетних асигнувань Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Князєв В.С.

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 14 липня 2016 року.