Рішення

від 14.07.2016 по справі 910/10034/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2016Справа № 910/10034/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бахмут-Енергія" (далі - Товариство) до приватного підприємства "ПСП Дружба" (далі - Підприємство) про стягнення 100 398,09 грн.,

за участі представників:

позивача: Церковної А.Ю., за довіреністю від 15 березня 2016 року № юр/3,

відповідача: не з'явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2016 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов укладеного між ним та Підприємством договору поставки № 412 від 23 березня 2016 року позивач перерахував попередню оплату за товар в загальному розмірі 97 125,00 грн. Оскільки відповідач у встановлений даною угодою строк обумовлений сторонами товар не поставив, Товариство, посилаючись на положення статей 509, 525-526, 530, 546, 549, 550-551, 610-612, 614, 625, 655-656, 662-666, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норми статей 173, 179-184, 193, 197-198, 202-203, 230-234, 264-271 Господарського кодексу України (далі ГК - України), просило суд стягнути з Підприємства суму попередньої оплати в загальному розмірі 97 125,00 грн., а також 3 033,60 грн. пені та 239,49 грн. трьох процентів річних, нарахованих на вказану суму основного боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 червня 2016 року порушено провадження у справі № 910/10034/16 та призначено її розгляд на 16 червня 2016 року.

16 червня 2016 року розгляд справи було відкладено на 14 липня 2016 року, про що судом винесено відповідну ухвалу суду.

У судовому засіданні 14 липня 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 1 червня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 16 червня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2016 року між сторонами було укладено договір поставки № 412 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався передати у власність Товариства товар, зазначений у специфікації, а позивач - прийняти та оплатити цей товар (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 2.1. укладеного правочину загальна сума договору становить 97 125,00 грн. з ПДВ.

Позивач зобов'язався сплатити Підприємству вартість товару шляхом переказу йому передплати 100 % вартості товару, зазначеного в специфікації, на банківський рахунок, вказаний у даній угоді (пункт 8.1. договору).

Згідно з пунктом 3.1. правочину передача товару від відповідача до Товариства мала бути здійснена в строк 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виконання позивачем зобов'язань згідно пункту 8.1. договору.

У пункті 8.2. договору передбачено, що датою передачі товару слід вважати дату вручення товару позивачу, що має бути підтверджено відповідними документами (витратною та податковою накладною, рахунком, довіреністю, сертифікатами відповідності).

Судом встановлено, що на виконання умов вищенаведеної угоди позивач 24 березня 2016 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 97 125,00 грн. Даний факт підтверджується наявною в матеріалах даної справи копією платіжного доручення № 902.

Оскільки протягом тривалого часу поставка товару здійснена не була, 13 квітня 2016 року Товариство звернулось до відповідача з претензією № 01/429 від 12 квітня 2016 року щодо повернення перерахованих грошових коштів.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з виготовленням та поставкою поліграфічної продукції.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Судом встановлено, що позивач звертався до Підприємства з вимогою, яка залишена без виконання, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 97 125,00 грн. перерахованої Підприємству попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з Підприємства 3 033,60 грн. пені та 239,40 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму основного боргу за період з 26 квітня 2016 року по 25 травня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Водночас, положеннями пункту 9.2. договору передбачено, що за порушення обов'язку передання товару відповідачем Товариству, Підприємство, за вимогою позивача, зобов'язано сплатити останньому штраф у розмірі 0,5 % від ціни непоставленої в строк частини товару, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочення.

Оскільки сторонами за порушення обов'язку поставки товару було погоджено лише сплату штрафу, вимога Товариства про стягнення пені з відповідача задоволенню не підлягає.

До того ж, за умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

З огляду на вищенаведені обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованої Товариством суми трьох процентів річних, оскільки спірне зобов'язання не є грошовим в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України, що виключає можливість застосування приписів даної норми.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 97 125,00 грн. В іншій частині в позові слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «ПСП Дружба» (02088, місто Київ, вулиця Геофізиків, будинок 12, ідентифікаційний код 36158979) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» (84500, Донецька область, місто Бахмут, вулиця Зелена, будинок 41, ідентифікаційний код 34776960) 97 125 (дев'яносто сім тисяч сто двадцять п'ять) грн. 00 коп. основного боргу, а також 1 456 (одну тисячу чотириста п'ятдесят шість) грн. 87 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 липня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко