Постанова

від 22.03.2007 по справі 53/295-05

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

22 березня 2007 р.                                                                                  

№ 53/295-05 

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів :

Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні матеріали касаційної скарги

Відкритого акціонерного

товариства “Зміївське  автотранспортне

підприємство 16343”

на постанову

від 14.11.2006 року Харківського

апеляційного  господарського суду

у справі

№ 53/295-05

господарського суду

Харківської області

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до

ВАТ “Зміївське АТП 16343”

про

стягнення 7 223,04 грн.

в судовому засіданні взяли

участь  представники :

від позивача:

не з'явились

від відповідача:

не з'явились

В С Т А Н О В

И В:

Рішенням Господарського суду

Харківської області (суддя Прохоров С.А.) від 06.06.2006 року у справі № 53/295-05

в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського

апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Філатов Ю.М., судді

-Івакіна В.О., Сіверін В.І.) від 14.11.2006 року рішення Господарського суду

Харківської області від 06.06.2006 року у справі № 53/295-05 скасовано; позов

СПД ФО ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 6380,00

грн. заборгованості, 843,04 грн. пені, 118,00 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 153,25 грн. державного

мита.

В касаційній скарзі ВАТ “Зміївське

АТП 16343” просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського

суду від 14.11.2006 року та залишити в силі рішення Господарського суду

Харківської області від 06.06.2006 року, посилаючись на невірне застосування

норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.79, 220 ЦК України,

п.4 ст.1, ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”,

ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових

зобов'язань”, ст.ст.42, 34, 43 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач

не надіслав.

Сторони не скористалися наданим

процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши правильність

застосування норм матеріального і процесуального права в рішенні місцевого

господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія

суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна

скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивачка, СПД ФО ОСОБА_1,

звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача, ВАТ “Зміївське

автотранспортне підприємство 16343”, суми боргу (з урахуванням пені) за

договорами  оренди транспортних засобів.

В позові зазначено, що борг утворився за липень-вересень 2005 року, коли

відповідач володів транспортними засобами позивачки, але відмовився за цей

період підписувати акти виконаних робіт. Фактичне користування за цей період

позивачка підтверджувала даними довідки Територіального управління Головної

державної інспекції на автомобільному транспорті у Харківській області про

повернення відповідачем ліцензійної картки 29.09.2005 року. Зазначала, що

транспортні засоби були їй повернуті 28.09.2005 року.

Відповідач позовні вимоги

заперечував та зазначав, що по-перше, позивачка не підтвердила факт передачі

нею відповідачу транспортних засобів належними засобами доказування, оскільки

акти виконаних робіт за квітень-червень 2005 року не є такими доказами. Отже

правовідносини оренди за зазначеними договорами не наступили, тому вимоги

позивачки про стягнення боргу за п.5.1 договорів є безпідставними. По-друге,

позивачка просить стягнути пеню, нараховану з порушенням ст.3 Закону України

“Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, оскільки

розмір нарахованої за п.9.1 договорів пені перевищує подвійну облікову ставку

НБУ.

Місцевий господарський суд в позові

відмовив, повністю погодившись з доводами, викладеними у запереченні

відповідача на позов.

Апеляційний суд скасував рішення

місцевого господарського суду виходячи із того, що по-перше, актами виконаних

робіт за квітень-червень 2005 року та безпосередніми діями відповідача по їх

підписанню та оплаті підтверджується факт наявності правовідносин оренди

транспортних засобів між позивачкою і відповідачем; по-друге, момент повернення

ліцензійної картки, який збігається з поверненням відповідачем позивачці

транспортних засобів, підтверджує факт використання автомобілів у липні-вересні

2005 року; по-третє, факт здійснення відповідачем перевезень орендованим транспортом

підтверджує лист Харківського підприємства автобусних станцій. За висновком

апеляційного суду відповідач не спростував відсутність між сторонами

правовідносин, підтвердив, що в липні 2005 року він здійснював перевезення

пасажирів, не скористався ст.766 ЦК України, яка дає йому право відмовитись від

договору найму у випадку, якщо наймодавець не передав наймачеві майно.

Вищенаведені висновки обох

інстанцій є такими, що ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи,

виходячи із такого.

Предметом доказування у спорі про

стягнення суми боргу за грошовим зобов'язанням є перш за все підстави

виникнення останнього. В даному випадку позивачка посилалась на договори оренди

транспортних засобів, укладені нею з відповідачем, як на підставу виникнення

прав і обов'язків сторін у спірному правовідношенні, зокрема її право стягнути

з відповідача розмір заборгованості, виходячи із розміру місячної оплати - 1100

грн., встановленої п.5.1 договорів.

Касаційна інстанція відмічає, що

цивільні права і обов'язки виникають лише із дійсних правочинів (ч.1 ст.216 ЦК

України). Згідно ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність

встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.2 ст.799 ЦК України

договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає

нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами

вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним

(ч.1 ст.220 ЦК України).

Колегія суддів відмічає, що суди

обох інстанцій не дали оцінки тій обставині, що обидва не посвідчені

нотаріально договори оренди транспортних засобів, на підставі яких позивачка

звернулась за стягненням з відповідача заборгованості, з боку орендодавця

укладені фізичною особою, громадянкою ОСОБА_1, яка здійснює свою діяльність без

створення юридичної особи і в установленому законом порядку набула статуту

суб'єкта підприємницької діяльності. Встановлення наведеного дасть підстави для

висновку про дійсні правовідносини сторін і про правильність обраного

позивачкою способу захисту порушеного права.

Колегія суддів звертає увагу, що

правові наслідки недійсності правочину передбачені ст.216 ЦК України,

відповідно до частини першої якої, у разі недійсності правочину кожна із сторін

зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на

виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема

тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій

послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують

на момент відшкодування. Проте, касаційна інстанція звертає увагу судів і

сторін, що одночасна зміна предмету і підстав позову, а саме з стягнення боргу

за зобов'язанням на стягнення шкоди, спричиненої недійсністю правочину, не

допускається (ч.4 ст.22 ГПК України).

Зазначене неповне встановлення

обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість

висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм

матеріального та процесуального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим

постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи

на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід

взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби

для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і

обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним

законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110,

ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий

господарський суд України, -

П О С Т А Н О

В И В:

Касаційну скаргу ВАТ “Зміївське АТП

16343” від 16.11.2006 року на постанову Харківського апеляційного господарського

суду від 14.11.2006 року у справі № 53/295-05 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 14.11.2006 року та рішення Господарського суду

Харківської області від 06.06.2006 року у справі № 53/295-05 -скасувати.

Справу № 53/295-05 направити на

новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий-суддя                                         

К.Грейц

 С у д д і

 С.Бакуліна 

О.Глос