Рішення

від 18.07.2016 по справі 910/10811/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2016Справа №910/10811/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Модел Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайкомінвест"

про стягнення 67625,70 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

Від позивача: Воробчук В.М. (за дов.)

Від відповідача: не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.07.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Модел Транс" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов договору купівлі-продажу № 13-08-14/4, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайкомінвест" (далі - Продавець) 13.08.2014, позивач перерахував грошові кошти у розмірі 53 514,00 грн. в якості попередньої оплати. Оскільки відповідач у встановлений договором строк взяті на себе за вказаною угодою зобов'язання не виконало, Товариство, посилаючись на статті 525, 526, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 216, 218, 220, 230, 231, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму грошових коштів, а також 14 111,70 грн. штрафних санкцій, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Продавцем взятих на себе зобов'язань.

Ухвалою суду від 16.06.2016 порушено провадження у справі № 910/10811/16, розгляд останньої призначено на 07.07.2016 року.

Ухвалою суду від 07.07.2016 розгляд справи відкладено на 18.07.2016.

Представник відповідача в судове засідання 18.07.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача подав додаткові документи суду.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, з адреси місцезнаходження відповідача до суду повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.08.2014 року між сторонами було укладено договір №13-08-14/4, за умовами якого Продавець зобов'язався продати та поставити паливо (далі - товар), яке Товариство у свою чергу зобов'язалось оплатити та прийняти у відповідності до умов СРТ (Інкотермс 2000) та умов даного правочину. Факт укладення спірного договору сторонами не заперечується.

Відповідно до п. 1.2 договору Продавець зобов'язався постачати партію дизельного пального протягом 5 (п'яти) банківських днів, з моменту зарахування коштів на поточний рахунок Продавця у кількості та якості яку зазначено в рахунку фактурі, та зобов'язується, включаючи ПДВ та екологічний збір.

Товар має бути поставлений на Волинська область, смт.Жовтневе, вул..Перемоги 1Л, згідно норм «Інкотермс». Продавець зобов'язався поставити товар у строк згідно п.1.2 договору. Датою відвантаження товару є дата товаро-транспортної накладної. Моментом передачі прав власності на товар є момент відвантаження товару та підписання відповідних документів. (п.п.3.1, п.3.2, 3.5, 3.6. договору).

Оплата за товар мала бути здійснена в розмірі 100 % на основі виставленого рахунку-фактури (п. 4.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виставлено Товариству для оплати рахунок-фактуру № СФ-0003583 від 01.09.2014 року щодо поставки пального дизельного (Е-3) Кременч. НПЗ - 06.14 в кількості 4500 літрів на загальну суму 53 514,00 грн. Копія вказаного документа наявна в матеріалах справи.

01.09.2014 року позивач здійснив перерахування грошових коштів, як попередньої оплати, на зальну суму 53 514,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень: № 854 від 01.09.2014 на суму 50 514,00 грн. та № 855 від 01.09.2014 року на суму 3 000,00 грн.

Таким чином, відповідно до умов укладеного договору, поставка товару мала бути здійснена Продавцем не пізніше 06.09.2014 року.

04.09.2014 за №437 відповідачем на адресу Товариства було скеровано гарантійний лист, в якому Продавець гарантував повернення грошових коштів не пізніше 22.09.2014 року, однак позивач в своїй претензії від 05.09.2014 вимагав негайного повернення грошових коштів.

На момент подання позовної заяви Претензія залишена без реагування, авансовий платіж не повернуто, гарантії щодо повернення авансового платежу не виконано.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 628 ЦК України до відносини сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Відтак, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11.

Судом встановлено, що Товариство зверталось до відповідача з вимогою повернути грошові кошти.

У той же час вимоги були залишені Продавцем без відповіді та задоволення, проведена позивачем попередня оплата товару Товариству повернута не була.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 53 514,00 грн. перерахованої Продавцю попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, позивач просив суд стягнути з Продавця 11 436,00 грн. пені та 2 675,70 грн. штрафу, нарахованих на суму, що є загальною вартістю непоставленого товару - 53 514,00 грн. у період з 15.11.2015 року по 12.05.2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, у пункті 5.5 договору сторони погодили, що у разі непоставки або недопоставки товару позивач має право вимагати від Продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від вартості непоставленого або недопоставленого товару за кожен день затримки товару, та штрафні санкції в розмірі 5% від об'єму замовлення.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру неустойки безпосередньо в укладеному між ними договорі.

З огляду на вищевикладене, зміст укладеного правочину, суд дійшов висновку про погодження сторонами в пункті 5.5. договору розміру та порядку нарахування пені та штрафу.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку щодо своєчасної поставки спірного товару за договором, і розміри вказаних санкцій, нарахованих позивачем, відповідають вищезазначеним приписам законодавства, положенням договору та є арифметично вірними, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Продавця 11 436,00 грн. пені та 2 675,70 грн. штрафу підлягають задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайкомінвест" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 10, оф. 1, код 34964976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модел Транс" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 5/1, код 34969585) основний борг у розмірі 53 514,00 грн. (п'ятдесят три тисячі п'ятсот чотирнадцять гривень 00 коп.), 11 436,00 грн. (одинадцять тисяч чотириста тридцять шість гривень 00 коп.) пені, штраф у розмірі 2 675,70 грн. (дві тисячі шістсот сімдесят п'ять гривень 70 коп.), судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.07.2016

Суддя І.В. Усатенко