Рішення

від 06.07.2016 по справі 910/10299/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2016Справа №910/10299/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.»

про стягнення 103 722,63 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Згурська І.І., Кирилюк О.Ф.

від відповідача: Широкорадюк А.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.», в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за договором ФД-02/10/14/99 від 30.10.2014 р. про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 103 722,63 грн., з яких: основний борг становить - 65 000,00 грн., 3 % річних - 2 925,45 грн. та 35 797,18 грн. - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського міста Києва від 06.06.2016 р. порушено провадження у справі № 910/10299/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.07.2016 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

06.07.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» подало відзив на позовну заяву, в якому останній визнав позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ», однак відповідач зазначає, що на даний час у Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» існують фінансові труднощі, у зв'язку із складною економічною ситуацією в країні, що призвело до затримки платежів кредиторам, в тому числі Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ». Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» просить суд відстрочити та розстрочити погашення заборгованості перед позивачем на десять місяців, а саме з 28.02.2017 року до 31.10.2017 року рівними частинами в розмірі 10 370,00 грн. та 30.11.2017 року в розмірі - 10392,63грн.

У даному судовому засіданні представники позивача підтримали позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти суми основного боргу не заперечив та підтримав заяву про розстрочення та відстрочення сплати заборгованості.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.07.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ» та ФД-02/10/14/99 про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позивач надає відповідачу поворотну фінансову допомогу, а відповідач зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п.п. 2.1. договору поворотна фінансова допомога становить 100 000,00грн.

У відповідності до п. 3.1. договору, позикодавець передає поворотну фінансову допомогу позичальникові не пізніше 01 листопада 2014 року будь-якими частинами.

Згідно п. 3.3 договору поворотна фінансова допомога вважається переданою позичальникові в момент зарахування поворотної фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника.

Як вбачається з п. 4.1 договору позичальник зобов'язується не пізніше останнього дня дії цього договору повернути позикодавцеві поворотну фінансову допомогу у повному обсязі.

Згідно п. 5.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання цього договору та закінчує свою дію 30 листопада 2014 року.

Відповідно до п. 5.3 договору закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов договору ФД-02/10/14/99 про надання поворотної фінансової допомоги від 30.10.2014 р., позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 100 000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ» від 30.10.2014 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Крім того, 03.11.2014 р. відповідачем частково повернуто поворотну фінансову допомогу в розмірі 35 000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ», копія якої міститься в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо повернення наданих грошових коштів, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 65 000,00 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» у поданому ним відзиві визнано позов, крім того, у судовому засіданні від 06.07.2016 р. представники відповідача не заперечили проти суму основного боргу.

Так, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Згідно зі ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази надання позивачем поворотної фінансової допомоги за договором ФД-02/10/14/99 від 30.10.2014 р., а відповідачем не надано суду доказів її повернення, та крім того, відповідач визнав суму основного боргу, суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язань, що виникли на підставі вказаного договору, а також приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором № ФД-02/10/14/99 від 30.10.2014 р. про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 65 000,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того позивачем також заявлено вимогу про стягнення 3% річних в розмірі - 2 925,45 грн. та інфляційних втрат в розмірі - 35 797,18 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.

Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних за вказаний ним період становить - 2 925,45 грн. та 35797,18 грн. - інфляційних втрат.

Перевіривши правильність нарахування позивачем заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що заявлений розрахунок не перевищує розрахунок суду.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Що ж до заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» про відстрочення та розстрочення виконання рішення суду у даній справі на десять місяців, суд відзначає, що за змістом п. 6. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право розстрочити та відстрочити виконання рішення.

Сукупна оцінка норм законодавства, що регулюють можливість відстрочення та розстрочення судом виконання рішення не наводить переліку обставин, за наявності яких може бути надано розстрочку виконання судового рішення, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на суд, який розглядає відповідну заяву.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» господарський суд на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо. Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Відповідно до п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Існування фінансових труднощів у зв'язку із складною економічною ситуацією в країні та загроза банкрутства у зв'язку із сплатою заборгованості не є винятком адже, укладаючи господарський договір, кожна зі сторін приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому та, при цьому, учасник договору не має відповідати за негативні наслідки підприємницької діяльності контрагента.

Існування фінансових труднощів у зв'язку із складною економічною ситуацією в країні не може свідчити про неможливість виконання рішення суду у визначений законом строк.

При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» не надано суду жодних документів які дають суду можливості дійти висновку про неможливість виконання рішення суду у встановлені законодавством строки.

Будь-яких доказів, на підставі яких можливо було б дійти висновку про неможливість виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 р. у справі № 910/10299/16 у встановлений законодавством строк, відповідачем суду не надано.

При цьому, вирішуючи питання щодо розстрочки та відстрочки, суд також враховує, що у даному випадку розстрочка та відстрочка виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 р. у справі № 910/10299/16 може мати негативні наслідки для Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ».

Тож, здійснивши оцінку наявних матеріалів справи відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» про розстрочення та відстрочення виконання рішення у даній справі на десять місяців з 28.02.2017 року.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ» задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 31-Б, код ідентифікаційний 32667140), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДУСТРІАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ XXI СТОЛІТТЯ» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 7, офіс 5, ідентифікаційний код 35253699) основний борг у розмірі 65 000,00 (шістдесят п'ять тисяч грн. 00 коп.) грн., 2 925,45 (дві тисячі дев'ятсот двадцять п'ять грн. 45 коп.) грн. - 3 % річних, 35 797,18 (тридцять п'ять тисяч сімсот дев'яносто сім грн. 18 коп.) грн. - інфляційних втрат та 1 555,84 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят п'ять грн. 84 коп.) грн. - судового збору.

3.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.07. 2016 р.

Суддя Пригунова А.Б.